Яр Славутич в 1970 р.
гинула з матір'ю в полум'ї після обіду. Внаслідок цього постала поема Донька без імени.
Усвідомивши безвихідне становище українського національного підпілля, Славутич отримує дозвіл залишити Чернігівську Січ, яку називали північною ланкою У ПА, і вирушає на захід. Після короткого перебування у Львові, а потім нелегального скитання по Чехословаччині, навіть по руїнах Берліну, опиняється він в Баварії, яку займають американські війська. Настає новий, дуже плідний період у творчості поета. Він записує те, що збереглося в пам'яті з часу війни, і багато пише нового. Одночасно поширює свої знання в Українському Вільному Університеті в 1945-46 рр. Він був вільним слухачем цього відновленого навчального закладу, а в той же самий час працював у редакціях (журнали Заграва, Арка та ін.), був секретарем управи Мистецького Українського Руху (МУР) та брав участь у багатьох конференціях відновлених наукових товариств УВАН і НТШ, таким чином готуючи себе до наукової праці, хоч іще не виступаючи з доповідями. Це останнє почнеться вже в Америці, куди він переїжджає з другою дружиною 1949-го року.
Перша половина п'ятдесятих років минає в посиленому навчанні. Славутич стає студентом-аспірантом Пенсильвансь-кого університету, де отримує науковий ступінь магістра в 1954 р., а наступного року — докторат з української літератури (тема: Поезія Михайла Ореста та її гло). Місяць після отримання докторату, 1955-го року, він уже викладає українську мову для американських вояків у Військовій школі мов (ПРе_ зидіо оф Монтерей, Каліфорнія). Але це були вузькі обрії для нього. В 1960-му році він переселяється до Канади, де в Аль-бертському університеті розбудовує курси української мови й літератури. За 22 роки випустив він близько десяти магістрів, що подіставали докторати в інших університетах і тепер або викладають славістичні предмети, або працюють в системі шкільництва.
Перша збірка поезій Славутича, Співає колос, вийшла у світ 1945-го року в Авгсбурзі (до речі, це було перше українське книжкове видання на еміграції після війни). Тут віддзеркалено початковий період його творчости. У наступних збірках, Гомін віків (1946), Правдоносці (1948), Оаза (1960), Маєстат (1962), Завойовники прерій (1968, друге видання 1974, третє вид. 1982), Мудрощі мандрів (1972) та в поемі Донька без імени (1952), поет виявив свій власний голос і здобув заслужене місце в українській літературі, як один із кращих поетів. Своєрідним підсумком його поетичної творчости була книга Трофеїв, 1938-1963, надрукована в Едмонтоні 1963-го року. До його 60-ліття вийшли у світ Зібрані твори (1938-1978), Едмонтон, 1978.
У багатьох поезіях перших збірок захоплюється Славутич романтикою минулого, сягаючи розпаленою уявою найдавніших часів української історії, напр., у циклах Старовічні марива, Дажбожг внуки, Яр та інші. Багато уваги присвячує він княжій добі та особливо Козаччині, створюючи цілу низку пречудових образів, постатей невгнутих борців за волю і незалежність українського народу. Такі в нього: Воєвода Дмитро, Січовик, Побратими, Прудивус, цикл про гетьмана Мазепу, Конотопська слава, Карпатські січовики, "359", Рейди У ПА (в поемі Моя доба) та інші.
Поєдналися в нього в один стоп романтика й неокляси-ка, а в філософській збірці Спрага знайшов свій вияв поміркований експресіонізм:
Не прости, як присягу порушу, Не зогляньсь на благаючий крик, — Запали смолоскипами душу, А гріховний мій вирви язик.
І як помсти не вситиш у спразі, Не вагайся — стеблом осліпи, Тільки дай у високій екстазі Відчувати, як дишуть степи.
О, священна! О, рідна до болю! Лиш хулою тебе оскверню, Не дивись на синовню сваволю, На взаємну, безславну борню, —
Покарай на широкім безводді Пробувати під варом юги. Щоб клювали шуліки й відтоді Я не відав живої снаги,
Щоб — дознавши великої муки — Я не каявсь на довгій путі, Від блаженства ламаючи руки У рахманній моїй ваготі.
(Зібрані твори, 1938-1978, стор. 120.)
В останній його збірці, що віддзеркалює поетову подорож навколо світу, з'явилися перські та індійські мотиви. Майстер сонетів та октав, він добре володіє всіма формами віршування, дбає про запашну мову, створює новотвори, щоб яскравіше себе висловити, а також дуже часто використовує архаїзми для відповідних тем.
Оцінки поезії Славутича зібрано в ювілейній книзі Творчість Яра Славутича: статті й рецензії (1978), що її впорядкував Володимир Т. Жила, а видав комітет при Осередкові НТШ на Західню Канаду.
Твори Славутича перекладено на чужі мови. Вийшли дві збірки англійською мовою (1959 і 1974), по одній німецькою (1949) і французькою (1976), а тепер готується видання мадярською мовою. Окремі вірші перекладено на еспанську, литовську та португальську мови.
У доробку Славутича з літературознавства є Модерна українська поезія, 1900-1950 (Філадельфія, 1950), Розстріляна муза (Детройт, 1955), що вийшла також англійською мовою, Шевченкова поетика (Едмонтон, 1964), огляд Українська поезія в Канаді (Едмонтон, 1976), розвідки чи статті про Г. Сковороду, Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українку, Б. Лепкого, Є. Маланюка, О. Лятуринську, М. Ореста, І. Світличного та ін.
Яр Славутич. Сучасне фото.
Написав він кілька сотень рецензій на нові видання (багато з них англійською мовою). Є в нього статті з назвознавства, зокрема дослідження Українські назви в Альберті. Приготував він шість підручників до навчанна української мови. Один мав чотири видання, другий — шість, а третій — два.
Знайомить Славутич українського читача з чужими літературами. У 1959-му році вийшли у світ його переклади вибраних поезій Джона Кітса, зі вступною статтею про цього англійського романтика. Має Славутич розвідку про Е. Гемін-ґвея в українській літературі. До речі, ця об'єктивна наукова праця викликала напасливу статтю вислужників Москви — у київській пресі. Перекладав Славутич також і з німецької, польської, болгарської, чеської та білоруської мов. Тепер він готує книжку перекладів до друку.
Два десятки творів Славутича покладено на музику, що її створили композитори Микола Фоменко, Григорій Китастий, Сергій Яременко, Роман Бородієвич, Ігор Білогруд та Гліб Лепшинський. У 1978-му році з'явився збірник Вокальні твори на слова Яра Славутича, який впорядкував С. Яременко, а видала Славута в Едмонтоні. Чекає на видання симфонічна поема Дума про Кемптен Г. Китастого до слів Славутича. На жаль, М. Фоменко не встиг закінчити опери Мазепа, лібретто до якої написав наш поет. Славутичеві тексти, як знаємо з преси, високо оцінили музичні критики. А про його мову і творчість писали літературознавці та професори університетів — Юрій Бойко, Володимир Державин, Володимир Жила, Дмитро Кислиця, Богдан Рубчак, Богдан Чопик, Юрій Шерех (Шевельов) та інші.