А нагорі, не перестаючи, падали снаряди. У броненосець стріляли не менше шести японських крейсерів. Море кипіло навкруги. При влучаннях у ватерлінію по поясній броні, наїжуючись, здіймалися врівень з трубами величезні стовпи води і потім спадали на борт, заливаючи верхню палубу й каземати. Стогін, передсмертні зойки, крики людей, покалічених і ошалілих від жаху, перемішувалися з гуркотом вибухів, завиванням вогню і брязкотом від розриву заліза. Ось артилерія, виведена з ладу, зовсім замовкла. Командир одного з плутонгів, лейтенант Недерміллер, відпустив обслугу, яка була при гарматах, а сам, вважаючи становище безнадійним, застрелився. Всі верхні надбудови корабля були охоплені вогнем. Палахкотіла пожежа під кормовим містком.
На спардек з-під верхньої палуби валував густий дим, а через люки та пробоїни вихоплювались хисткі язики полум'я. Горіли офіцерські й адміральські приміщення. Люди з пожежного дивізіону металися в хмарах диму, як привиди, але всі їхні зусилля були марні. "Ослябя", зарившись носом у море аж по клюзи, більше не міг одбиватися і, хоч був розбитий, спотворений, але ще якось рухався, безпомічно ждав остаточної своєї загибелі. Вона не забарилася прийти разом з новою, фатальною пробоїною. Снаряд на двадцять пудів влучив у борт всередині судна по ватерлінії, між лівим мінним апаратом і банею. Болти, якою була прикріплена броньова плита, так ослабли, що від нового удару вона відвалилась, як штукатурка від старої будівлі. В це місце влучив ще один снаряд, що пробив у борту цілі ворота, в які могла б проїхати карета. Всередину корабля хлинула вода, розливаючись по скосу броньової палуби і потрапляючи в бомбові погреби. Латати пробоїни викликали трюмний дивізіон з інженером Змачинським. Даремно люди намагалися закрити діру дерев'яними щитами, підпираючи їх упорами: хвиля вибивала брусся, і доводилося працювати по пояс у воді. Запасна вугільна яма була затоплена. Крен почав швидко збільшуватися.
Броненосець викотився зі строю вправо.
По всіх палубах, по всіх численних відділеннях залунали одчайдушні викрики:
— Броненосець перекидається!
— Гинемо!
— Рятуйте!
В цей час на містку були лейтенант Саблін, старший артилерійський офіцер Генке і прапорщик Болдирєв. До них вийшов з рубки командир Бер без кашкета, з кривавою раною на лисій голові, але з папіросою в зубах. Ухопившись за тентовий стояк, він сказав своїм офіцерам:
— Так, тонемо, прощайте! — Потім востаннє затягся димом і голосно скомандував:
— Рятуйтеся! За борт! Скоріше за борт!
Але час уже було згаяно. Корабель став швидко хилитися на лівий борт. Всі вже й без командирового наказу зрозуміли, що настала мить катастрофи. З погребів, кочегарок, відділів мінних апаратів по шахтах і скобах полізли люди, карабкаючись, хапаючись за що трапиться, зриваючись униз і знову чіпляючись. Кожен намагався скоріш видертися на батарейну палубу, куди вели всі виходи, і звідти сподівався виплигнути в море, за борт.
З перев'язочних пунктів рвонулись поранені, заголосили. Ті, хто сам не міг рухатися, благали допомогти їм вибратися на трап, але кожен думав тільки про себе. Не можна було гаяти ані секунди. Вода потоками вирувала по нижній палубі, заповнюючи коридори і заливаючи операційний пункт. Чіпляючись один за одного, лізли скривавлені люди по уцілілому трапу на батарейну палубу. Звідси вдалось вибратися тільки тим, хто менше потерпів від ран.
Але гірше скоїлося з тими людьми, які були в машинних відділеннях. Виходи з них на час бою, щоб не попадали вниз снаряди, були задраєні броньовими плитами, і відкрити їх можна було тільки згори. Призначені для цього магроси з переляку розбіглися, кинувши тих, хто лишився внизу, напризволяще. Деякі потім вернулися й намагалися, щоб урятувати товаришів, підняти талями важкі броньові кришки, але судно вже так накренилось, що не можна було працювати. Машиністи разом з механіками, марно волаючи про допомогу, лишилися там, унизу, лишилися всі без винятку, поховані під броньовою палубою, як під важкою могильною плитою.
Моторошна метушня зчинилася і на верхній палубі. Дехто виплигував у море, не встигнувши захопити з собою рятувальних засобів. Інші кидалися по рятувальні круги й коркові нагрудники. Люди, стикаючись один з одним, падали. Кілька смільчаків добралися до койкових сіток і почали звідти викидати потопаючим койки, з допомогою яких можна було триматися на воді.
На правому борту опинився священик, з ченців. Це був чоловік середнього віку, гладкий, незграбний. З розпатланим волоссям на голові, з виряченими очима, він був схожий на людину, яка щойно вирвалася з дому для божевільних. Бачачи, що броненосець гине, він надривно заголосив:
— Браття! Матросики! Я не вмію плавати! Врятуйте мене!
Але одразу зірвався з борту, безладно поплескав руками по воді й зник під хвилями.
Навколо "Осляби", відпливаючи од неї, борсалися у воді люди. Але багато хто з екіпажу, немовби не наважуючись розлучитися з судном, все ще був на його палубі. І це тривало доти, доки сталевий гігант не завалився зовсім на лівий борт. Площина палуби стала вертикально. Ковзаючи по ній, люди попадали вниз, до лівого борту, а разом з ними покотилися уламки дерева, шматки заліза,, ящики, лавки та інші неприкріплені предмети. Ламались руки й ноги, розбивалися голови. Лихо збільшувалося ще й від того, що противник не припиняв обстрілювати броненосець. Навкруги падали снаряди, калічачи і вбиваючи тих, хто вже тримався на воді. Мало того, з трьох величезних труб, що лежали горизонтально на поверхні моря, не переставав валувати густий дим, що клубами розстелявся низом і отруював останні хвилини потопаючих. Від шлюпок, розбитих ще на початку бою, спливали тепер уламки, за які хапались люди. В повітрі лунали благання про допомогу. І серед цієї каші живих людських голів, що гойдалися на хвилях, то в одному місці, то в іншому здіймалися від вибухів снарядів стовпи води.
Командир Бер, незважаючи на те, що навколо нього розгоралася пожежа, не покидав свого містка. Для всіх було ясно, що він вирішив загинути разом з кораблем. Здавалося, всі його турботи тепер були спрямовані тільки на те, щоб правильно рятувалися його підлеглі. Тримаючись руками за тентовий стояк, майже повиснувши на ньому, він командував, намагаючись перекричати вигуки інших: