Вони з Наталі перейшли лужок і попростували до тінявого саду, де в альтанці з іржавих залізних прутів, повитих зеленню, стояло високе крісло на колесах, а в ньому Сиділа стара господиня. І враз Наталі, як схарапуджений кінь, кинулася вбік і потягла за собою Жіля за дерево. В ту ж мить її волосся торкнулось його щоки, вона притиснулась до нього всім тілом, і цей її божевільний необереяшиіі порив так схвилював Жіля, що він весь спалахнув, серце
забилося, і віп, не стримуючись, став осипати її поцілунками, ніби безтямно закоханий у неї.
— Перестань,— шепотіла вона,— перестапь. О /Кіль, перестань, я...
По алеї йшли люди, і віп ледве встиг нахилитися, нібито щоб зав'язати шнурок, а Наталі з неуважним виглядом стала поправляти зачіску. Вона перемовилася веселою фразою з гостями, що проходили поблизу, відрекомендувала їм Жіля. У нього ще калатало серце, коли віп підійшов поцілувати руку старій мадам Касіпьяк і та похвалила його за статті, яких вочевидь не читала. Потім вони повагом вернулися до тераси. Вечоріло, внук мадам Касіньяк увімкнув старенького програвача, і під звуки шейка наймолодші серед гостей стали розмірено похитувати стегнами, а кілька ревматичних літніх гостей рознулено і трохи насмішкувато милувалися ними. Жіль сердився на себе за свою нестриманість.
— А знаєш, твій чоловік зовсім непоганий,— по-змов-пицькому сказав він майже образливим тоном.
Наталі подивилась на нього.
— Не говори про нього. Не треба говорити про нього.
— Я лише намагаюся бути об'єктивним,— сказав Жіль тпм самим легковажним топом.
— А я не прошу тебе бути об'єктивним,— сухо мовила Наталі й відійшла.
Він прикурив сигарету, засміявся і раптом став огидним самому собі. За кого він себе має? Чому це він раптом надумав грати роль пересиченого, цинічного і розбещепого парижанина па відпочинку? Де він нахапався таких доп-жуанівських замашок? Він прихилився до дерева. Ні, треба їхатп звідси, зникнути, не баламутити цій ягінці життя. Вона надто гарна для нього, надто цілісна натура для нещасного дегенерата, комедіанта і брехуна, яким він став. Треба їй усе це пояснити — зараз же, негайно.
Та коли він розшукав Наталі, вопа була не сама. Його нещаслива жертва була в оточенні трьох чоловіків, один з яких був дуже вродливий; усі трое були явно закохані в неї і всі голосно сміялися. Жіль запросив її на танець, але вродливий незнайомець делікатно зупинив його жестом руки:
— Невже ви викрадете Наталі у її мушкетерів? Адже ми — трое її мушкетерів. Будьмо знайомі: мене звати ІГєр Лакур, а це — Жан Нобль і П'єр Гранде. Випийте з нами чого-небудь і розкажіть нам трохи про Париж.
Очі П'єра Лакура світилися хитрощами і спокійною впевненістю так само, як очі обох його приятелів та Наталі, і Жіль відчув себе смішним. Цей хлопець явно її коханець або був ним раніш, і тому він так поблажливо розглядав тепер сухорлявого фертика-парижанина. А він боявся завдати їй страждання, терзався муками сумління... Жіль посміхнувся і.взяв склянку віскі з сусіднього столика.
— Наталі якраз нещадно громила книжку, на яку я написав схвальний відгук,— сказав той, хто назвався Лаку-ром.— Мушу зізнатися вам, що я викладаю літературу в Ліможі й коли-не-коли насмілююсь друкуватися в місцевій газеті.
— Отже, ми з вами колеги,— чемно сказав Жіль.
Він до смерті розсердився на себе: який же він дурень! Як він міг подумати, що жінка, яка сама кинулася йому на шию і віддалася йому фактично на першому ж побаченні, жінка, така обізнана в любовних тонкощах, раптом закохалася в нього? Вона просто німфоманка, та ще й рафінована. Він лютував і сам дивувався своїй люті. Він уже давно так не сердився.
л — Дозвольте вас запросити на цей танець,— сказав ЗЩль.— Здається, тут рідко ставлять повільні фокстроти, &"для акробатики я вже старий...
Наталі усміхнулася, поклала руку йому на плече, і вони вийшли на круглий паркетний поміст, зладнаний на луж-Ку. Вони зробили кілька па мовчки, і Наталі підвела голову.
— Ти більше не будеш?
— Ти про що?
— Про Франсуа.
Він зовсім забув про їхню сутичку. Отже, ішлося про це... Він люб'язно усміхнувся.
— Ні, більше не буду. А знаєш, твій мушкетер номер один просто чарівний. Викладач літератури. І здається, він молиться на тебе.
А почувши відповідь, Жіль збився з такту.
— Ще б пак не молився. Адже це мій брат. Він дуже вродливий, правда?
Трохи згодом вона прошепотіла:
— Не притискай мене так, Жілю, на нас дивляться. Жіль, Жіль, ти щасливий?
— Щасливий,— відповів він. І в цю мить він казав правду.
Розділ VII
Уранці Жіль одержав телеграму від Жана з проханням пегайно зателефонувати. І тепер, ополудні, він задихався від спеки в маленькому поштовому відділенні Беллака, стурбований і водночас радий цій телефонній розмові, яка йому додавала професійної ваги. Довелося поговорити з трьома секретарками, що зраділи йому, перш ніж його зв'язали з Жаном, чий голос долинув до Жіля так здалеку, ніби з іншої планети:
— Алло, Жіль? Ти краще себе почуваєш? Так? О, я в цьому пе сумнівався... Дуже радий за тебе, старий...
"Ідіот нещасний,— подумки незаслужено вилаяв його Жіль,— Нічого ти не знав! Ти й уявити собі не міг, як усе буде. І не кажи мені, як Оділія, що ти покладав-: надії на чисте повітря Лімузена. Мені стало краще тому, що тут в жінка, яка кохає мене, і я приймаю її любов. Хіба ж ти міг це передбачити?"
Ало думаючи так, вій відповідав короткими спокійними фразами, ніби тяжко поранена людина, життя якої нарешті врятоване і яка усвідомлює, що вона налякала друзів.
— ...слухай,— вів далі Жан.— Лену до смерті посварився з шефом. Передбачається передати міжнародний відділ тобі. Клянусь, це правда... Це навіть не я почав таку розмову... То що ти на це скажеш?
Жап, здається, був у захваті, і Жіль марно намагався розділити його радість. Чхати йому на все! Така бажана раніше посада тепер стала для нього нічого не вартою дурницею.
І — Це, звичайно, буде не раніше жовтня. Я, не церемонячись, сказав шефові, що ти кудись завіявся. Про твою депресію йому не сказано жодного слова, сам розумієш, у такий момент це на нього справляло б не те враження... Тобі годилося б якнайшвидше приїхати, хоча б на кілька днів... Щоб він побачився з тобою... Бо ти знаєш наших любих приятелів...