На стінах — полиці з улюбленими книжками, а серед них на видноті стоять словники, з яких безперервно здобуваються самоцвіти і золото народної мови. У книзі "Троянди й виноград" є вірш-заповіт досвідченого майстра молодим майстрам художнього слова: "Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур’ян. Чистіша від сльози вона хай буде". Не можна втриматися, щоб не процитувати цей вірш далі:
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить.
І любов, і гнів
У тому гомоні морськім.
Немає мудріших, ніж народ, учителів.
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Й е пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Як добре виявились у цих рядках характерні риси Рильського — поета і людини! Після серйозного і глибокого образного визначення народної мови — напівжартівливі рядки про словники, батьківська "порада" зазирати в них і кінцівка, взята з Вольтерового "Кандіда": "il faut cultiver notre jardin ("треба доглядати наш сад"). Прозорлива думка —і добродушний жарт. Так і бачиш перед собою живе обличчя М.Т. Рильського — з сивим волоссям, із раптовим спалахом молодих, незважаючи на літа, очей — обличчя "розумного садівника" у вічно зеленому квітучому саду української радянської поезії.