О л е н а. Ви мене зовсім не розумієте, Гекторе. Я не сумніваюся в своєму виборі. Було б надто легко сказати: "Я зроблю те чи зроблю це ", — і щоб сказане сталося. Ви виявили, що я слабка, і прийшли в захват. Чоловік, що виявив слабкість жінки, подібний до мисливця, який знайшов в спекотний полудень джерело свіжої води. Він втамовує свою спрагу. Але не думайте, що переконавши найслабшу з усіх жінок, ви переконали майбутнє. Керувати дітьми — це не значить визначати їх долю.
Г е к т о р. Всі ці грецькі тонкощі і дрібниці до мене не доходять
О л е н а. Хіба це тонкощі і дрібниці? Це — чудовиська і піраміди.
Г е к т о р. Ви обираєте виїзд? Ви згодні виїхати? Так чи ні?
О л е н а. Не квапте мене. Я вибираю події так само, як чоловіків і речі. Я зупиняюся на тих, які не є для мене тінями, і відбираю те, що ясно бачу.
Г е к т о р. Я знаю — ви самі сказали: тих, кого ви бачите в яскравих фарбах. А ви не бачите себе, що повертається до палацу Менелая?
О л е н а. Ні ... Насилу.
Г е к т о р. Вашого чоловіка можна одягнутися в найблискучіші шати — в честь вашого повернення.
О л е н а. Найрозкішніше пурпурове вбрання не зробить його більш видимим для мене.
Г е к т о р. Ось твоя конкурентка, Кассандро. Вона теж читає прийдешнє.
О л е н а. Я не читаю майбутнього. Але в цьому майбутньому я бачу одні сцени в яскравих кольорах, інші зовсім тьмяним. До цих пір збувалися сцени, які я бачила в яскравих фарбах.
Г е к т о р. Ми повернемо вас грекам в яскравий полудень, на сліпуче сяючий пісок, між темно-синім морем і стіною, пофарбованою вохрою. Ми уберемось в золоті лати і яскраво-червоні туніки. Я буду на білому коні, П р і а м на чорній кобилі, і між нами пройдуть наші сестри в зелених пеплумах і передадуть вас, оголену, грецькому послу, срібний шолом якого з малиновим плюмажем я вже бачу. Думаю, ви теж все це бачите ясно?
О л е н а. Ні. Зовсім не бачу. Все приховано в темряві.
Г е к т о р. Ви смієтесь наді мною. Чи не правда?
О л е н а. Я сміюсь? Чому? Ви хочете? Ну що ж, вирушимо! Підемо готуватися до передачі мене грекам.
Г е к т о р. Ви розумієте, що ображаєте людство? Або ви робите це несвідомо?
О л е н а. Я ображаю? Кого?
Г е к т о р. Хіба ви не знаєте, що ваш альбом лубочних картин, цих коміксів без підписів — це насмішка над світом? У той час як ми всі тут боремося, жертвуємо собою, щоб хоч одна година в житті була наша, ви перегортаєте давно намальовані картинки. На який із гравюр вашого альбому ви зупиняєте свій сліпучий погляд? На тій, звичайно, де ви стоїте на цьому ж валу, спостерігаючи за битвою? Ви бачите цю битву?
О л е н а. Так.
Г е к т о р. І ви бачите зруйноване і палаюче місто? Хіба не так?
О л е н а. Так. Це забарвлене в яскраво-червоний колір.
Г е к т о р. І Парис? Ви бачите труп Париса, що волочиться колісницею.
О л е н а. Еге! Ви думаєте, що це Парис ? Так, так ... Я бачу в пилу щось блискуче, неначе ранкова зоря. Це сяє діамант на його руці ... Так, так ... Я не завжди добре розрізняю лиця, але коштовності я добре бачу ... Це його перстень.
Г е к т о р. Чудово ... Я не наважуюся запитати вас про Андромаху і про себе ... про тих, хто утворює коло: Андромаха — Гектор ... Ви маєте доступ до цього кола? Не заперечуйте. Якими ви їх бачите? Щасливими, старіючим, сяючими?
О л е н а. Я не намагаюся їх розгледіти.
Г е к т о р. А Андромаху, що плаче над тілом Гектора, ви теж бачите? Це коло сяє?
О л е н а. Ви знаєте, я можу дуже добре бачити, як все сяє, виблискує, але насправді нічого цього немає. Помилятися властиво всім.
Г е к т о р. Не пояснюйте. Я все розумію. А між ридаючою матір'ю і розпростертим тілом батька ви бачите сина?
О л е н а. Так ... Він грає скуйовдженим волоссям батька ... Він чарівний.
Г е к т о р. І сцени ці в глибині ваших очей? Їх можна там розгледіти?
О л е н а. Не знаю. Дивіться.
Г е к т о р. Нічого ... нічого, крім попелу від згарищ; смарагди і золото, перетворені на попіл. Як чисті очі світу. Адже не сльозами ж омиті вони ... А ти б плакала, О л е н а, якби тебе вбивали?
О л е н а. Не знаю ... Але я кричала б ... Я відчуваю, що зараз почну верещати, якщо ви будете так говорити, Г е к т о р ... Я буду кричати.
Г е к т о р. Ти поїдеш сьогодні ввечері в Грецію, або я уб'ю тебе.
О л е н а. Звичайно, я поїду. Я готова виїхати. Тільки повторюю, що не бачу ні блиску кованої фок-щогли, ні кільця в носі капітана, ні очних білків юнги.
Г е к т о р. Нехай море стане сірим, нехай померкне сонце, тільки відпливайте. Нам потрібен мир!
О л е н а. Я не бачу миру.
Г е к т о р. Попроси Кассандру показати тобі мир. Вона чаклунка. Вона викликає образи і духів.
З'являється Гонець.
Гонець. Г е к т о р, П р і а м тебе вимагає. Жерці протестують проти того, щоб закривали ворота війни. Вони говорять, що боги визнають це образою.
Г е к т о р. Дивно, як боги в усіх важких випадках утримуються від того, щоб самим говорити що-небудь.
Гонець. Вони сказали своє слово. Блискавка вдарила в храм, і нутрощі жертовних тварин сказали, що Олену не можна відпускати.
Г е к т о р. Я дорого б дав, якби це були нутрощі самих жерців ... Прямую за тобою.
Гонець виходить.
Отже, ви згодні, Олено?
О л е н а. Так.
Г е к т о р. Відтепер ви будете говорити те, що скажу я, і будете робити те, що я накажу?
О л е н а. Так.
Г е к т о р. І перед У л і с сом ви не станете суперечити мені? Будете говорити по-моєму?
О л е н а. Так.
Г е к т о р. Слухай її, Кассандро! Слухай, як це втілення заперечення каже "так". Мені поступилися всі. П а р и с мені поступився. П р і а м поступився. О л е н а поступається. А я все ж відчуваю, що в кожній з цих випадках, що здаються перемогами, я програв. Думаєш, що борешся з гігантами, перемагаєш їх, а насправді виявляється, що боровся з тим, чого не можна перемогти, на зразок відблиску, що грає на сітківці ока жінки. Скільки б ти не говорила мені "так", ти сповнена впертості, яка кидає мені виклик!
О л е н а. Можливо. Але я нічого не можу вдіяти. Це залежить не від мене.
Г е к т о р. Якою плутаниною дзеркало світу потрапило в голову цієї недотепи?
О л е н а. Звичайно, це дуже сумно. Але яким способом можна подолати цю вперту здатність дзеркала відображати дійсність?