Трудівники моря

Страница 108 из 129

Виктор Гюго

Справді, там хтось усміхався.

То був череп мерця.

Там був не тільки череп, а й кістяк.

Людський кістяк знайшов собі спочинок у цьому гроті. У таких випадках людина, смілива духом, шукає пояснення того, що бачить.

Жільят оглянувся довкола себе. Скрізь було безліч крабів.

Вони не ворушилися. Картина мала вигляд вимерлого мурашника. Краби лежали незрушно. То, власне, були й не краби, а їхні порожні панцири.

Вони були розкидані купками по настилу з каміння, захаращуючи його собою, ніби якимись потворними сузір'ями.

Жільят, дивлячись уперед, ступав, не помічаючи їх.

У кінці склепу, куди потрапив Жільят, вони лежали ще товщим шаром. Безживно стирчали їхні вусики, лапки й щелепи. Розчепірені клешні стояли догори й уже не стискалися. Не рухалися кістляві щити під шерехатою шкаралупою; декотрі з них були перекинуті догори і ніби виставляли напоказ сіруваті внутрішні стінки порожніх панцирів. Це нагромадження трупів нагадувало безладну юрбу вояк, які облягають фортецю: усе переплуталося, ніби в густому чагарнику.

Під цією купою і лежав кістяк.

З-під цілої гори вусиків, клешнів і щитків виднівся череп з зубчастими швами,

хребці, великі стегнові й гомілкові кістки, довгі вузлуваті пальці з нігтями.

Грудна клітка була забита крабами. Там колись билося чиєсь серце. Очні ями були вистелені морською пліснявою. Морські слимаки заповнили носові отвори своїм слизом. Між іншим, у цьому кам'яному мішку не було ні водоростей, ні трав, не війнув там вітерець. Усе немов закам'яніло. А зуби шкірились у посмішці.

Коли череп намагається зобразити посмішку, вона вселяє в нас тривогу.

Чарівний палац безодні, викладений і розцяцькований морськими самоцвітами, викрив себе і виявив свою таємницю. Це було лігво, у ньому жив спрут; то була могила, у ній спочивала людина.

Обриси кістяка і мертвих крабів були якимись ніби примарними і застиглими, але в неправильному відбитому світлі підземних вод ці закам'янілі останки ніби підстрибували. Огидне юрмище крабів немов закінчувало свою учту. Здавалося, що ці черепки обгризали череп. Нема нічого разючішого за картину мертвого гаддя на мертвій здобичі. Похмуре продовження смерті.

Перед очима Жільята була комора восьминога.

Похмуре видовище, в якому у всій глибині поставав страхітливий закон життя. Краби з'їли людину, спрут поїв крабів.

Поблизу кістяка не було навіть ніяких слідів одягу. Значить, людину схоплено голою.

Уважно вдивляючись у кістяк, вивчаючи його, Жільят почав скидати з нього крабів.

Ким же була ця людина? Труп її був чудово препарований, наче в анатомічному театрі, — всі м'які тканини видалені, не залишилося жодного м'яза, але й не бракувало жодної кістки. Якби Жільят був знавцем у таких справах, він обов'язково це відзначив би. Оголене надкістя було гладеньким, білим і ніби відполірованим.

Якби не зелені плями нитчатки, які виднілися в різних місцях, можна було б подумати, що то слонова кістка. Хрящові перегородки, ретельно відшліфовані, були цілими. Могила створює такі моторошні зразки ювелірної роботи.

Труп був ніби похований під мертвими крабами. Жільят відкопав його.

Раптом він швидко нагнувся.

Довкола хребта він помітив якусь темну смужку.

То був шкіряний пояс, яким людина, очевидно, оперезала свій стан, ще бувши живою.

Шкіра запліснявіла. Пряжка заіржавіла.

Жільят смикнув пояс до себе. Хребці не піддавалися, довелося їх переламати. Пояс зберігся дуже добре. Але на ньому уже почала наростати кора з черепашок.

Жільят помацав пояс пальцями і відчув на його внутрішньому боці якийсь твердий чотирикутний предмет. Годі було й думати, щоб розстібнути пряжку. Жільят перетяв шкіру ножем.

У поясі лежала маленька залізна скринька і кілька золотих монет. Жільят налічив двадцять гіней.

Скринька являла собою стародавню матроську тавлинку з пружинним замком. Вона дуже заіржавіла і не відчинялась. Пружина позеленіла від окису і не діяла.

Ніж і цього разу став у пригоді Жільятові. Один натиск підсунутого під віко леза, і воно відскочило.

Тавлинка відчинилася.

Всередині були папери.

Дно тавлинки встилав маленький стосик тоненьких, складених учетверо аркушиків.

Вони трохи відсиріли, але зовсім не були пошкоджені.

Щільно зачинене віко оберігало їх від псування. Жільят розгорнув папери.

То були три банкноти по тисячі фунтів стерлінгів кожен, що разом складало сімдесят п'ять тисяч франків.

Жільят знову згорнув гроші, поклав їх у скриньку, а що в ній ще трохи лишилося місця, то приклав зверху і двадцять гіней, потім якнайщільніше причинив віко скриньки.

Він став розглядати пояс.

Шкіра, колись лакована зовні, зсередини була невичинена. На бурому тлі чорною густою фарбою було виведено кілька букв. Жільят розібрав ці букви і прочитав: "Сьєр Клюбен".

V

Між шістьма дюймами і двома футами вистачить місця для смерті

Жільят поклав скриньку в пояс, а пояс заховав у кишеню своїх штанів.

Він залишив кістяк крабам, а заодно й мертвого восьминога, що лежав неподалік.

Поки Жільят боровся зі спрутом і морочився з кістяком, знову розпочався приплив і затопив вхід до печери. Жільят міг вибратися звідти, тільки пірнувши під арку. Він зробив це без будь-яких труднощів: знаючи, де вихід, а до подібної морської акробатики він призвичаївся раніше і був, можна сказати, її майстром.

Неважко здогадатися, яка трагедія розігралася тут два з половиною місяці тому.

Одна потвора схопила другу потвору. Клюбен став здобиччю восьминога.

Тут, у цій холодній темряві, відбувся, якщо можна так сказати, двобій двох лицемірств. У глибокій безодні зіткнулися між собою дві істоти, створені з чекання і мороку, і одна з них — бездумна тварюка — скарала на горло іншу — людську душу.

Грізне правосуддя!

Краби живляться стервом, спрут живиться крабами. Восьминог хапає на ходу тварину, яка пропливає поряд, — видру, собаку, а якщо вдасться, то й людину, висисає з них кров і мертве тіло кидає на дно. Краби — це морські жуки-гробарі. Стерво притягує їх, як магнітом, вони збігаються зусебіч: краби пожирають трупа, спрут пожирає їх.

Мертв'ятина зникає в крабах, краб зникає в спруті. Ми вже вказували на цей закон.

Клюбен став принадою для восьминога.