Надівши пальто з двома орлами на кожному плечі і шовкову шапочку, яку носять професори, він вийшов погуляти на пів'ют. Але тут і почалося те, про що розповідав квартирмейстер Кузнецов. Раніш, до Цусіми, матроси і солдати при появі адмірала негайно скочили б і, ставши навитяжку, завмерли б на місці. А тепер дехто недбало стояв, інші сиділи у вільних позах, дехто валявся на палубі. Ні один з них не віддав йому честі і не виявив жодних ознак боязкості, немов це був такий самий нижній чин, як і всі інші.
Рожественський одразу втратив гарний настрій, скипів і, потрясаючи кулаками, так загорлав, наче багато років був погоничем гуртів:
— Забрати геть цю брудну наволоч! Цю ж мить, негайно!' Щоб жодної тварини не було тут!..
ї, не чекаючи суднового начальства, він сам кинувся на тих, хто сидів або лежав на палубі, і почав їх розштовхувати стусанами. Адмірал зробив це з такою вірою в свою могутність, немов не було в його житті ні "Гулльського інциденту", ні Цусіми, ні ганебної здачі в полон без жодного пострілу. Мабуть, незважаючи на революцію і повний свій провал як командуючого, він почував себе тим самим владним начальником, яким був раніше. Для матросів і солдатів це було цілком несподівано і, можливо, через те приголомшило їх. Безладною юрбою кинулися вони на ніс, негайно звільнивши весь пів'ют. А коли на крик адмірала з'явились суднові офіцери, він, дивлячись на них спідлоба, буркнув:
— Слиньки, а не начальники. Розпустилися з революцією.
І пішов до себе в каюту, яку віддав йому командир судна капітан 2-го рангу Шишмарьов.
Можливо, що після цього випадку Рожественський був задоволений собою. Його влада, що так вплинула на маси, ще не втратила своєї сили. Але він не передбачав, що люди за час війни і полону змінились і що не кожного разу йому пощастить досягти такого ефекту. В Порт-Артурі матроси і солдати дізнались, з яким тупоумством, тремтячи за своє життя, керувало ними вище командування. Адмірал Алексеев, генерал Стессель та інші царські ставленики не воювали, а тільки ганьбили славу російської зброї. Це з їхньої вини впала фортеця і загинули кораблі. З їхньої вини десятки тисяч товаришів, марно б'ючись, залишились на вічний спокій на морському дні і в братських могилах. З їхньої вини торжествує ворог. Матроси і солдати узнали все і про самого Рожественського. А за час перебування в полоні революціонери і нелегальна література ще більше розбуркали їхню свідомість.
Звістка про вчинок Рожественського розійшлась по всьому кораблю. Люди в трюмах захвилювались. А згодом, коли почали роздавати вечерю, всі повалили на верхню палубу. Каша виявилася з прогірклої крупи. Ешелон не доторкнувся до неї. Піднявся шум, почулися погрози на адресу начальства. Серед нижніх чинів знайшлись оратори, які, сходячи на підвищення, виголошували промови. Командир пароплава капітан 2-го рангу Шишмарьов ледве заспокоїв людей, пообіцявши видати їм іншу вечерю. Вважаючи справу закінченою, він пішов до себе на місток. Проте масу хвилювало вже інше питання — серйозніше ніж каша. До командира прийшов на місток делегат від ешелону і заговорив про революцію. А потім він зажадав, щоб Рожественський більше не смів так поводитись з нижніми чинами.
Увечері, боячись у темряві проходити крізь Сімоносекську протоку, пароплав став на якір біля її входу.
Пізно вночі, спираючись на важку милицю, йшов по верхній палубі квартирмейстер Кузнецов. Його супроводжували чоловік десять матросів і солдатів. Ліву ногу він тримав перед собою: поранена і як слід не вилікувана, вона останніми днями загноїлася і почала чорніти.
— Ти сміливіше тримайся, а ми будемо поблизу. В разі чого — весь ешелон стане за тебе,— наказували йому товариші.
— Не сумнівайтеся. Всю правду піднесу йому, як біфштекс на срібному блюді,— впевнено відповів Кузнецов.
— От, от. І гірчицею густіше намаж.
Товариші залишились на палубі, а він один пішов до капітанської каюти. Двері були незамкнені. Квартирмейстер, увійшовши в приміщення, зупинився біля порога, важко дихаючи, ніби він пройшов довгу путь і дуже втомився. Адмірал, роздягнений, лежав на койці і читав якусь книжку. Він повернув голову в бік дверей і, окинувши інваліда підозрілим поглядом, запитав:
— Що тобі потрібно?
— Поговорити з вами хочу,— твердо відрубав Кузнецов.
— Про що?
— Щодо вашого неподобства.
Таку образливу відповідь та ще від нижнього чину адмірал почув уперше в житті. Він смикнувся і, немов підкинутий пружиною, сів на койці. Спочатку його обличчя виявило надзвичайне здивування, потім воно побагровіло. Ніби чимсь подавившись, він прошипів кривим ротом:
— Повішу на реї.
Кузнецов зробив крок уперед і, визивно дивлячись в очі адмірала, заговорив ще рішучіше:
— Трохи тихше, ваше превосходительство, на повороті, а то можете перекинутись і свою довбешку розбити.
Можна було чекати, що адмірал рине на цю сміливу людину і розтрощить її на місці. Але трапилось щось схоже на чудо: він залишився на місці, ніби придавлений важким поглядом квартирмейстера. З пів'юта. Рожественському пощастило розігнати сотню людей, а тут лише перед одним інвалідом в страшному подиві застигли його чорні очі і відвалилася нижня щелепа.
Кузнецов ще зробив крок уперед і загримотів:
— За яким правом ви били людей на палубі? Чи тут, на пароплаві, легше бити своїх, ніж в бою японців? Боягуз!.. Споганили весь флот, зганьбили батьківщину і до цього часу не кинулись від сорому за борт!.. Я прийшов сказати вам, щоб ви забиралися з "Воронежа". Цього вимагає весь ешелон!
Адмірал слухав квартирмейстера мовчки, немов ролі їхні перемінились.
На вигуки Кузнецова збіглись офіцери. Вони ледве умовили його дати адміралу спокій. Виходячи з каюти, він різко сказав, наче звертаючись до свого підлеглого:
— Не забудьте, ваше превосходительство, мої Слова 54.
Офіцери почували себе на пароплаві гірше, ніж в японському полоні. Тільки п'ятеро з них були озброєні револьверами. Після цієї ночі вони позмінно вартували біля капітанської каюти, охороняючи адмірала. їм було прикро, що тринадцять гвинтівок, про які нічого не знали матроси і солдати, були заховані запакованими. Але пронести їх довелося б через жилі трюми, а це при таких обставинах роботи було рисковано.