Поліцмейстер поклонився Семенову з церемонним присіданням.
— Так, ви правильно зрозуміли мене. У нас вистачить сили. Якщо потрібно буде, ми знищимо весь ваш бунтуючий ешелон.
Поліцмейстер тріумфуюче посміхнувся, його почали пригощати вином. Тільки через годину він вийшов на палубу і, хитаючись, попрямував до трапа.
Наступного дня японські поліцейські зайняли пів'ют, спардек і рубку. Незабаром прибули чотири міноносці і, відкинувши кришки мінних апаратів, почали крейсирувати навколо пароплава. В першу-ліпшу хвилину його могли висадити в повітря і пустити на дно з усім його населенням.
Матроси і солдати обурювались:
— Нас віддали ворогам.
— Це все Рожественський придумав.
— Він ескадру свою кинув, утік з поля бою і здався японцям. А тепер викликав їх собі на допомогу.
— Збіглий адмірал.
Більше від усіх розпалився квартирмейстер Кузнецов, вигукуючи:
— Братці мої! Та що ж це таке робиться на світі? Російські і японські власті були ворогами. А як довелося душити нашого брата, вони відразу знюхалися. За свій добробут наші адмірали і генерали ладні віддати ворогам не тільки нас, а й половину Росії. Ех, виродки роду людського...
Він підвищив голос і, тремтячи від люті, майже загорлав:
— А ви, панове японці, зраділи? Наш горе-адмірал звернувся до вас по допомогу, і ви раді старатись? Але запам'ятайте, настане час — можливо, доведеться знову з нами воювати. Тоді в нас будуть справжні командири. Не така шваль, як Рожественський. Ми примусимо вас копати рилом хрін у городі.
Товариші насильно звели Кузнецова з палуби вниз.
На баку не чутно стало музики, перестали співати і революційних пісень. Пароплав був під російським прапором, але верхня палуба, де розмістилися японці, стала для ешелона чужою. Матроси й солдати спустилися в нижні приміщення. Тепер уже там, в глибині суднових трюмів, кипіли людські пристрасті: продовжувались мітинги. Нагорі все було ніби спокійно. Але начальство почувало себе приблизно так, як можуть почувати люди, які перебувають на даху будівлі, що горить. Уночі дехто з офіцерів втік з пароплава. З пів'юта вони по кінцях спускалися в японські ялики і перебиралися на берег.
Ще через день на "Воронеж" прибули генерал Данилов і його ад'ютант капітан Алексеев. Обидва були одягнені у військову форму. Генерал, повнотілий, з великими звисаючими вусами, поважно пройшов у офіцерські каюти, спочатку він про щось розмовляв з Рожественським, а потім наказав викликати на верхню палубу нижні чини. На його привітання вони відповіли тихо, наче знехотя. Він запитав їх про претензії, і відразу залунало стільки голосів зі скаргами, що нічого не можна було розібрати. Тоді генерал запропонував ешелону обрати своїх представників від різних частин. Він відійшов на пів'ют і кожного представника допитував окремо, а наостанку — усіх разом. Навперебій вони заявили одне й те саме.
— У нас, ваше превосходительство, не було б ніякого заколоту. Все через адмірала Рожественського вийшло. Він бив команду штурханами.
— Мало того, він японську поліцію викликав на пароплав. А~пОтім міноносці почали загрожувати нам.
В числі обраних представників був і квартирмейстер Кузнецов. У нього був вигляд суворий, який буває в людини, впевненої в своїй правоті. Кривлячись від болю в лівій нозі, він довго мовчав і нарешті похмуро запитав:
— Ваше превосходительство, в Росію теж покличуть наших ворогів приборкувати революцію?
Генерал почервонів.
— Цього ніколи не може бути. Ми вже якось без японців обійдемося.
— Спасибі вам на доброму слові. І просимо вас — заберіть з пароплава адмірала Рожественського. їїе хочемо ми їхати разом з ним. Відправте нас на батьківщину без нього і більше не буде ніякого хвилювання.
На пароплаві генерал Данилов пробув більше трьох годин. Він вимагав видати призвідників і давав чесне слово, що їх не віддадуть під суд. Справа закінчилася тим, що весь цей ешелон перевели на два пароплави— "Киев" і "Тамбов", а на "Воронеж" призначили новий ешелон. Адмірали Рожественський і Вірен вирушили у Владивосток на маленькому транспорті "Якут".
Так правлячі кола двох імперій, вороги на полі бою, раптом під час повстання на "Воронеже" побраталися і створили спільний фронт проти матросів і солдатів. Це зрозумів Кузнецов і його більш свідомі товариші. Для них стало ясно, що в разі потреби російське самодержавство не посоромиться покликати японців, щоб допомогти задушити не тільки купку полонених, а й весь революційний народ.
Другого дня під натиском тайфуну розлютувалось море. Пароплав "Владимир" то врізався в гори хвиль, що навалювались на нього, розпорюючи їх своїм гострим форштевнем, то ставав на диби, немов наміряючись зробити безумний стрибок у простір. На палубу летіли бризки і клапті піни. Напружено вищали снасті. Під небом, що клубочилося хмарами, серед хиткого водного простору пароплав* димлячи товстою трубою, вперто йшов уперед, у сиву й скуйовджену далечінь. Барометр все падав. Значить, це були тільки перші приступи тайфуну, що розтулювався. Але вже відчувалась його невичерпна сила, позначались його удари, які стрясали крихкий корпус судна.
Коли з капітанського містка сповістили, що проходимо повз острів Цусіма, майже всі матроси вийшли на верхню палубу. Вони оглядались, жадібно шукали щось тривожними очима, але нічого не бачили на поверхні бурхливого моря, наче ніколи й не було тут битви. Хтось зірвав кашкет, і тут же, немов за командою, всі, як один, змахнули руками, і голови обнажилися. Так, у мовчанні, бліді, похмурі, простояли хвилину-дві, слухаючи багатоголосе ревіння тайфуну, що плакав над братським кладовищем.
Почались промови. Виступали матроси і говорили, як уміли. Це були інші люди, не ті, якими я знав їх, коли ми вирушили на війну. На палубі корабля, цього самотнього мандрівця морів і океанів, ніколи ще не звучали так сміливо слова, як цього разу.
Гальванер Голубев витяг із кишені пошарпаний зошит, потряс ним у повітрі і заявив:
— От він! Тут все записано і про японський флот, і про наш. Тут самі факти...
Я знав, про що він говоритиме. Ці ж факти наведені і в моїх записках. Звичайно в бою буває так, що одна з воюючих сторін, знищуючи другу, в той же час і сама зазнає якихось втрат, іноді дуже значних. В морському ж бою з японцями вийшло інакше. Наші моряки і під Цусімою билися з колишньою відвагою і хоробрістю. На деяких навіть напівзатоплених кораблях, оточених переважаючими силами ворога, комендори стріляли до останнього снаряда. Але цілим рядом причин, наведених мною раніше, ми були поставлені в таке становище, що вже ніякий героїзм не міг врятувати нас від катастрофи. Порочна система управління і спорядження царського флоту знизила втрати японців на морі.