— Нещасливий випадок! У тумані зіткнулись автомобілі.
Обертові двері крутнулися від поштовху знадвору, і всередину зайшов, судячи з вигляду, поліцай, на диво гладкий. Він підтримував рукою дівчину у блакитному хутряному кожушку. Та ледве переставляла ноги. Поліцай трохи збентежено розглянувся довкола, сподіваючись на допомогу. Міс Ґорріндж із готовністю вийшла їм назустріч із-за конторки. Але ту ж мить спустився ліфт, і звідти виринула висока на зріст жінка. Дівчина випручалася з поліцаєвих рук і, охоплена відчаєм, бігцем перетяла залу.
— Мамо! — вигукнула вона. — О мамо, мамо! — і, ридаючи; впала на руки Бесс Седжвік.
Розділ двадцять перший
Старший інспектор Дейві знову сів у фотель і глянув на двох жінок, що сиділи напроти нього. Годинник показував пів на першу ночі. Поліцаї сновигали туди-сюди. Лікарі, дактилоскопісти, працівники швидкої допомоги — всі тепер скупчились у цій кімнаті, яку віддала адміністрація готелю для розв'язання правничих питань. По один бік столу сидів старший інспектор Дейві, з другого боку сиділи Бесс Седжвік та Ельвіра. Під стіною притулився і щось писав поліцай, а біля дверей сидів агент розшуку сержант Ведел.
Батько замислено дивився перед себе на двох жінок. Матір і дочку. Він помітив між ними велику зовнішню схожість і збагнув, чому в тумані взяв Ельвіру Блейк за Бесс Седжвік. Та тепер, дивлячись на них, був більше вражений не схожими, а відмінними їхніми рисами. Насправді вони не були подібні, за винятком кольору обличчя. І все ж він не міг позбутися думки, що тут, перед ним, сидять позитивний і негативний різновиди однієї й тієї самої людини. У Бесс Седжвік усе було позитивне. Діяльна, енергійна, магнетично приваблива жінка. Він захоплювався леді Седжвік. Він нею завжди захоплювався, захоплювався її мужністю, його завжди хвилювали її подвиги. Читаючи недільні газети, він бурмотів:
— Ні, сухою з води вона не вийде!
Та вона незмінно виходила! Він навіть уявити собі не міг, що вона досягне кінцевого пункту маршруту, а вона досягла. Надто захоплювався він її витривалістю. Вона перетерпіла аварію в літаку, кілька автомобільних аварій, двічі на перегонах падала з коня і, незважаючи на все це, явилася сюди, наче й не було нічого. Таку жваву людину просто неможливо було не помітити. Він ладен був скинути перед нею капелюха. Звичайно, колись вона зазнає краху. Та як же ти довго провадила красиве життя! Він дивився по черзі то на матір, то на дочку. Він міркував, він посилено міркував.
У Ельвіри Блейк, думав він, усе було повернуте досередини, в її душу. Бесс Седжвік усе своє життя підкорила своїй залізній волі. Ельвіра, здогадувався він, жила інакше. Вона скорялася, думав він, вона улесливо всміхалася, а потім вислизала наче крізь пальці. "Хитра,— сказав він сам собі, гідно оцінивши цей факт. — Тільки так, гадаю, вона здатна досягти успіху. Вона ніколи не зможе поводитися зухвало або накидати свою волю. Ось чому, гадаю, люди, які її опікають, не мають ані найменшого уявлення про те, що вона намислює. Цікаво, думав він, чого вона прибігла до готелю такого пізнього туманного вечора. Він хотів зразу ж запитати її про це, але навряд чи вона дасть правдиву відповідь. Ось як, подумав він, ця сердешна дитина захищається. Вона прийшла сюди зі своєю матір'ю чи знайти матір? Це останнє було цілком можливе, проте він так не думав. Ні хвилини. Раптом йому згадався великий спортивний автомобіль із номерним знаком ФАН-2266. Ладислав Малиновський має бути десь поблизу, бо машина його тут".
— Ну,— добродушно звернувся Батько до Ельвіри. — Як почуваєтесь тепер?
— Зі мною все гаразд,— відказала Ельвіра.
— Чудово. Я хотів би, щоб ви відповіли на кілька запитань, якщо здужаєте. Бачте, у таких випадках важить час. У вас стріляли двічі і вбили людину. Ми хочемо знати якнайбільше про вбивцю.
— Скажу вам усе, що зможу, але все це так несподівано. Та у тумані важко щось розгледіти. Сама не маю уявлення, хто це міг бути, ані як він виглядав. Усе це було так жахливо.
— Ви сказали, хтось намагався вбити вас удруге. Отже, і раніше на вас учиняли замах?
— Невже я це казала? Не пам'ятаю. — Вона неспокійно кліпала очима. — Невже я так сказала?
— О, це справді так,— запевнив Батько.
— Мабуть, я просто була в істериці.
— Ні,— заперечив Батько,— не думаю. Вважаю, ви сказали те, що думали.
— Це могло бути плодом моєї уяви,— припустила Ельвіра і знову неспокійно закліпала очима.
Утрутилася Бесс Седжвік. Вона спокійно звернулася до доньки:
— Краще відкрийся йому, Ельвіро.
Ельвіра кинула на матір швидкий, неспокійний погляд.
— Вам не слід хвилюватися,— заспокоїв її Батько. — Поліція добре знає, що дівчата не завжди щирі з матір'ю та опікунами. Ми не судимо надто за такі речі, але повинні знати про них — в інтересах справи.
Бесс Седжвік запитала:
— Це сталося в Італії?
— Так,— призналася Ельвіра. Батько запитав:
— Здається, ви там вчилися у школі чи на курсах, як це нині зветься?
— Так. Я вчилась у приватній гімназії графині Мартінеллі, нас там було вісімнадцятеро-двадцятеро чоловік.
— І ви вважали, що хтось намагався вас убити? Як це було?
— Ну, на мою адресу надіслали коробку шоколаду, а з нею — поштову листівку, де було написано по-італійському закрутистим письмом. Знаєте, як пишуть такі листівки,— "То the bellissima Signorina*1,— приблизно так. Ну, ми з подругами посміялися над цим та й давай міркувати, хто її міг би надіслати.
— Вона надійшла поштою?
— Ні, поштою не могла, просто лежала в моїй кімнаті. Хтось, мабуть, її підкинув.
— Ясно. Певно, підкупили котрогось служника. Наскільки я розумію, ви не довели цього до відома графині?
Ледве помітна посмішка ковзнула по Ельвіриному обличчю.
— Ні, ні. Звичайно, ми не сказали. Хоч би що там було, ми відкрили коробку і побачили чудовий шоколад. Різних гатунків, але було там і кілька фіалкових кремів. Це той шоколад, де згори утворюються кристалики фіолетової барви. Мій улюблений. І, природно, я перша з'їла кілька плиток. А за якийсь час, уночі, відчула страшенний біль. Я не здогадалася, що причиною був шоколад, просто подумала, що, мабуть, чи не з'їла щось за обідом.