І Воєводін відразу випалив:
— Стежити за тобою наказано.
— Тобі?
— Так.
— Ну, а ще кому?
— Квартирмейстеру Синельникову. Пам'ятаєш — я попереджав тебе щодо нього?
— Так. Як же ти доносиш?
4*
99
— Дуже хвалив тебе, інакше й не признався б.
З подальшої розмови з'ясувалося, ідо старший офіцер перестав цікавитися мною. Це все були добрі ознаки: значить, і Синельников нічого особливо поганого не міг сказати начальству. З боцманом я домовився, що віднині він буде повідомляти про мене старшого офіцера тільки під мою диктовку.
Вночі, лежачи в постелі, я роздумував про своє становище. Як все-таки мені пощастило! Переді мною тепер всі карти противника були відкриті. Можна буде сміливо почати гру. Втішений таким поворотом справи, я нічого не мав проти капітана 2-го рангу Сидорова: при чому тут* він? Він тільки виконував волю командира, а той в свою чергу дістав наказ від жандармського управління. Однак треба про всяк випадок ще дещо придумати.
Другого дня я пішов у каюту суднового священика:
— Батюшко, чи нема у вас книжки "Акафіст божій матері"? Отець Паїсій почав усміхатись.
— Є, є. Невже любиш... ну, як це... святе письмо?
— Дуже любимо, батюшко.
— Дуже... ну, як це... хвалю.
Перед обідом, роздаючи ром на верхній палубі, я запропонував Синельникову, коли він випив свою чарку:
— Випий ще і за мій номер...
— Можна?
— Валяй.
Я постарався швидше пообідати і розшукав квартирмейстера Синельникова. Трохи —побалакав з ним про кораблі. А потім немовби між іншим повідомив:
— Сьогодні одну книжку чигав. Ну, до чого здорово написана! Прямо за серце бере.
— А ти дав би її мені почитати.
— Ні за що на світі. Нікому не довіряю такої книжки. Вголос можу прочитати хоч зараз.
Квартирмейстер засяяв весь, наче знайшов скарб, і запропонував:
— Ходімо.
Ми спустились до канцелярії. Я зачинив за собою двері. Потім таємниче попередив;
— Тільки нікому про це ні звука. А то серед матросів підуть різні розмови,— от, скажуть, що він читає.
Квартирмейстер, сплеснувши руками, вигукнув:
— Щоб я та кому-небудь сказав! Могила!
Я, не поспішаючи, дістав із шухляди стола книжку, розкрив її. Синельников стежив за кожним моїм рухом і, відчуваючи наближення щастя, радів. Почувалося, що він горить від нетерпіння, смикаючи свої ріденькі вуса. Я почав читати "Акафіст божій матері" і, дивлячись на свого слухача, ледве стримувався, щоб не зареготати. Якби комусь замість купленої корови непомітно підсунули кішку, й тоді він не був би здивований більше, ніж Синельников. На обличчі його з'явився вираз подиву. Хвилин п'ять він слухав, роззяйивши рота, нічого не розуміючи і, як сич, витріщивши на мене очі. Потім раптом схопився, наче його вжалила оса, і вибухнув гнівом:
— Я думав, що ти й справді розумна людина, а ти — ідіот і книжки читаєш ідіотські!
З матірною лайкою він вискочив з канцелярії і грюкнув дверима.
Того ж вечора боцман Воєводін пішов до каюти старшого офіцера і, доповівши капітанові 2-го рангу Сидорову про різні суднові справи, додав:
— От іще про баталера Новикова, ваше високоблагородіе.
— Говори,— як завжди суворо наказав Сидоров.
— Я за ним весь час стежу і навіть багато з ним розмовляю. Хлопець він, як і раніш вам доповідав, цілком певний і відданий службі. А політикою від нього навіть і не пахне.
Старший офіцер похвально закивав головою.
— Ну, тим краще. Я з першого ж разу розгадав його — нічого в ньому підозрілого нема.
— Одне тільки в ньому погане, ваше високоблагородіє: коли розсердиться, то робиться наче божевільний. В такий момент йому сам адмірал ніпочім і може лиха накоїти.
— Якого це лиха?
— Порішити людину може.
— Тобто як це — порішити?
— З фінкою ходить. Недавно, як мені розказували, з одним машиністом засперечався. На жаль, я не дізнався, як прізвище того. Машиніст каже, що нас розіб'ють японці, а Новиков доводить йому інше. Слово по слову — загорілись обоє. Баталер вихопив з кишені фінку — і на машиніста. Добре, що машиніст встиг утекти. А то було б на судні убивство.
Старший офіцер раптом розсердився:
— Чортзна-що таке! Наслали нам суб'єктів — або штрафних, або головорізів! От тепер і керуй кораблем з таким елементом.
— Та Новиков ще, ваше високоблагородіе, нічого. Таких би нам більше матросів, так була б сама благодать. Коли його не чіпати,— він смирніший за всяку вівцю. З нього можна які-завгодно кінці крутить.
Старший офіцер знову закивав головою і з миром відпустив боцмана.
Загалом, як тепер з'ясувалося, перше враження про нього підтвердилось: він більше кричить і погрожує, але мало карає матросів. А коли кого й садовить в карцер, то лише в тих випадках, коли не можна вчинити інакше. Правда, він побоювався штрафних і особливо "політичних", але не тільки цим можна було пояснити його поблажливе ставлення до команди. Очевидно, під грізною його зовнішністю все-таки билося добре серце.
НАШІ ОФІЦЕРИ
На світанку 28 листопада ескадра прийшла до узгір'їв, що оточують бухту Ангра Пеквена. Але через те, що в цій малодослідженій і незнайомій місцевості важко було орієнтуватися, то довелося зупинитись. і вислати вперед розвідку. Погода була погана. По океану, примчавши в холодного півдня, лютував шторм, доходячи часом до десяти балів. Кораблі, хитаючись на хвилі, рвали сіру пелену хмар. Крива смуга берега затяглась млою. Тому тільки о другій годині дня з великою пересторогою ми увійшли в бухту. Стоянка тут була погана. Три стрімкі скелі, що круто підіймались прямо з глибини моря, погано захищали нас од брижів та вітру.
На броненосці "Орел" сталося нещастя. Хоч у той момент, коли треба було кинути якір, на кораблі застопорили машину, але залізна громадина в п'ятнадцять тисяч тонн по інерції рухалася вперед. Правий якірний канат не витримав такої ваги і лопнув. На містку знялася метушня: що тепер буде від адмірала? Командир Юнг залементував не своїм голосом:
— Хід назад. Стоп! Кинути лівий якір!
А правий якір, загубившись десь на дні, потяг за собою і сорок п'ять сажнів каната.
Офіцери й команда дедалі більше переконувались, що командир, в минулому прекрасний "марсофлотець", погано відчував сучасний броненосець.
Німецька місцева влада поставилась до нас прихильніше. Бона нічого не мала проти нашої стоянки. Очевидно, Німеччина не дуже зважала на думку Японії та Англії.