— А як щодо його одежі, костюмів — лежали в його валізах?
— Ні, сер, висіли у шафах. Він підтримував у своєму номері лад, сер.
— Хто їх спакував?
— Міс Ґорріндж розпорядилася, сер. Коли номер треба було здавати новому пожильцеві, якійсь дамі.
На диво доладна оповідь. Але якщо та стара дама не дурить, що бачила, як канонік Пеніфазер виходив із номера у п'ятницю о третій ночі, то, виходить, у свій покій він мусив колись та повернутися. Але ніхто не бачив, коли він зайшов до готелю. Невже з якихось причин навмисне уникав зустрічі? У номері не залишив ніяких слідів, навіть не лягав у ліжко. Невже міс Марпл усе це вигадала? В її віці таке цілком можливе. І тут йому стрельнула думка:
— А що ви скажете про авіасаквояж?
— Не розумію, сер.
— Невеликий блакитний саквояж авіакомпанії "БЕА" чи "БОАК", ви його бачили?
— Ах, он ви про що! Так, сер. Але він узяв його з собою за кордон, звичайно.
— Але він не поїхав за кордон. Зрештою, так і не потрапив до Швейцарії. Отже, цілком можливо, що десь його забув або повернувся назад і залишив тут з іншим багажем.
— Так, так, можливо. Я не зовсім певна, можливо, залишив.
Раптом у нього промайнула думка: "Тебе не інструктовано на цей предмет, чи не так?"
Досі Роза Шелдон зберігала спокійний, певний вигляд, але це запитання вибило її з колії. Вона не знала, як правильно відповісти. Проте, як було насправді, вона запевне знала.
Канонік поїхав із саквояжем до аеропорту, повернувся звідти. Якщо він повернувся до готелю, то саквояж був з ним. Та міс Марпл ані словом не прохопилася про це, коли розповідала, як канонік виходив з номера і спускався сходами.
Можливо, саквояж залишився у спальні, а не був покладений у багажне відділення разом з валізами. Чому? Бо припускалося, що канонік подався до Швейцарії?
Він чемно подякував Розі і знову спустився вниз.
Канонік Пеніфазер! Якась загадка, цей канонік Пеніфазер. Весь час торочив про поїздку до Швейцарії,.але так усе переплутав, що не поїхав туди, так непомітно прослизнув у готель, що ніхто його не побачив, а перед світом знову пішов. Куди, навіщо?
Чи міг забудько відповідати за це?
Якщо ні, то що він збирався робити? І, що найважливіше, де він був? Стоячи на сходах, Батько обвів пильним поглядом гостей у фойє і подумав: "Чи ті вони, за кого себе видають?" Перед ним була сцена! Старі та літні (молодих нема) приємні старомодні люди, майже всі заможні й респектабельні. Військові, юристи, священики; американське подружжя біля дверей, французька родина біля коминка. Нічого, що свідчило б про несмак, нічого недоречного; більшість із них п'ють традиційний англійський чай. Невже в такому місці, де подають традиційний англійський чай, могла розігратися така драма?
Француз нагадував своїй дружині, без жодної на те потреби:
— Le five o'clock1. C'est Bien Anglais Ha n'est ce pas?2 Він гордовито розглянувся довкола.
"Le five o'clock", — подумав Дейві, виходячи обертовими дверима на вулицю. Той хлопець не знає, що "le five o'clock така сама мертвота, як викопний птах дронт!"
На вулиці в таксі вантажили всілякі великі американські гардеробні скрині та валізи. Скидалося на те, що подружжя Елмерів Кабо перебирається у паризький
1 П'ять годин (калічена англійська).
2 Добре звучить по-англійському, чи не так? (франц.)
"Вандом". Стоячи біля чоловіка на бровці, місіс Елмер Кабо ділилася з ним своїми враженнями.
— Подружжя Пендлберсів цілком слушно схарактеризувало цей готель, Елмере. Це достеменна стала Англія. Така розкіш— меблі часів короля Едварда! Мені здавалося, що Едвард Сьомий міг зайти першої-ліпшої хвилини і сісти до столу пити свій вечірній чай. Наступного року я маю намір сюди повернутися. їй-Богу, повернуся!
— Якщо вдасться зібрати мільйон доларів, — сухо відказав чоловік.
— Ну, Елмере, ніде не було так добре, як тут.
Вантаж повантажено. Високорослий швейцар допоміг їм сісти у машину і квапливо пробурмотів: "Дякую вам, сер", коли пан Кабо зробив сподіваний жест.
Пан Кабо махнув рукою, таксі рушило з місця. Швейцар звернув увагу на Батька.
— Таксі, сер?
Батько глянув на нього. Майже два метри зросту. Добродушний хлоп'яга, злегка обрезклий, ветеран, весь у медалях, мабуть, справжні. Микуляє очима? Забагато п'є. Уголос він сказав:
— Військовий?
— Так, сер. Служив у Ірландській гвардії.
— Бачу, багато медалей. Де ви їх одержали?
— У Бірмі.
— Як вас звуть?
— Майкл Гормен. Сержант.
— Як робота? Подобається?
— Тиха місцина.
— А працювати в "Гілтоні" не хотіли б?
— Ні. Мені тут подобається. Тут зупиняються путящі люди і не бракує добродіїв, що працюють на перегонах в Аскоті й Ньюбері. Вони не шкодують мені чайових.
— Ах, то ви ірландець і запальний гравець, га?
— О! Ну, що за життя без азартної гри?
— Тихе і нудне, — сказав старший інспектор Дейві. — Таке, як я.
— Невже, сер?
— Ви здогадалися, яке моє ремесло? — спитав Батько.
— Не хочу ображати вас, сер, але оскільки я можу судити, ви — з поліції.
— Угадали з першого разу, — похвалив старший інспектор Дейві.
— Ви пам'ятаєте каноніка Пеніфазера?
— Канонік Пеніфазер. Імені не пам'ятаю.
— Старий священик. Майкл Гормен посміхнувся.
— А, цей товстий, як морж, священик!..
— Він пішов звідсіль і не повернувся.
— Ах, он воно що! — Швейцар здавався ледь ошелешеним.
— Ви його знали?
— Я не запам'ятав би його, якби мене про нього не питали. Можу лише сказати, що я посадив його в таксі, і він поїхав до клубу. Більш я його не бачив. Хтось казав мені, що він поїхав до Швейцарії, та я чув, що він туди не доїхав. Певно, загинув.
— І більше ви його не бачили того дня?
— Потім... ні, не бачив.
— Коли у вас закінчується чергування?
— О пів на дванадцяту.
Старший інспектор Дейві кивнув головою і, відмовившись узяти таксі, повільно рушив Понд-стріт. Зовсім близько від нього промчала машина і, скреготнувши гальмами, зупинилася біля Бертрамового готелю. Старший інспектор Дейві неквапом повернув голову і відзначив номер— ФАН-2266. Номер про щось йому нагадував, але про що саме, годі було збагнути. Він повільно пішов назад і ледве наблизився до входу, як водій машини, що хвилину тому пройшов через двері, вийшов знову. Він був до пари своїй машині. То була перегонова модель, біла, з довгим, блискучим корпусом. Молодик теж скидався на неї: чарівне обличчя і струнка постать без зайвого грама м'яса. Швейцар відчинив дверцята, молодик ускочив у кабіну, кинув монету швейцарові і, заревівши потужним двигуном, блискавично рушив з місця.