Вчора крейсер 1-го рангу "Дмитрий Донской" показав приклад найглибшої військової розпусти; завтра може виявитись його послідовник.
Чи не час озирнутися на тяжкий урок недавнього минулого?
Доручаю крейсер 1-го рангу "Дмитрий Донской" невідступному наглядові молодшого флагмана, контр-адмірала Енквіста, і прошу його превосходительство вжити заходів до найскорішого викорінення гнилизни в його моральному організмі".
На броненосці "Орел" офіцери були обурені таким наказом. Як повідомив мені інженер Васильєв, в кают-компанії відбулася така розмова, від якої адмірал позеленів би, якби тільки це докотилось до його вух. На його адресу лунали схвальні вигуки:
— Сам не вміє налагодити справу, а потім починає громити інших.
— Він перетворився в якесь страховище для ескадри.
— На Порт-Артурській ескадрі особовий склад своєю підготовкою був непоганий. Але адмірали були ні до чого не здатні. Він би краще на них указав.
— Хто б кидав нам такі докори, тільки не Рожественський! Які у нього самого бойові заслуги в минулому? Нічого, крім ганебного бою з мирними рибалками.
Ескадра вийшла із штильової смуги. Дмухнув зюйд-остовий пасат. Небо весь час було хмарне, назустріч котились великі брижі.'Завдяки холодній течії, що йшла з Південного Льодовитого океану, температура значно знизилась.
На броненосці "Орел" везли всяку живність: биків, баранів, свиней, курей. Верхня палуба перетворилась на скотний двір. Іноді крізь легку дрімоту чув я, як співає півень, хрюкає свиня або заливається на когось гавканням наш пес, Вівторок. Невже я знов попав у рідне село? Прокидався з гірким розчаруванням.
4 О. Нопикос-ПрибоП
97
Добре було, коли обід готували із свіжого м'яса. Вважалось за гірше, коли для нього брали заморожені туші, взяті з рефрижератора "Espérance". І зовсім нестерпно було, коли переходили на солонину. Жовта, смердюча, слизька, з зеленастим відтінком, вона вбивала будь-який апетиі і викликала нудоту. В такі дні багато хто ходив голодний. Матроси бурчали:
— Самому адміралові Бірільову приготувати б з такої гидоти обід.
— Наділив нас добром, щоб йому в ванні втопитись.
Через п'ять днів після виходу з* Габуна кинули якір в бухті Великої Риби. Тут були португальські володіння. Більш похмуре місце важко було собі уявити. Низькі горбкуваті береги Африки були зовсім пустельні, без жодної рослини, сипучі піски зливалися з далеким горизонтом. Від материка, загинаючись з півдня на північ, відходила коса, довга, заввишки не більше як півтора метра, ніби навмисне нанесена хвилями моря, і на ній маячило кілька злиденних халупок. Бухта була простора, досить глибока і цілком виправдувала свою назву: в ній водилося багато південного оселедця та інших сортів риби. Можливо, це й привабило сюди безліч морських птахів, що трохи оживляли своїм гомоном мертву пустелю.
З глибини бухти вийшов португальський канонерський човен, щоб заявити свій протест проти нашої стоянки тут, але ми все-таки протягом двадцяти чотирьох годин вантажили вугілля з німецьких пароплавів.
Пішли далі — в німецьку колонію Ангра Пеквена.
Через два дні перетнули тропік Козерога й вийшли в помірну кліматичну зону. Сонце тут стояло високо, однак холодна течія води давала себе відчути. Погода часто змінювалась: вітер то вщухав, пурхаючи під ясним небом легким подувом, то переходив у різкі пориви, наганяючи бистроплинні хмари.
На флагманському броненосці, нервуючи командирів кораблів, час від часу з'являлись лиховісні сигнали. Очевидно, Рожественський чимраз більше дратувався. Наша плавуча майстерня ще під час виходу з Габуна дістала попередження:
— "Камчатка", перекажіть старшому механікові, що коли при зніманні з якоря знов буде попсована машина, переведу його молодшим механіком на один з броненосців.
їй же в дорозі був сигнал:
— "Камчатка", дев'ять разів посилав ваші позивні і не дістав відповіді; арештувати на дев'ять діб вахтового начальника.
Командуючий продовжував:
— "Нахимов", чотири рази посилав ваші позивні і ніякої відповіді; арештувати вахтового начальника на чотири доби.
Перепаде всім, поки дійдемо до мети.
Цікаво було довідатись: невже і в японському флоті панує таке ж безладдя, як і в нас?
Одного разу ввечері я зайшов до каюти боцманів. Павликова не було. Був тільки боцман Воєводін. Дружба у мене з ним чимраз більше
налагоджувалась. Подобався він мені своєю прямотою, твердим характером і тверезим поглядом на життя. Про нього хорошої думки були й інші матроси — справедлива людина. Цього разу випили дві пляшки вина, які він добув на німецькому вугільнику. Розговорилися про до-призивне життя, про селянські турботи, про народну темряву. В селі Собачкові, Рязанської губернії, в нього лишилась дружина і діти. Згадавши про них, боцман похилив коротко острижену голову і сумно заговорив:
— Почуваю я, брат, що нас розгромлять японці. Підготовані ми до бою погано. Порядки на кораблях нікудишні. Командує ескадрою скажений адмірал. Хоч би нежонатий був — все-таки легше вмирати. А'то залишаться діти сиротами і жінка вдовою.
Я щиро співчував йому:
— Так, Максиме Івановичу, поспішив ти одружитись і цим ускладнив своє життя. Звичайно, там, у селі твоєму, будуть сльози, страждання. Та й самому, мабуть, не хочеться гинути. Але ж на те й війна. Ми тут нічого не можемо вдіяти.
На обличчі боцмана стяглися мускули, сірі очі запитально зупинились на мені:.
— А за що ми повинні головами своїми накласти? За бариші інших?
Довелось відповісти натяками:
— Я чув, що всю справу затіяли через корейські концесії. Про це навіть офіцери говорять. Та не всякому базіканню можна вірити. Фактів у нас...
Боцман перебив мене:
— Зажди. Кожного разу, як тільки ми підійдемо до серйозного питання, ти, наче качка від яструба,— шубовсть у воду. Я не яструб, а ти — не качка. Давай прямо говорити, без хитрощів. Ти все знаєш. Недарма на судні тебе вважають за політика.
Перемагаючи внутрішнє хвилювання, я зовні намагався бути спокійним.
— Мене за політика? Хто ж це вважає? Чи не старший офіцер?
— А хоч би й так.
Напружено запрацювала думка, виявляючи підводні рифи на моєму життєвому шляху:
— От що, Максиме Івановичу! Ти — боцман, а я — баталер першої статті. Не така вже велика різниця між нами. Це найвищі наші чини, вищих нам не дадуть. А головне — ми обидва з селян. Тому ти правду сказав: нам треба без хитрощів розмовляти. Ти що знаєш про мене?