Ось яких пошкоджень завдали ми противникові. Броненосець "Мікаса", на якому тримав свій прапор командуючий ескадрою адмірал Того, дістав більше тридцяти наших великих снарядів. У нього були пробиті труби, палуби, пошкоджено багато гармат і розбиті каземати. На ньому налічувалось убитими і пораненими шість офіцерів, один кондуктор та сто шість нижніх чинів. Крейсер "Наніва" дістав пробоїну у ватерлінії і вийшов з ладу. Крейсер "Касагі", якому снарядом пробило борт нижче ватерлінії, змушений був, через велике прибування води, відпливти в затоку Абурдані. Усі ці три кораблі безумовно були б потоплені, якби ми мали повноцінні снаряди. Були серйозні попадання у броненосці: "Сікісіма", "Фудзі" та "Асахі". Потерпіли в бою і крейсери: "Ніссін", "Кассуга", "Ідзумі", "Адзума", "Якумо", "Асама", "Чіто-зе", "Акасі", "Цусіма". Авізо "Чіхая" дістав від нашого снаряда течу у вугільній ямі і пішов з поля бою. Близько двох десятків винищувачів та міноносців настільки були пошкоджені, що деякі вийшли з бою, а три з них потоплені. Усе це ми знали, як знали і те, яких втрат японці эазнали під час блокади Порт-Артура. Там із списку їх флоту вибули два першокласні броненосці — "Ясіма" і "Хатсусе", два крейсери "[осіло" та "Такасаго" і десять невеликих суден. За весь період війни і комерційний ворожий флот зменшився на тридцять п'ять пароплавів. Але замість цієї втрати японці підняли в Порт-Артурі і захопили в полон п'ятдесят дев'ять наших пароплавів. А їхній військовий флот, знищивши 1-у і 2-у наші ескадри, не тільки не зменшився, а збільшився. Нещодавно, місяців зо три тому, японський імператор улаштував у Токійській затоці огляд свого флоту, до складу якого увійшли наші кораблі. З 1-ї нашої ескадри були такі судна під японським прапором, підняті противником у Порт-Артурі: броненосці — "Ретвизан", "Пересвет", "Победа" і "Полтава"; крейсери — "Паллада", "Варяг" і "Баян"; винищувачі — "Сильный" і захоплений в Чіфу "Решительный"; мін-
ні крейсери — "Гайдамак" і "Посадник". На тому ж огляді були представлені і судна нашої 2-ї ескадри: броненосці "Николай І", "Оред",, "Апраксин" і "Сенявин" та винищувач "Бедовый".
Гальванер Голубев, читаючи свій пошарпаний зошит, нагадував собою суворого суддю, який обвинувачує царський уряд у страхітливих злочинах. Усі ці цифри наших втрат давно були нам відомі, але тепер, серед моря, на фоні сумного для нас острова Цусіма, діяли на всіх слухачів приголомшливо. Сам Голубев був блідий, голос його тремтів. Нарешті, піднявши руки, немовби показуючи народові страшні докази, він почав вигукувати:
— Хіба це була війна? Японці винищували нас, як звіробій винищує беззахисних тюленів на льодах... І ми терпітимемо такий уряд?
Пароплав "Владимир" зачерпнув носом десятки тонн води. Бурхливими потоками вона покотилась по верхній палубі, змочуючи ноги людей. Але всі матроси, вслухаючись у промови своїх товаришів, немов пришиті, лишилися на місці. Офіцери, перебуваючи на капітанському містку, полохливо поглядали на загадково-похмурі обличчя колишніх рабів.
Кожен із нас знав, що під нами, в цьому танцюючому морі, похована майже вся 2-а ескадра, крім кораблів, що здалися в полон або розбіглися по нейтральних портах. Тут, у хисткому братському кладовищі, на морському дні лишилося понад п'ять тисяч наших моряків, кістки яких омивають солоні води.
На середину палуби вийшов кочегар Бакланов і, піднявшись на зачинений люк, міцно розставив дебелі ноги, його обличчя з упертим підборіддям, вкрите солоними бризками моря, виражало сувору впевненість у своїй силі. Він басисто загримів:
— Дорогі цусімці! Ви самі бачили, як тут гинули наші товариші. За що вони зазнали смертної кари? Хто в цьому винен? Тепер нам відомо, де ховаються головні злочинці. Я не знаю, як ви, а я рватиму їм голови. Я не вгамуюся доти, поки в моїх грудях битиметься серце. Ми всі будемо воювати, але тільки не за корейські дрова, а за наше майбутнє краще життя. Рушимо на внутрішніх ворогів. Як японці топили тут наші кораблі, так! ми втопимо в крові весь царський лад...
— Правильно! — гаркнуло кілька чоловік.
— Все зметемо під три чорти! — збуджено підхопили інші голоси. Кочегар Бакланов продовжував:
— Будемо викорчовувати по всій нашій країні всіх колишніх верховодів, як викорчовують пеньки в лісі...
Ревів простір. Гойдався пароплав, черпаючи бортами воду, і навколо нього, ніби від вибухів, підіймалося рване громаддя хвиль. Все було в навальному русі. Пересувались і люди на палубі, що вислизала з-під ніг, і, підіймаючи кулаки, кидали в повітря грізні слова.
Ми знали, що звістка про Цусіму прокотиться по всій країні, викликаючи потоки сліз і горя. Здригнулась Росія. Через місяць після загибелі ескадри, немов у відповідь на це, броненосець "Потемкин" прорізав води Чорного моря під червоним прапором. Повстали моряки на крейсері "Очаков", в кронштадтських і севастопольських екіпажах. Піднялйсь робітники на заводах і фабриках. Почався аграрний рух, запалали поміщицькі садиби. Цар, рятуючи трон, змушений був об'явити маніфест про конституцію. Але народ скоро зрозумів, що це було обманом. Вулиці Москви обросли барикадами. І по всій Росії, немов тайфун в Японському морі, підіймались і буяли криваві шквали.
Все вичитане з газет про батьківщину пов'язувалося в мене з тим, що робилося зараз на палубі, запліскуваній хвилями. Це було таким новим, таким незвичайним, що дрож пронизував серце. Я вдивлявся в обличчя товаришів, вслухався в їхні промови, і мені здавалося, що і минула війна, і революція, що розливається як весняні води, є тільки прелюдія до ще грізніших подій.
Острів Цусіма, зарослий лісами і захищений підводними рифами й скелями, лишався від нас ліворуч, його не було видно за вируючою млою. Він тільки вгадувався і малювався в уяві бугристою потворою, цей безмовний свідок трагедії, яка тут розігралася. На ньому високо знявся кам'яний пік, голий і роздвоєний, що зветься по лоції "Ослячі вуха". Віднині цей острів з "Ослячими вухами" буде вічним пам'ятником назавжди знеславленого царського режиму, темряви і мовчання.
ПРИМІТКИ ТА ДОДАТКИ АВТОРА