АНДРОМАХА
Послухай, що скажу я, моя матінко,
То, може, трохи втихне твого серця біль.
Померлий — все одно що ненароджений,
То краще вмерти, аніж світом нудити:
Хто вмер, той вже ніколи не страждатиме.
А хто знав щастя і нараз нещасним став, —
За втраченим у того вік душа болить.
То й Поліксена, мовби й не приходила
На світ, — не відчуває жодних мук тепер.
650] А я, до слави й щастя дотягаючись,
Бо мітила в високе, раптом схибила.
Все те, чим жінці скромній слід займатися,
Сповняла я старанно в домі Ректора.
Насамперед (не знаю, справедливо це
Чи ні, що жінку, хай-но з хати вигляне,
На язика узяти кожен квапиться),
Згнітивши серце, дому пильнувала я.
Й словечок, що в гурті жіночім пурхають,
Під крівлю не впускала, покладаючись
660] На власний розум — був мені за вчителя.
Погідним зором, язика мовчанкою
Втішала мужа. В чому брати верх над ним,
А в чому й уступити — завжди знала я.
Й ця слава, докотившись аж до ворога,
Мене згубила: тільки-но в полон взяли —
Мене за жінку вибрав сам Ахілла син.
У тих, хто мужа мого вбив, служитиму.
Коли, прогнавши з серця образ Ректора,
Відкрию душу перед мужем нинішнім, —
670] Мене осудить мертвий; а зненавиджу
Нового мужа — зацькують господарі.
Хоч, кажуть, однієї ночі вистачить,
Щоб нехіть жінки муж переломить зумів,
Гидка мені та жінка, що, вчорашній шлюб
Забувши, до нового мужа горнеться.
Й кобила, коли поряд під ярмом нема
Напарниці, тягтиме тільки з примусу —
Створіння безсловесне й ненаділене
Розсудком, значно нижче за природою.
680] Мене ж усім ти вабив, любий Ректоре:
Хоробрістю, багатством, родом, розумом.
Мене цнотливу взяв ти з дому отчого,
Дівоче ложе перший ти з'єднав собі.
І ти загинув… Я ж на кораблі пливу
В Елладу — під ярмом, раба, хилитимусь. [220]
Хіба, скажи, не легша Поліксени смерть,
Хоч так над нею плачеш, од моїх страждань?
Нема й того у мене, що є в кожного, —
Надії; та й на щастя, що всміхнеться ще,
690] Я не вповаю. Все ж мана — приваблива.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Одне для всіх нас горе. Плач твій чуючи,
Й свої страждання бачу, мов у дзеркалі.
ГЕКАБА
На кораблях, щоправда, не бувала я,
Та бачила малюнки, чула розповідь:
Аби помірній бурі не піддатися,
Пильнують мореплавці свого діла всяк:
Той зайнятий стерном лиш, цей — вітрилами,
А ще хтось — воду поспіхом вичерпує.
Коли ж найвища хвиля розгуляється —
700] Поклавшися на долю, навмання пливуть.
І я так нині: виром лих підхоплена,
Вже й руки опустила і стою, німа,
Бо як опертись бурі, небом посланій?..
Не побивайся, доню, й ти за Ректором:
Хто вмер, того сльозами не вернути вже.
Шануй свого нового повелителя,
Приваблюй мужа благородством звичаїв.
Послухаєш — то й друзям буде радісно,
Й нащадка мого сина зможеш виховать —
710] Надію Трої, щоб тобою зроджені
Сини відбудували Іліон колись
І місто величаве звели заново.
А втім, почнеться зараз інша бесіда:
З ахейців, бачу, знов хтось наближається.
Яку ж то нам ще іншу новину несе?..
ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
Входить Т а л ф і б і й.
ТАЛФІБІЙ
Найдужчого з-поміж фрігійців Ректора
Жоно, не гнівайсь: неохоче вістку цю
Несу тобі од війська й Пелопідів двох.
АНДРОМАХА
Ну що там? Чую зразу: не з добром ідеш.
ТАЛФІБІЙ
720] Рішили цього хлопця… Як сказать тобі?.. [221]
АНдромаха
Віддати в службу іншому господарю?
ТАЛФІБІЙ
У жодного з ахейців не служитиме.
АНДРОМАХА
Фрігійців ніжний пагін — тут залишиться?
ТАЛФІБІЙ
Звістить би якось м'якше про біду таку…
АНДРОМАХА
При добрій звістці — недоречна стриманість.
ТАЛФІБІЙ
Як так, то знай всю правду: вб'ють дитя твоє.
АНДРОМАХА
З цим горем шлюб новий мій не зрівняється!
ТАЛФІБІЙ
Це Одіссей взяв слово і схилив усіх…
АНДРОМАХА
Нещасна я!.. Незмірний мого серця біль!..
ТАЛФІБІЙ
730] Мовляв, ще другий Гектор з нього виросте.
АНДРОМАХА
Щоб він своїй дитині присудив таке!..
ТАЛФІБІЙ
З троянської твердині буде скинутий
Напевно вже… Кріпися, не горни його
До себе гарячково… Будь розумною.
В безсиллі й не подумай опиратися —
Ніхто ж не допоможе. Зваж ти ось на що:
Без мужа, без вітчизни, у неволі ти,
А ми, скільки нас є тут, чи не зможемо
Одну приборкать жінку? Не впирайсь дарма,
740] Не будь же ні гнівлива, ні злопам'ятна:
Озлобиш військо словом нерозсудливим, —
Хто сина похоронить? Хто сплакне над ним?
А мовчки сприймеш горе, помірковано, —
Без похорону син твій не залишиться,
Ласкавіші й до тебе будуть елліни.
АНДРОМАХА
О найдорожчий, наймиліший сину мій!
Тебе вб'є ворог… Кинеш свою матінку!.. [222]
Що іншого рятує — знатність батькова, —
Це згубою для тебе обернулося.
750] Та й мужність батька не дала добра тобі.
В лиху годину, видно, я ввійшла колись,
Пошлюблена, щаслива, в дім до Гектора.
Не з тим, щоб жертву народити ворогу,
А владаря земель родючих Азії!..
Ти плачеш, сину, щось передчуваючи?..
І горнешся, й за одяг мій хапаєшся,
Мов те пташа, щоб ненька під крило взяла.
Не прийде Гектор. Списом, оборонець твій,
Не вдарить: із Аїду не вертаються.
760] До кого вдатись? Ні близьких по батькові,
Ні охоронців Трої… З вежі стрімголов
Упавши — о жорстокість! — душу видихнеш.
Солодка ношо, найдорожчий скарбе мій!
О милий тіла запах! Надарма ж тобі,
Сповитому, давала я цю грудь свою!..
Дарма трудилась, у трудах звела себе…
Ще поки можна, пригорнись до матінки,
Вона ж тебе зродила; шию ручками
Обвивши, наостанку поцілуй її!..
770] О нелюди-ахейці, лютих мук творці!
За що дитя невинне вбить надумали?
О Тіндарідо! Ти — не донька Зевсова,
О ні! Ти — вихованка багатьох батьків:
Помстителя сліпого, і Завидника,
І Вбивці, й Скону — всього зла, яке лишень
Земля годує… Ні! Не Зевса донька ти,
Стількох ахейців і троянців пагубо!
Щоб ти пропала! Через блиск очей твоїх
Поля фрігійські славні почорніли всі!..
780] Беріть, як вам це любо, в прірву кидайте
Дитям моїм живіться!.. Це боги нам шлють
Загибель… Все одно життя не виборю
Своєму сину… А тоді й мене жбурніть
На корабель — хай їду, без дитини вже,
На торжества весільні через хлань морську!
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Скількох ти, нещаслива Троє, втратила
Через одну лиш жінку й нечестивий шлюб!
ТАЛФІБІЙ
Ой, не час тобі, хлопче, не час до грудей
Материнських тулитись — піднятись пора
790] Нам на батьківську вежу, аж ген до зубців: