— Ого! баронова нас сама посватала; казала, що Міхалінка давно вже для мене призначена...
— Я лиш боюся, що то велика пані, по паньски вихована, то вона на шляхтянку нездала...
— Чому нездала? Го-го! баронова прецінь не ладила її на графиню, лиш на шляхтянку. Решту приучиться у мене. Як там не зможе корови видоїти, то без того обійдеться.'..
— Певно, що того їй не буде треба... Лише, щоби тобі відтак не заводила в хаті паньских звичаїв, бо був би ти дуже бідний...
— Які там паньскі звичаї? Виділи ви мою хату, що мені баронова поставила... ну, що? може не шляхот-ська? А вже ж була би казала поставити іншу, паньску, як би гадала з мене робити пана. А вона вже тоді рахувала мене для Міхалінки... Впрочім то шля-
хотська кров.
— Та я знаю, покійний Бурачинський походив таки з наших... я його знала. Старий небіщик грабя Бабинський, батько нашої баронової, був з ним за панє брацє...
— Отже видите, мамо, що буде добре. Ви не противні?
— Най тебе Бог благословить, мій сину! нічого проти неї не маю.
Михась аж підскочив з радости і став маму цілу-
вати по руках.
—• Баронова певно її випосажить...
— О, ще й як! Певно, що не пустить її бідно з під своєї опіки. Сама те казала.
Надійшов Федьо.
— Знаєш, Федю, Михась жениться!
— О-о-о! а то з ким?
— З Міхалінкою, вихованкою баронової... знаєш? баронова великий посаг дає...
— Пі-пі-пі! будеш Михасю паном... Куди тепер мені з тобою рівнятися...
— Гріх тобі, брацє, таке говорити. Або то я коли давав тобі моє паньство пізнати? Мою половину батьківщини тобі відступаю, тай ще запоможу, аби ми не дуже то від себе відставали. Як йно скінчиться мені
24 роки, зараз спишемо грамоту...
Федьо переконався, що Михась не заверне того, що раз сказав, і дуже був з того радий.
— А на весілля запросиш?
— Ото раз! Ти говориш, як дитина... Будеш за дружбу...— Слухайте, мамо! На другий день свят я запрошую шляхту до себе. Прийдіть до мене, та поможете дещо приладити.
Балакаючи, не стямилися, як півні запіяли. Славаж Тобі Господи, що Різдва діждалися! — заговорила мати — час, діточки, до церкви!
Стали одягатися. Стефаниха надягла бараняче фут-ро, крите зеленим сукном з широким лисячим ковні-ром, голову завязала хусткою. Федьо задягнув батькову капоту і кожух, взяв батькову шапку. Йно вийшли на поріг хати, від церкви відізвався спершу три рази малий дзвінок, відтак грубший, потім найбільший, наче б кожний окремо пробував, чи його серце не примерзло. Відтак всі три разом загуділи милозвучним акордом. Голос той розходився далеко-далеко по вкритих снігом пишневецьких полях, звіщаючи людям радісну вістку: "Христос родився!" Пишнівська деревля-на дзвіниця без стін богато причинялася до мило-звучности тих дзвонів, бо ніщо не придушувало їх голосу. Зза того то пишневецькі дзвони мали славу на цілу околицю і пишнівчани дуже тим величалися. Зовсім інакше відзивалися дзвони сусідньої дочерної церкви в Кореличах з мурованої дзвіниці. Пишнівчани казали так: Корелецькі дзвони говорять: "чир1 тай то пісний, чир, тай то пісний!" — а наші дзвони говорять: "замішка2 з молоком! замішка з молоком!"
житній куліш. 2 гречаний куліш на молоці.
В цілім селі заворушились люди — хіба немічні старці та бабусі недужі, та малі діти остались дома. Паламар отворив церкву, позасвічував світло. Ціла церква наповнилася світлом і людьми. По відправі вертали люди до дому здоровлючи себе взаїмно Різдвом Христовим.
Другого дня свят Стефаниха, запросивши до себе стару Міхалову, поралась від рана в Михасевій хаті. Гостий сподівалися богато. Сама Михасева родина — то вже богато, а тут ще запрошено префекта, Філіпка і кількох статочних старших шляхтичів.
Михась не жалував нічого, щоби як слід погостити шляхту. Зявилися кури, гуси, качки, а від Стефанихи притаскали цілого, перед святами убитого веприка і бочку капусти. Баронова, довідавшись, прислала вина і меду з своїх пивниць, жид-орендар доставив горілки-шабашівки і доброго араку. З коршми позичили довгого стола і дві лавки. В кухні аж кипіла робота. Наварили один кітлик борщу, другий вареників сиряних, третій капусти. В довгих ринках шквирча-ла смажена ковбаса, варилась вепровина. І хліба напекли. Тимчасом присланий бароновою Войцєх уставляв з Михасевим наймитом столи і прикривав двірськими пасмистими скатертями. Столи заставлено в ізбі і в алькирі.
Зараз по вечірні стала шляхта сходитися; дехто приїхав саньми. Михасеві свояки попривозили жінок — то були Михасеві тітки, вуйни й стрийни. В хаті зароїлося. Шляхта стояла купками і покурюючи деревляні люльки розмовляла з собою про всілячину.
Тимчасом вже смерклося. Войцєх засвітив кілька свічок, які зпоміж тютюнового диму ледво блимали якимсь рудим мрачним світлом. Поприносили страви і шляхта засідала коло столів. Чарка з горілкою кружляла чергою при звичайних приговхрках. Зробилося тихо, лише чути було голосне сьорбання і жуття міцними шляхетськими щоками. Одна страва була смачніща від другої. Войцєх понаставляв склянок і поналивав вина.
— Віват наш шановний пан брат Міхал! віват! Войцєх звивався як в кіпятку опарений, наливаючи склянки.
Тепер настав знов гамір. Шляхта розбалакалася, всі говорили враз і заледві сусід сусіда розумів.
— Послухайте мене, панове браця! — відозвався Михась.
Настала тишина.
— Наша ясна пані баронова відступила шляхті закутянській в тім році на випас угор на стариз-нині і лиш просить, аби панове браця в осені той лан, їй спокладали. Що року буде один лан в угорі, і що року так само буде шляхта випасати... А тоє вино, що тепер пємо, прислала нам наша ясна пані на почастунок, на могорич...
— Віват наша пані дідичка! най жиє! віват! Шляхта випила склянку одним духом.
І зробилось знову гамірно. Шляхта почала міркувати, скільки то штук худоби можна буде на старизні випасти, а скілько буде треба відтак плугів, щоби спокладати.
— Панове браця, послухайте мене! — кричав знову Михась, дивлячись пильно, чи всі склянки повні.— Слухайте панове браця! Я спросив вас ще, щоби як ваш брат засягнути у вас братерської ради... Я загадав взяти собі добру, чесну, уцтиву панну за малжонку — шляхтянку таку як і я, як ми всі з доброго шляхотсько-го роду. Я панове браця, женюся і вже маю благо-словенство від моєї пані матки добродзєйки, а вас панове, всіх прошу на весілля. Наша ясна пані баронова сама мені вибрала панну, сама мене висватала. Я женюся з шляхетно-уродженою панною Міхаліною Бура-чинською, вихованкою нашої ласкавої баронової...