Цусіма

Страница 129 из 262

Алексей Новиков-Прибой

Японські снаряди, вибухаючи, нагрівалися до такої температури, що витоплювали на товстих броньових плитах ямки, а в деяких місцях залізо розплавлялось і звисало бурульками. На судні раз у раз виникали пожежі. Трюмно-пожежний дивізіон не встигав їх гасити. Гасили їх усі, хто тільки міг. Навіть сам старший офіцер, капітан 2-го рангу Сидоров, що виконував тепер роль командира, кілька разів вибігав з бойової рубки і разом з сигнальником Зефіровим і горністом Балестом боровся з вогнем на містку. З нестерпним смородом горіли згорнуті в тугі кокони парусинові койки, що були підв'язані під звіс даху бойової рубки для захисту від осколків. Койки поливали водою, але через дві-три хвилини вони знову починали тліти. Сидоров розпорядився:

— Викидайте койки за борті

Позаду рубки біля фок-щогли зайнялися бухти гумових переговорних шлангів. Тут-таки були ящики з 47-міліметровими патронами, кілька з них вибухнули. Все це теж викинули в море. Люди, погравшись зі смертю, своє діло, однак, зробили і сховались у бойовій рубці. Матроси не потерпіли, а старший офіцер відбувся лише контузією спини.

Боцман Воєводін, проходячи повз приміщення церкви, побачив п'ятьох матросів, що стояли перед іконами на колінах. Вони молилися не під дзвін церковний, а під гуркіт гармат. Але боцман, якому потрібні були люди, крикнув на них:

— Якого чорта ви зібралися тут?..

Розлігся вибух, і ніхто з тих, хто шукав в бога захисту, не підвівся на ноги. Здавалося, скрикнули від болю самі розбиті ікони. Разом з людьми наклав тут своїм життям і цап, якого купили у тубільців. До цього вибуху він гасав по всіх палубах, не розуміючи, що діється навколо. Снарядом у нього одірвало задню частину спини. Він схопився на передні ноги, замотав рогатою головою і, дивлячись на боцмана вологими чорними очима, жалібно замекав.

Поблизу з'явився лейтенант Славінський. Вибите око і рана на голові в нього були забинтовані. Він ступав якось боком, невпевнено. Помітивши, що з крана пожежної труби ллється вода, він зупинився, подумав і крикнув боцманові, який щойно кінчив гасити пожежу в церкві:

— Воєводін, закрути край!

Воєводін кинувся виконувати наказ, а Славінський через носовий люк попрямував на верхню палубу. Але там він пробув недовго:* коли гасили пожежу на шканцях, його чимсь ударило по голові й зірвало з неї пов'язки. В операційний пункт його доставили непритомного.

Згори долетіли в операційний пункт голоси, що кричали "ура". Ми дивувалися: що там таке? Старший боцман Саєм, спустившись униз, щоб перев'язали легку рану на руці, урочисто повідомив

— Ворог відступає, а його один підбитий броненосець відстав, ледве посувається й горить. Наша ескадра добиває його. Зараз він піде на дно.

Священик Паїсій, широко перехрестившись, вигукнув:

— Господи, поможи нам розбити нашого лютого ворога!

Поранені, почувши звістку про те, що гине японський корабель, пожвавішали. Радісне піднесення, яке буває на полюванні, коли влучно вистрілиш у дичину, охопило й мене. Я подивився на свого вчителя, інженера Васильєва,— в карих очах його блиснув хижий вогник. А з посинілих губ одного матроса, що вже вмирав, злетіло:

— Братці, значить, їм теж дісталося, японцям? Так їм і треба, проклятим!

Але скоро з'ясувалося, ідо Саем помилився: праворуч від нашої колони, в імлистій далині, ледве рухаючись, горів не японський броненосець, а наш флагманський корабель "Суворов". В нього з "Орла" зробили кілька пострілів. В операційному пункті переживали гнітюче розчарування. На адресу боцмана почулася лайка.

В ту ж мить помітили, що броненосець "Орел" починає кренитися на правий борт. Поранені й здорові запитливо переглядалися між собою, але ніхто не розумів, що сталося з кораблем. Може, він вже має підводну пробоїну? Може, через кілька хвилин він, як і броненосець "Ослябя", перевернеться догори кілем? Неспокій наростав. Кожна пара очей з тривогою поглядала на вихід, і кожен думав лише про те, як на випадок загибелі судна вискочити йому першим, бо тільки запізнишся—двері й люки будуть забиті людськими тілами. Дехто вже почав підійматися по трапу, дехто щось викрикував у маячінні, а решта мовчала, ніби прислухаючись до пострілів своїх гармат і до вибухів ворожих снарядів. Здригався змучений корабель, ніби лякався чорної безодні моря, здригалися і ми всі, мовби зливаючись в одне ціле з усіма частинами судна.

Броненосець иакренився градусів на шість і, не зменшуючи ходу, надовго лишився в такому положенні. На одну мить крен його ще збільшився. Очевидно, це сталося на циркуляції. Здавалося, перед нами опускається залізна стіна, щоб назавжди відрізати нас од життя.

Я згадав матір і, наблизившись до інженера Васильєва, навіщось сказав йому:

— Моя мати вміє по-польському читати. В неї книжок польською мовою томів двадцять: і молитовники, і романи. Вона знає їх майже всі напам'ять.

Васильєв здивовано звів чорні брови і, намагаючись зрозуміти сенс моїх слів, промовив:

— Так? Це добре. А по-французькому вона не вміє читати?

— Не вміє, ваше благородіє. У Франції вона не була.

Відчувши крен, занепокоївся в бойовій рубці і капітан 2-го рангу Сидоров. Переговорною трубою він зараз же переказав у центральний пост, де були судновий ревізор, лейтенант Бурнашов й трюмний інже-нер-механік Румс:

— Негайно вжити заходів до випрямлення корабля.

Румс пішов нагору з'ясувати причини крену. Винними були комендори. В середній батарейній палубі набралося багато води. Щоб позбутися її, вони, не спитавши дозволу трюмних, самі відчинили з правого борту непроникні горловини. Вода линула в бортовий коридор і наповнила верхній відсік від тридцять третього до сорок четвертого шпангоута.

На наше щастя, крен був не на лівий борт, де було багато пробоїн і де ще не встигли позалатувати деякі пошкоджені гарматні півпорти-ки. Броненосець міг би, особливо на циркуляції, зачерпнути воду всією батарейною палубою. А це призвело б до катастрофи.

За розпорядженням Румса, трюмні старшини Федоров і Зайцев затопили відсіки лівого борту. Корабель випростався. Після цього пущені в дію помпи викачали воду за борт.

На броненосці "Орел" було троє артилерійських офіцерів. Двоє з них — лейтенант Шамшев і лейтенант Ромен — вибули з строю. Капітан 2-го рангу Сидоров наказав писареві Солнишкову: