Вранці, коли знімалися з якоря, капітан 2-го рангу Шишмарьов одержав від генерала Данилова секретний наказ: у Владивостоку військове повстання, тому пароплав затримати до особливого розпорядження. Його перевели в Модзі і підняли на ньому карантинний прапор. Ешелону пояснили, що в Кобі чума і, щоб не завезти її в Росію, доведеться стояти тут на якорі до того часу, поки не впевняться у відсутності цієї зарази на "Воронеже". Проте звістки про повстання у Владивостоку все ж дійшли до нижніх чинів, дійшли через торговців, чиї шлюпки приставали до борту. На судні хвилювання збільшилось. Через кілька годин "Воронеж" знявся з якоря і рушив у Нагасакі. Адмірали і офіцери чомусь вирішили, що в цьому порту буде безпечніше стояти.
Командиру Шишмарьову було відомо, що на пароплаві був приготовлений червоний прапор, перед яким ще в Хамадері матроси і солдати дали клятву вірності революції. Він навмисне повів судно поблизу островів. Офіцери повідомили, що коли спалахне повстання, то "Воронеж" викинеться на скелі.
В нагасакському порту пароплав затримався на невизначений час. Це ще більше збудоражило ешелон. З того часу, як у Рожественського сталася сутичка з людьми, гнів їхній не переставав розгорятися,— обстановка, що склалася, тільки сприяла цьому, як сприяє вітер пожежі.
У перші дні перебування Рожественського на пароплаві біля його каюти грав оркестр музикантів. Під час сніданку, обіду й вечері виконувалися марші, польки, вальси. Під звуки музики приємніше було їсти. На флагманському кораблі "Суворов", що залишився на морському дні з дев'ятьмастами людських життів, адмірал рідко сідав до їжі без духового оркестру. Флагманські чини потурбувались, щоб так само було і тепер на "Воронеже". Але настав такий ранок, коли адмірал снідав уже без музики. Рожественський хмурився, капризував, незадово-лений їжею. І раптом залунали звуки оркестру, але не біля каюти, а десь далі, а головне — заграли марсельезу. Рожественський не знав, що музиканти перенесли свою естраду на бак.
— Це що за новина? — багровіючи, сказав адмірал і кинув виделку і ніж, що задзвеніли на палубі.
— Народ вплинув на музикантів, ваше превосходительство,— відповів постійний його вістовий, що завжди прислужував йому, Петро Пучков.
— Прибери оцю гидоту з моїх очей! — показуючи на тарілки, немов у них було головне зло, різко наказав Рожественський вістовому.
З цього ранку бак перетворився на найвеселішу частину корабля. Тут виступали то музиканти, то хор півчих, виконуючи революційні пісні. В той же час на палубі і в трюмах відбувалися мітинги і ухвалювалися різкі резолюції щодо начальства. Потім колишні полонені організували виконавчий комітет, який поступово почав прибирати владу до своїх рук. Боячись, шо суднова команда може зіпсувати механізми і цим затримати відправку людей на батьківщину, він виділив з свого середовища надійних суднових спеціалістів. Вони незмінно день і ніч вартували на станції електричного освітлення, в машинному відділенні, в штурманській рубці і в інших частинах корабля. Нарешті представники виконавчого комітету заявили командирові:
— Досить морочити нам голову чумою. Ми вимагаємо завтра ж знятися з якоря. Якщо це не буде зроблено, то обидва адмірали і всі їхні наближені полетять за борт. А лароплав ми самі поведемо,у Владивосток.
Рожественський більше не з'являвся на палубі. Але йому весь час доповідали про дії ешелону. Після тієї ночі, коли в нього в каюті побував Кузнецов, він і сам переконався, що на кораблі створилося становище більш серйозне, ніж можна було чекати. Конфлікт загострювався, і тепер була лише одна турбота — як позбутись небезпеки. Матроси й солдати все сміливішали в своїх вимогах, а виконавчий комітет привселюдно заявляв про готовність до рішучих дій. Проти адмірада^було 2500 чоловік нижніх чинів, а на його боці були тільки офіцери. Але й серед них почали з'являтися люди, які співчували виконавчому комітетові. Все це дуже дратувало адмірала. Спочатку від безсилої злоби він ричав і стискав кулаки, а потім притих у якомусь заціпенінні і відсиджувався в каюті, як борсук у норі. Нарешті в адміральській голові дозріла думка. Він поділився нею з флаг-капітаном Клап'є де Колон-гом, капітаном 2-го рангу Семеновим та іншими чинами свого штабу. Рішення його усі схвалили. Він викликав до себе в каюту командира Шишмарьова і, задихаючись від нападів люті, заговорив:
— Більше терпіти цього не можна. Дайте знати в Нагасакі Стеману: ешелон збунтувався. Комітет загрожує викинути нас за борт. Нехай Стеман від мого гмені попросить у японців збройну силу. Час уже розчавити цю крамолу.
— Єсть, ваше превосходительство.
Капітан 1-го рангу Стеман, як член комісії від морського відомства по прийманню полонених, перебував в російському морському госпіталі. Його звернення до японських властей очевидно мало повний успіх. Увечері на "Воронеж" приїхав з Нагасакі поліцмейстер. Під час зустрічі з Рожественським і чинами його штабу він був надзвичайно люб'язний. Свою незвичайну місію він виконував з якимсь особливим захватом. Для японців це був несподіваний випадок. Розбитий і зганьблений під Цусімою російський адмірал не тільки не затаїв бажання помітитися японцям, а зробив якраз навпаки, прохаючи в них, як у друзів, збройної допомоги. Виходило так, що він довіряє ворогу більше, ніж своїм нижнім чинам. У найвишуканіших виразах, розмовляючи англійською мовою, поліцмейстер заспокоював розгніваного адмірала:
— Імператорська поліція гарантує вам повну безпеку. Губернатор викликає з Сасебо військові судна, а з табору — війська. А поки що для порядку негайно займе пароплав наша поліція.
— Скільки? — схвильовано спитав Рожественський. '— Сімдесят чоловік,— відповів поліцмейстер.
— Мало,— розчаровано зауважив Рожественський і нахмурився. Японець, дивлячись на нього, звузив повіки і квапливо заговорив:
— Будьте певні, адмірале. Поки ви знаходитесь у водах імператорської Японії, ми нікому не дозволимо зачепити вас, повстанці пройдуть до вас тільки через трупи поліцейських.
Капітан 2-го рангу Семенов додав:
— Ваше превосходительство, наскільки я зрозумів пана поліцмейстера, цей захід тільки тимчасовий. А йа випадок потреби — японці можуть війська надіслати.