Головна електрична магістраль, перебита снарядом, перестала давати струм, і через йе носова десятидюймова башта вийшла з ладу. Вона зробила тільки три постріли. Хоч мінери і з'єднали перебиті кінці магістралі, але було вже пізно. В башту влучили два великі снаряди. Не витримавши їхнього страшного вибуху, вона зіскочила з котків і пере-кособочилася. Броньові плити на ній розійшлися, а дулові частини де-сятидюймових гармат, як два величезні сухі пеньки, стирчали під різними кутами в бік ворога.
. Біля цієї башти ще перед початком битви на забій поставили двох матросів — Короля і Сусленка. Аж до зустрічі з японцями вони були в карцері. Сусленка заарештували за пограбування церковної карнав-ки, а Короля — за бунт на крейсері "Нахимов". Старший офіцер, поставивши їх тут, наказав:
— На випадок пожежі заливатимете зі шлангів. Нікуди звідси не відходити. Винуватця пристрелю на місці.
Обох їх розірвало на шматки. , Дах з башти зірвало. Мабуть, один із снарядів вибухнув в амбразурі. Всередині башти одному відірвало голову, а всіх. інших було тяжко поранено. Почулися стогін, крики. З башти винесли комендора Бобкова з одірваною ногою. Лежачи на носилках, він по дорозі в операційний пункт когось проклинав, лаючись найжахливішими словами.
Верхній передній місток був розбитий. Там стояв далекомір, яким визначали відстань до ворога. При ньому було кілька матросів і лейтенант Палецький. Вибухом снаряда їх розкидало в різні боки і так покалічило, що нікого не можна було пізнати, крім офіцера. Він лежав з пошматованими грудьми, поводив збожеволілими очима, і, умираючи, кричав неприродно голосно:
— "Ідзумо"... Крейсер "Ідзумо"... Тридцять п'ять кабельтових... "Ідзумо"... п'ять... тридцять...
Через хвилину Палецький був трупом.
Незабаром було розбито верхній носовий каземат шестидюймової гармати. В нього влучили два снаряди. Броньова плита, яка прикривала його із зовнішнього боку, сповзла вниз і закрила отвір порту, а гармата вилетіла з цапф. Потім замовкли ще дві шестидюймові гармати. Всі дрібні гармати з лівого борту вийшли з ладу за якихось двадцять хвилин. Більша частина обслуги при них загинула, а решта, разом з батарейним командиром, не знаходячи собі діла, заховалася в броньовій палубі.
Вибухнув снаряд біля бойової рубки. Від барабанщика, що стояв там, залишився потворний обрубок без голови й ніг. Осколки від снаряда влетіли через прорізи всередину рубки. Кондуктор Прокюс, що стояв біля штурвала, упав мертвий. Було тяжко поранено старшого флаг-офіцера лейтенанта Косинського (морського письменника, автора книжок "Баковий вісник") і суднових офіцерів. Деякі з них пішли в операційний пункт і більше сюди не повернулись. Командир Бер, з блідим, заюшеним кров'ю обличчям, вискочив з рубки і, тримаючи в руці диму-чу папіросу, голосно закричав:
— Покликати мені старшого офіцера Похвиснева!
Хтось із матросів побіг виконати його доручення, а сам він, тримаючи в роті папіросу, затягся димом і знову зник у бойовій рубці, щоб управляти гинучим кораблем.
В лівому середньому казематі осколки влучили у візок з патронами. Вибухом тут покришило всю артилерійську обслугу, а шестидюймову гармату вивело з ладу. На цьому борту лишилися тільки дві шестидюймові гармати, але й вони пізніше були паралізовані великим креном судна. Отже, артилерії броненосця "Ослябя" довелося діяти дуже мало. Та й снаряди викидали скоріше на вітер, ніж у ціль, бо відстані в цей час ніхто не передавав.
Всю носову частину судна вже затопила вода. Доступ до двох носових динамо-машин був відрізаний. Людям, що були при них, довелося, рятуючись від загибелі, вибиратися звідти через носову башту. Ця сама вода, служачи добрим провідником і сполучивши електричну магістраль з корпусом корабля, була причиною того, що якорі двох кормових динамо-машин згоріли. Внаслідок цього стали зупинятися турбіни, що мали викачувати воду, зупинилися лебідки, що підіймали снаряди, і відмовилися служити всі механізми, які приводив у дію електричний струм.
На броненосці внизу, під захистом броні, були два перев'язочно-операційні пункти: один постійний, а другий імпровізований, зроблений на деякий час із бані. В першому працював старший лікар Васильєв, а в другому — молодший, Бунтинг. Всюди видно було кров, бліді обличчя, помутнілі або гарячково насторожені погляди поранених. Навколо операційного стола валялись ампутовані частини людського тіла. Разом з живими людьми лежали й мертві. Від запаморочливого запаху свіжої крові нудило. Чути було стогін й скарги. Хтось просив:
— Дайте швидше пити. Все всередині у мене горить... Стройовий унтер-офіцер марив:
— Не жалій дзвона... Одбивай ринду! Бачиш, який туман... Комендор з пов'язкою на вибитих очах, сидячи в кутку, все допитувався:
— Де мої очі? Кому я, сліпий, потрібен?
На операційному столі лежав матрос і кричав. Старший лікар в халаті, що густо почервонів від крові, копирсався великим зондом у пле-чевій рані, вибираючи з неї осколки. Кількість покалічених все збільшувалась.
— Хлопці, не натискайте. Мені ніяк працювати,— просив старший лікар.
його погано слухалися.
Кожен снаряд, попадаючи в броненосець, призводив до страшенного гуркоту. Весь корпус судна здригався. Здавалося, ніби з величезної висоти скидали на палубу одразу сто рейок. Поранені в такі хвилини шарпалися й запитливо дивилися на вихід: кінець чи ні? Ось ще одного принесли на носилках. У нього на одному боці м'ясо було обідране, оголилися ребра, з яких одно стирчало вбік, як обламаний сучок на дереві. Ранений заволав:
— Ваше високоблагородіє, допоможіть швидше!
— У мене повно, до молодшого лікаря несіть.
— Там теж багато. Він до вас послав. Броненосець сильно похитнувся.
Сліпий комендор схопився і, витягши вперед руки, крикнув:
— Тонемо, братці!
Поранені заворушилися, почувся стогін і передсмертний хрип. Але тривога була марна. Комендора з лайкою посадили знову в куток. Проте судно все більше хилилося на лівий борт і, наливаючись жахом, розширялися зіниці у всіх, хто був в операційному пункті. Старший лікар, хоч хвилини його були злічені, все ще працював на своєму посту.