Трицарство

Страница 2 из 4

Липа Иван

Вийшов царевич із палацу й пішов до моря. Почав кликати матір. Вона почула голос свого сина і виринула з моря.

— Мамо! — каже син — зустрів я прекрасну царицю, яку я покохав і хочу взяти за дружину. Для того треба знайти десь у озерах царський перстень із печаткою, що лежить там коло тисячі год. Вона надіне мені той перстень на палець і стану я царем.

Мати пірнула в море і веліла слугам своїм, прекрасним ме-люзинам наказати русалкам, щоб вони нагнали через ріки в озера всякої риби, щоб пошукати царський перстень з печаткою. Хоч і довго всі шукали, а таки знайшли десь у намулі, принесли морській цариці, а та віддала синові.

Вертається він із перстенем.

Цариця, як тільки глянула, так і пізнала його. Зраділа так, що* аж засміялася від щастя. Потім наділа йому на палець і сказала:

— Будь же тут царем!

Сама ж в мент один розсипалася дрібним порохом й улетіла за обрій чорною хмарою.

Найменший брат пішов лісом темним. Іде й бачить: стоїть царський палац, а проти його стремлять на палях триста голов. Це його не злякало. Іде в середину, а там його зустрічає прекрасна царівна й питає :

— По волі, чи по неволі?

Каже їй:

— По волі.

— Коли так, то слухай, що казатиму: Давно, давно, хоч нескоро ще й буде тисячу років, як покохав мене страшний, нікчемний дід, ухопив мене з мого царства й заніс сюди в ліси темні. Тут мучить мене, не дає спокою ні в день, ні в ночі. Нічим його вбити не можно, бо смерть свою запакував у яйці, яке сховав у глибоку криницю за морем, за океаном. Коли за три дні принесеш мені яйце, тоді я визволюся від свого мучителя, а ти станеш тут царем. Як же ні — твоя голова буде на палі триста перша.

Пішов царевич до моря, став кликати матір. Вона почула голос свого сина й виринула з моря. Каже їй син:

— Зустрів я, мамо, прекрасну царицю й коли її визволю від. мучителя, то візьму за дружину. Для цього треба добути мені яйце з криниці, що за морем, за океаном.

Пірнула мати в море, дала наказ мелюзинам, а ці звеліли русалкам принести яйце з колодязя, що за морем, за океаном.

Попливли русалки річками й там угледіли стару качку з малими качатами. Похапали всіх малих, а стара й просить:

— Не губіть моїх діток, а краще скажіть, чого Вам треба.

— Вернемо тобі діти, як ти принесеш нам яйце з криниці, що за морем, за океаном.

Полетіла качка. Довго її не було, а все ж принесла яйце. Мати дала його синові, а той поніс цариці.

Тут саме прилетів і мучитель. Вона підняла в гору те яйце й показала йому. Він остовпів... Одразу спав із лиця і стояв як присуджений на смерть. Цариця ж злісно сміялася, держала яйце високо перед ним, неначе хотіла роздавити, потілі ударила ним об землю... З розбитого яйця вилетіла мала пташина, злісно запищала, упялася гострими кігтями мучителеві в карк і потягла його на той світ...

У той же мент і цариця зникла, — розлетілася чорним порохом.

Почав менший брат царювати між цим лісовим народом. Об'ї-

хав усе царство,.у<се оглянув і малим здалося йому й убогим його царство й тісно сі ало йому тут жити. Жадоба, що панує на землі, захопила його душу і дав він наказ своєму найстаршому воєводі, щоб той зібрав як найбільше війська, пішов із ним і забрав сусіднє царство, а царя, щоб кинув у темне підземелля.

Зібрав воєвода військо й потай од усіх наскочив на столицю царя Степового, перебив сторожу в його палаці, узяв царя в полон і кинув його в льох темний та вохкий.

Тоді царь Лісовий прилучив до свого й царство Степове й от •із двох царств стало одно двоцарство.

Чи царь був такий дурний, чи такий злий, а тільки почав мучити й катувати людей степових, почав переробляти людей степових на лісових, почав заводити в степах свої лісові порядки. Та найбільшим нещастям було для людей степових те, що царь так переробив і перебудував усі їхні шляхи й дороги, що ніяк не можна було пройти або проїхати по степовій країні, як тільки через лісове царство. От, скажемо, близько від села до села, от і вид-дно, от зараз через царину, а прийти туди не можно. А не можно через те, що дорога йшла спершу в лісове царство, а вже звідти верталася до сусіднього села. Кому треба до храму, кому до школи, кому на ярмарок, кому до міста, — то інакше, як через лісове царство не проїдеш. З початку люде відвідували таки своє, хоч і було важко. Далі побачили, що лекше ходити до лісового царства, там можно й купити все, можно й в школі вчитися. І робили як їм було лекше, а через те ставала їхня країна завмерла, не стало там того веселого, богатого життя, а все перейшло в лісове царство.

От так царь робив, а як скорив усіх людей степових, то знову йому стало тісно жити і наказав він воєводі своєму забрати ще одно сусіднє царство, а царя того кинути в льох темний.

Тоді воєвода так саме забрав і царство озерне, а царя кинув у льох темний та вохкий.

Тоді царь прилучив до себе і озерне царство і тут почав заводити свої лісові порядки, переробляти людей озерних на лісових, мучив їх і катував. Та найбільшим нещастям для людей озерних були знову шляхи й дороги, що вели в свій край тільки через лісове царство. Через це так само і цей край занепав, а натомість розцвітало і богатіло лісове царство...

Уже оба брати сидять у глибоких льохах, а того не знає менший брат, ані мати їхня.

І от згадав старший своє вільне життя, упав у велику тугу й хоч як перемагав себе, а таки скотилася з ока одна сльоза й упала на сиру землю...

Згадав і другий про своє море в темному льоху й у нього скотилася сльоза на сиру землю.

Пішли ті дві сльози в землю? аж до підземного джерела, а далі в море. Мати зараз же псчутила ті сльози в морській воді та й каже до своїх мелюзин:

— Ой, щось моїм синам тяжко жити на землі, бо почуваю їхні сльози тут у морі. Даю вам три дні, щоб усе розвідали про їхнє життя.

Мелюзини передали русалкам, ті мавкам і через день морська цариця все внала про своїх дітей.

Тоді вона почала хвилювати море, почала розбивати кораблі, сукаючи між людьми сміливих і відважних людей.

Кільканайцять кораблів уже розбила й не знайшла поки ще ні одної відважної душі.

На обрії моря зявилася маленька чайка, що летіла на повних атрилах. Коли цариця підкинула її на високій хветлі в гору, потім пустила під воду, всі від страху побожеволіли й тільки один юнак спокійно плив по морю в напрямку до берега.