Спрут затягнув його до себе і потопив; краби зжерли труп. Випадкова хвиля закинула його в печеру, аж у кінець підземелля, де Жільят і знайшов кістяк.
Вибравшись звідти, Жільят знову почав нишпорити по скелях у пошуках морських їжаків і скойок, краби викликали в нього огиду. Йому здавалося, що він їв би людське м'ясо.
Зрештою, він тільки про те й думав, як би краще підживитись перед відплиттям.
Тепер його ніщо не затримувало. Після довгих бур завжди настає затишшя, яке іноді триває декілька днів. З боку моря тепер не загрожувала ніяка небезпека. Жільят вирішив відчалити другого дня. Почався приплив, і важливо було зберегти неторкнутим загороду між двома Дуврами на ніч, але над ранок Жільят збирався розібрати цю запруду, вивести бот поза межі Дув-рів і пуститися до Сен-Сансона.
Легкий вітерець, який подував з південного сходу, сприяв йому.
Травневий місяць був у першій своїй чверті, дні стояли вже довгі.
Коли Жільят, наблукавшись по скелях і сяк-так погамувавши голод, повернувся в Дуврську протоку, де стояв його човен, сонце вже зайшло, до вечірніх сутінків домішувалося бліде сяйво місяця, яке можна було б назвати сяйвом місячного серпа.
Приплив досяг свого найвищого рівня і починав спадати. На трубі машини, яка стриміла над човном, білів під світлом місяця шар морської солі, нанесений бризками хвиль під час бурі.
Це нагадало Жільятові, що в шторм у човен налилося багато дощової і морської води, і якщо він хоче виїхати завтра, її треба вилити з бота.
Вирушаючи на полювання за крабами, він запримітив, що води в човні було близько шести дюймів. З допомогою черпака він легко міг би позбутись її.
Прийшовши до бота, Жільят остовпів від жаху. У човні було близько двох футів води.
Становище склалося загрозливе: човен протікав.
Поки Жільята не було, бот мало-помалу наповнювався. Якщо зважити на перевантаженість бота, двадцять дюймів прибулої води створювали для нього велику небезпеку. Ще трошки, і він потонув би. Якби Жільят повернувся на годину пізніше, то побачив би над водою тільки трубу і щоглу.
Не можна було гаяти ні хвилини на роздуми. Треба передусім знайти місце, де вода протікає, заткнути його, а вже потім заходитися вичерпувати воду, якщо не всю, то хоч стільки, щоб облегшити човна. Помпи Дюранди пропали під час її катастрофи, Жільяту лишалося задовольнитись черпаком бота.
Передусім треба було знайти пробоїну. Це найголовніше.
Жільят, тремтячи від хвилювання, зразу ж узявся до діла, навіть не витрачаючи часу на одягання.
Вода в човні прибувала. На щастя, зовсім не було вітру. Найменші хвильки могли потопити човна.
Місяць зайшов.
Зігнувшись і занурившись вище пояса у воду, Жільят навпомацки довго шукав місце пошкодження.
Під час шторму, в ту небезпечну хвилину, коли бот став прогинатись, задня частина його міцного кіля зачепила за дно, і човен сильно вдарився об скелю. Один з виступів Малого Дувру пробив правий борт.
Як на лихо, пробоїну було зроблено, можна сказати, просто підступно, біля стику двох футоксів, що й перешкодило Жільятові, приголомшеному шквалом, при побіжному огляді в темряві, в розпал бурі, помітити біду.
Пробоїна викликала стурбованість своїми великими розмірами. Однак, хоч зараз вона й була під водою, а все ж містилася вище ватерлінії, і це вселяло надію в Жільята.
Тієї ж миті, коли був пробитий борт, хвилі люто металися в протоці, ватерлінія постійно змінювалася, вода стала попадати через отвір у човні. Під цією вагою бот на кілька дюймів осів у воду, і навіть коли хвилі вляглися, вода, що проникла всередину човна, тримала пробоїну під водою. Отож і небезпека стала неминучою.
Рівень води в човні піднявся від шести до двадцяти дюймів. Та якщо вдасться заткнути пробоїну, можна буде вичерпати воду, коли ж бот спорожніє, пробоїна вийде з води, і тоді легко або принаймні можливо буде зайнятись його лагодженням.
Теслярські інструменти Жільята, як ми вже казали, були в досить доброму стані.
Але скільки перед цим доведеться пережити сумнівів! Скільки зазнати небезпек!
Скільки може трапитись фатальних випадковостей. Жільят прислухався, як глухо і невблаганно в борт б'є вода. Найменший поштовх, і все піде на дно! Яке нещастя! Чи не запізно він спохватився?
Він повинен був зразу помітити, що бот дістав пошкодження. Шість дюймів води в його кілі мали б його попередити. Він був дурнем, списавши ці шість дюймів на дощ і на хвилі! Він дорікав собі за те, що спав і їв; він дорікав собі за втому; навіть у тому, що була ніч, звинувачував себе. Усе сталося з його вини.
Суворі слова, якими він картав себе, не сповільнювали його праці й не заважали йому обдумувати дальші дії.
Пробоїну знайдено — це перший крок; другий крок — затулити її. Більше нічого зробити зараз не вдасться. Виконувати теслярські роботи під водою неможливо.
Сприятливою обставиною було те, що човен був пробитий у проміжку між двома ланцюгами на правому борту, якими кріпилася труба машини. До цих ланцюгів можна було підв'язати край пластиря.
А тим часом вода прибувала. Її рівень уже перевищував два фути.
Тепер вона сягала Жільятові вище колін.
VI
De profundus ad altum
У запасному такелажі бота Жільят знайшов досить великий просмолений брезент з довгими стропками на всіх чотирьох кутах.
Він узяв брезент і, принайтовивши його двома стропками до двох ланцюгів від труби з боку пробоїни, перекинув його через борт. Брезент, упавши скатертиною між Малим Дувром і ботом, потонув у хвилях. Струмінь води, що проривався в човен, притиснув його до борту якраз навпроти дірки. Чим більше натискала вода, тим щільніше прилягав брезент. Сама хвиля приліпила його до пробоїни. Рана бота була перев'язана.
Плахта просмоленої парусини стала впоперек між внутрішньою частиною човна і морськими хвилями. В човен не просочувалося тепер ні краплини води.
Пробоїну було закрито, але не законопачено. То була тільки пауза.
Жільят узяв у руки черпак і почав виливати з човна воду. Давно пора було облегшити його. Від цієї праці він трохи розігрівся, але втомився до знемоги. Змушений був визнати, що йому не вдасться досягти мети і вичерпати до кінця воду. Жільят майже нічого не їв і відчував принизливе почуття слабості.