("Слово письменника")
Чимало віршів М. Рильський присвячує ідеї перетворення природи, в якій особливо виразно втілюються зримі риси комунізму, здійснюються віковічні мрії людства про прекрасне майбутнє. Ось чому поет так багато уваги приділяє темі творчої праці, славлячи людей труда, науки і мистецтва:
Усе ловив би і ловив
З нестримною жагою
Ці подвиги войовників
На мирнім полі бою.
("Слово письменника")
Але найголовнішою темою нових творів поета, який чуйно прислухається до настроїв, дум і почуттів радянських людей, є тема боротьби за мир, що за післявоєнні роки охопила всіх трудящих людей світу. Цілком закономірно ця тема поєднується в поезії М. Рильського з мотивами братерства і дружби народів:
За мир у світі всьому —
Це значить: проти тих,
Хто в горі вселюдському
Прибутків жде нових.
За мир у світі всьому —
Це за братерство клич,
За те, щоб дню ясному
Навік збороти ніч.
("За мир")
В поезії "За мир" М. Рильський виявив себе майстром тієї мудрої простоти і точності словесного виразу, яка наближає вірш до поетичної формули і разом із тим ріднить його з піснею. Пісенна музикальність цього вірша зумовлюється і легким ритмом тристопного ямба, і чітким збігом ритмічної та синтаксично-семантичної будови (закінчену думку висловлено в одному чи двох рядках), і синтаксичним паралелізмом у будові всіх строф ("За мир...— це значить...").
Простота виразу думки в цій поезії виключає будь-яку пишномовність і ускладненість образної системи і лексики. Поет дуже обережно і економне використовує епітети ("руки працьовиті", "день ясний"), не вдається до складних метафор. Про цей вірш можна сказати словами самого поета, що він "правдою повитий", бо просто й мудро висловлює заповітні думи всього трудящого людства про мир.
У збірці "Братерство" вміщено досить різноманітні за темами і художніми засобами вірші: поезії широкого політичного звучання на сучасні теми ("За мир", "Слово письменника", "Пісня про братерство", "Комсомол", "Радянській Армії"), особиста лірика ("Нащадок", "Не бійся смутку", "Незгасна зоря"), поезії, присвячені образам великих митців — Шевченка, Пушкіна, Котляревського, Заньковецької, — переклади з Тихонова, Леонідзе, з лірики Гете і, нарешті, поема "Молодість".
Про те, як глибоко й художньо завершено вміє М. Рильський відтворити в поезії інтимне душевне життя, заповітні думи и чуття радянської людини, свідчать ліричні вірші збірки "Братерство".
Поезії "Незгасна зоря", "Нащадок" — це уславлення радості людини, яка вміє відчувати голоси юності, голоси майбутнього:
Радій же, серце!
До останку пий
Життя людського пінистий напій,
Палай з людьми жагою однією.
("Незгасна яоря")
Сповненими ніжності словами малює поет свого нащадка, майбутнього поета, що колись заступить його місце. Тепер — це "хлопченя із чубчиком льняним" "підбира, ласкаве і сердите, перші пари непокірних рим...", з "невситимим серцем" прагнучи "все знати, обійняти"; та незабаром хлопчик піде в широкий світ, побачить, "як людська робота сходить ще невиданим зелом", — і з цього життєдайного джерела, з людської праці, народиться нова пісня ("Нащадок").
Таких філософських глибоких, ліричних і життєво конкретних віршів чимало в збірці "Братерство". Вони свідчать про невпинне творче зростання поета, про його чуйність до нового, комуністичного в житті нашої країни, про щире, палке бажання уславити своєю поезією тих, "що весь світ ведуть в нечувану поему" (епілог до поеми "Молодість").
Видатні художні досягнення має М. Рильський за півсторіччя своєї поетичної діяльності. Але в зібранні його творів із цілковитим правом два томи забирають статті про братерські зв'язки українського і російського народів, про російських письменників — Пушкіна, Лєрмонтова, Гоголя, про українських поетів — Шевченка, Франка, Лесю Українку, про поетів західного і південного слов'янства — Міцкевича, Яна Неруду, Христо Ботева, про російський і український театр, про радянських поетів, про світове значення української літератури. Багато з цих статей написано в зв'язку з ювілейними датами, так би мовити, "принагідне", багато з них становлять просто записи виступів на урочистих зборах. Від цих виступів ми, звичайно, не сподіваємося на якесь нове слово: найчастіше вони висловлюють почуття не тільки оратора, а й всієї аудиторії, що зібралася вшанувати пам'ять видатної людини або велику історичну подію. А втім, визначна риса здебільшого коротких виступів Рильського — це не тільки уміння красиво і в той же час дохідливо-просто висловити ці спільні почуття, а й чергувати в них таке висловлення з тонкими спостереженнями, думками, що можуть дати поштовх широким науковим дослідженням. Скільки таких видатних думок побіжно кинуто, наприклад, у статтях про Пушкіна, про Шевченка, про поезію Івана Франка, не кажучи про інші! Рильського — майстра поетичного слова — особливо цікавлять питання художньої майстерності. Хто тільки зараз не говорить про потребу вивчати поетичну майстерність? Але, мабуть, для того, щоб сказати справді вагоме слово в цій справі, треба й самому бути хоч до певної міри майстром слова. А тому висловлювання на дану тему Рильського набирають особливого інтересу. Діло поета, кажуть нам, не так розповідати про поезію, як давати зразки словесного мистецтва. Але Рильський — не тільки поет, а й дослідник художнього слова, філолог у найвищому значенні цього поняття. Літературознавці і лінгвісти завжди з користю для себе читатимуть статті "Ясна зброя (Із думок про українську мову)", статті про теорію і практику художнього перекладу, про народну творчість. Обранням М. Т. Рильського на члена Академії наук УРСР, а в 1958 році і на академіка АН СРСР, мабуть, малося на увазі вшанувати не тільки видатного поета, а й глибокого знавця і мови, і того, що Франко звав "секретами поетичної творчості".
В темах, ідеях своєї поезії останніх років, як і передвоєнних, М. Рильський, природно, сходиться з іншими видатними радянськими поетами. А проте його вірші не можна сплутати з віршами П. Тичини, М. Бажана та інших відомих поетів-сучасників. Індивідуальність поетичного стилю, поетичного обличчя Максима Рильського залишається яскравою і зараз, коли він вступає в шостий десяток своєї творчості. В чому вона?