І, не чекаючи відповіди, рушив до дверей, щоб не збитися з ноги й переступити поріг лівою. Та за порогом, одпустивши Спрінґа, приспинивсь і згадав пенатів рідного вогнища. Досить, аби людина в думці не забувала про них, пошепки вспокоїв себе сенатор, який не відзначавсь особливою побожністю, хоча був з діда-прадіда спадковим авгуром і мав пожиттєве звання Великого понтифіка.
Він пропустив сина вперед і з відстани двох кроків оглянув його востаннє, поправив згинку на плечі коло фібули й знову вийшов уперед. На Квінта Рим покладав особливі надії, й сенатор постарався відразу ж підкреслити головну мету свого приїзду до Пантікапея. Його втішало, що Перісадова донька припала до душі синові, хоч добре знав Квінтову легковажність щодо гарненьких дівчат. Утішало тим більше, що вони з сином уже давно домовилися про ту роль, яку мають відігравати жінки в житті державного діяча й спадкового сенатора: Квінт, як і його батько, був юристом і вже непоганим.
Біля виходу з розкішного дому на Восьмій терасі, відданого сенаторові на час гостини, на них чекало двоє нош. Хоч у Пантікапеї се й не було заведено, проте сенатор, надаючи великого значення сьогоднішньому симпосіуму, звелів подати ноші, навіть двоє: для себе й для сина. Восьмеро чорних, як головешки, ефіопських лівійців з товстими виверченими губами, в самих лише куцих пов'язках, вигравали проти високого сонця лискучими тілами, й се теж було частиною сьогоднішнього ритуалу й майбутньої розмови з царем.
— Він мусить побачити, що втратить і що здобуде, — знову пошепки сказав собі сенатор. Ся звичка думати вголос вельми дратувала його, дарунок примхливої Мінерви, й не раз уже завдавала йому клопотів.
Публій Муцій Сцевола відкинув накривало й оддався спокійному крокові чорних ефіопів. Мешканці найбагатшої й найкрасивішої в усьому місті Восьмої тераси, де стояли ошатні будинки евпатридів, царських сановників і головних жерців, проводжали ноші сенатора та його сина здивованими поглядами, й старий Сцевола з ласкавим усміхом, найласкавішим з-поміж усіх своїх врочистих усміхів, відповідав на часті привітання й навіть інколи першим кивав головою. Між підмурками розташованої вище Дев'ятої тераси та пілонами будинків лишався неширокий брукований прохід, і напівголі роби-лівійці часто збивалися з кроку. Тоді сенатора починало хитати й тонесенькою голочкою кололо в печінку.
— Старість, — прошепотів сенатор, хоча в тому нічого дивного не було, бо в восьмий день ід юньських каденд йому виповнювалося сімдесят років, а сьогодні було саме восьме.
Роби обережно винесли ноші крутим узвозом на Дев'яту терасу й спинились перед царським клімаксом, підкорившись сенаторському жезлові Сцеволи. Далі найліпше було йти пішки, бо ще не відомо, як сприймуть римські ноші на басиліці, а сенатор сьогодні не хотів би перебрати ні в чому. Свій час він розрахував так, щоб увійти до тронної світлиці десь серед останніх, коли не пощастить і зовсім останнім, — як чекатимуть виходу басилевса.
Розрахунок удався, й сенатор пошепки проказав дяку добрим ларам своїх предків, які берегли його й тут, у чужій країні. Квінт, обернувшись ліворуч, де стояла купка жінок царської родини, так і йшов, намагаючись упізнати під покривалами Перісадову доньку, та сенатор Сцевола торкнув його за лікоть. Починались мармурові сходи головного, царського пілона, й треба було пройти їх з усією величчю й поблажливою доброзичливістю члена Римського сенату. Роби й махерофори сьогодні були вбрані по-святковому; спершу сенатор відніс се на рахунок урочистого симпосію, але золота, срібла та барвистих паволок на евпаторах було так багато, що він мимоволі згадав: у восьмий день ід юньських календ греки зустрічають свій Новий рік.
День найвищого сонця, поплямкав губами сенатор, і, позаяк він згадав тільки зараз, се трохи зіпсувало йому настрій.
Проте настрій покращав, ледве вони з сином зайшли до тронної світлиці. Ні, я не схибив, одягши сенаторську тогу, подумав Сцевола й з приємністю відзначив, що з-поміж усіх запрошених він і Квінт мають найстатечніший вигляд, як і належить римському сенаторові та його синові.
Роззираючись по просторій світлиці, обвішаній святковими щитами на простінках, уставленій гідріями та дорогими широкогорлими кратерами чистої афінської роботи, сенатор сумно всміхнувся, впіймавши себе на тому, що надто старається бути римлянином. Але се тривало якусь мить. Одне діло — на Палатині, подумав він, а зовсім інше — коли сенатор опиняється за межами римських володінь. Його сумний усміх евпатриди сприйняли по-своєму й по-своєму бурхливо, суто на грецький лад, вітали римлянина.
Се було головне, й сенатор дався робові вести себе до наперед визначеного ложа по праву руку від царського. Коли він ліг, підпершись ліктем, і Квінт, молодший Муцій Сцевола, теж прибрав граційної пози — вдарило в щит і до світлиці ввійшов цар Боспорської держави. Всі чемно звелися, й сенатор удруге за сей день покартав себе. Значно достойніше було б узагалі не вмощатися до приходу басилевса, ніж тепер похапливо вставати разом з усіма. Публій Муцій Сцевола не був надто дріб'язковим і піднятися назустріч особі царського достоїнства не вважав образою ні для себе, ні для свого сенаторського й жрецького сану, проте й день восьмий ід юньських календ не належав до ряду буднів і за сприятливого збігу обставин та ласки Юпітера міг увійти в анали.
Відповівши на шану коротким помахом руки, Перісад П'ятий перетнув усю тронну світлицю, підійшов до сенатора й узяв його за плечі, й тепер поряд із високим тілистим римлянином, головусим і голобородим, він ще дужче згорбився й змалів, худий, сивобородий і нікчемний, і не він, а Публій Муцій Сцевола здавався володарем і сієї найбільшої в хоромі світлиці, й самого хорому, зведеного Перісадом Першим Безсмертним рівно двісті тому літ, і навіть отого троноса, чорнодубого, вкритого золотом і електром, ознаки влади боспорського царя.
— Ходім, ліпше, туди, — показав Перісад у протилежний від трону бік. — Нині ж не тронна рада, а переддень Нового року.
Вони пішли до стіни, де юрмилася молодь і стояло кілька вільних канапок, і Публій Муцій Сцевола, потрапляючи в ногу з басилевсом, подумав, що Перісад зумисне применшує вагу й значення сього дня. Вони розляглись поряд, голова до голови, й роби, швидко скінчивши з обрядом обмивання ніг, одразу вибігли, щоб дати простір іншим робам, частувальникам.