Другим, не менш сильним ударом для них було повідомлення старого про зайняття японцями тиждень тому Сахаліну.
Про себе старий розповів, що він — грузин, політичний засланець. З молодих років він відбував на Сахаліні довголітню каторгу. Залишився тут поселенцем.
Командир повідомив команду про свій намір негайно залишити окуповану ворогом територію і вирушити до Владивостока. Але від старого дізнались, що японці відібрали в жителів продукти, і запастися ними на,дорогу тут неможливо. Ця обставина, а також жалюгідний вигляд змученої і хворої команди змусили його відмовитись від свого рішення. Тоді Трегубов розпорядився викинути з бота гвинтівки, револьвери, а гроші й документи сам закопав у землю.
Настрій команди* впав. Нелюдських і надзвичайних труднощів зазнали люди, пориваючись на батьківщину, але замість цього потрапили просто в полон. Від чого так довго, з такою впертістю тікали, до того й прийшли.
Згодом вони дізнались, що й першу шлюпку спіткала така сама доля, а моряки, що залишились на Урупі, були зняті японським судном.
Різними шляхами, але всі три партії російських моряків усе-таки потрапили в полон.
Ще до своєї загибелі "Олдгамія" спричинилася до втрати російського судна. На початку бою, 14 травня, плавучий госпіталь "Орел", що держався далеко від ескадри, був несподівано обстріляний японцями. Але й цим справа не обмежилась. Вороги не зважили на те, що на ньому майорів прапор Червоного Хреста. Незабаром до нього наблизився японський допоміжний крейсер "Манжу-мару" з піднятим сигналом: "Зупинитись". Близько тридцяти японських матросів на чолі з стройовим офіцером з'явились на борту "Орла". Без команди, наче в них заздалегідь були розподілені всі ролі, вони швидко зайняли всі відділення корабля.
При переговорах командира "Орла" капітана 2-го рангу Лохматова і головного лікаря статського радника Мультановського з японським офіцером був присутній колишній капітан "Олдгамії" зі своїми помічниками. Англійці не приховували свого задоволення, бачачи озброєних японців. Пошептавшись з англійським капітаном, японський офіцер заявив командиру Лохматову по-англійському:
— Мені все ясно. Під червоним прапором ви з лікарями займаєтесь воєнними операціями. На борту у вас військовополонені. Ми забираємо ваш так званий госпіталь як воєнний приз. Командую тут тепер я.
На вилицюватому обличчі офіцера кінці чорних косих брів підвелися ще вище до скронь, як гострі крила стрижа. Японець байдуже обвів усіх очима і піднявся по трапу на місток. В ходовій рубці за його наказом від штурвала було усунено російського рульового, а на його місце став японець. Офіцер щось скоромовкою скомандував йому. Госпіталь "Орел", збуривши гвинтом море, повернув у бік Японії. Ворог відводив його з місця бою, не давши йому можливості подавати медичну допомогу пораненим російським морякам.
Головний лікар Мультановський вважався досвідченим хірургом. У своєму операційному пункті він працював з особливим натхненням. А в буденному житті, поза медичними заняттями, цей апатичний товстун мовби нічим не цікавився і до всього ставився байдуже. Але зараз його кругле обличчя стало багровим, наче йому нанесли особисту образу. Вороже подивившись на Лохматова, ніби й той був у чомусь винний, він крізь зуби процідив:
— Полонених на госпітальне судно саджають! Придумала ж голова нашого адмірала. І ось вам результати.
Капітан 2-го рангу Лохматов, високий і сухорлявий, був з тих командирів, що прекрасно управляють кораблем без усякого шуму й метушні. Більшу частину свого життя він провів у морі, плаваючи на суднах Добровільного флоту. Всяке нещастя він переживав мовчки. І тепер на його довгастому, з тонкими рисами, обличчі, обрамованому роздвоєною рудою борідкою, в його великих сірих очах, з сіткою зморщок навколо них, не можна було побачити ні тривоги, ні хвилювання. Не випускаючи з рота папіроси, він тільки махнув рукою і, високо тримаючи голову, рівною ходою попрямував до своєї каюти. Це означало, що справу безповоротно програно і поправити її неможливо.
— Скажіть, Якове Яковичу, невже японці такі безсовісні, що візьмуть наш "Орел"? — хвилюючись, звернулась старша сестра-жалібни-ця Сіверс до Мультановського.
Знаючи про близькість цієї сестри до Рожественського, він затримався з відповіддю, наче забув слова, а потім, криво посміхаючись, випалив:
— Ні. Вони, певне, хотять влаштувати для нас банкет. І відпустять' на всі чотири сторони. А ви при зустрічі можете за це подякувати своєму адміралові.
НЕОБХІДНИЙ РОЗДІЛ
Два госпітальні пароплави — "Орел" і "Кострома" — під час бою
14 травня трималися в кількох милях від хвоста ескадри. О третій годині дня до них наблизились ворожі допоміжні крейсери "Маншю-мару" і "Садо-мару" і відвели їх у японський порт. Госпіталь "Кострома" через півмісяця був відпущений. Інакше японці зробили з "Орлом". Захопивши госпітальний "Орел", вони знайшли на ньому англійців, і це стало приводом, щоб оголосити його воєнним призом.
Транспорти "Анадырь" і "Корея", відставши від ескадри, йшли до дев'ятої години ранку 15 травня разом, а потім розійшлися в різні боки Перший пішов у Росію з заходженням на Мадагаскар, другий 17 травня прийшов у Шанхай, де й був інтернований.
Транспорт "Иртыш" вийшов з бою 14 травня з великими пошкодженнями і з креном І у дев'ять градусів. Він хотів піти до Владивостока, тримаючись японського берега, але через пробоїни прийняв стільки води, що не міг продовжувати свій шлях. Другого дня ввечері він поблизу японського міста Хамада затонув. Весь екіпаж з нього був звезений на берег.
Міноносець "Безупречный" пропав без вісті. Є тільки вказівки в японських джерелах, що ворожий крейсер "Чітозе" і міноносець "Аріаке"
15 травня на світанку зустріли якийсь російський міноносець, вступили з ним у бій і потопили його. Гадають, що це був "Безупречный". Весь його екіпаж загинув.
До складу 2-ї ескадри входили кораблі, які не брали безпосередньої участі в Цусімському бою. Але вони проробили довгий шлях разом з нами і потім виконували спеціальне завдання. Було чотири таких кораблі: "Рион", "Кубань", "Днепр" і "Терек". Раніш вони були пасажирськими пароплавами, а на початку війни морське відомство озброїло їх. Найменший з пароплавів являв собою залізне громаддя водотоннажністю в 9460 тонн, а найбільший — у 12 500 тонн, на кожному поставили від чотирнадцяти до двадцяти двох гармат, кулемети, далекоміри, прожектори. Забезпечили судна піроксилінбвими патронами для підривних робіт, обладнали на них бомбові погреби, й радіорубки. Багато було різних переробок, щоб пристосувати пароплави для виконання воєнних завдань. А коли все було готове, їх включили до категорії крейсерів 2-го рангу. Вони мали хороший хід — дев'ятнадцять вузлів. І ще в них була одна позитивна якість — вони могли брати великий запас палива і понад два місяці перебувати в плаванні, не заходячи в порт. Але особовий склад був не на належному рівні. Морське відомство не виділило для них бойових моряків: більшість офіцерів була з Добровільного флоту, а команди — із запасних матросів, не навчених і не знайомих з найновішими приладами.