— А знаєте, — сказав доктор Ллойд, — можливо, вона не так уже й помилялася. Річ у тому, що сестра часто знає. Вона нічого не може сказати — у неї немає доказів, — але вона знає.
Сер Генрі нахилився вперед.
— Говоріть далі, міс Марпл, — сказав він, намагаючись надати своєму голосу переконливого звучання. — Ми всі блукаємо в темряві непевних здогадів. Ви не хочете розповісти нам, як усе насправді було?
Міс Марпл стрепенулася й почервоніла.
— Перепрошую, — сказала вона. — Я саме думала про нашу патронажну сестру. Це надзвичайно складна проблема.
— Складніша, аніж проблема синьої квітки герані?
— Насправді все залежало від первоцвіту, — сказала міс Марпл. — Місіс Бентрі сказала, вони були жовтими й рожевими. Якщо рожева квітка первоцвіту перетворилася на синю, тоді все збігається досконало. Але якщо то була жовта квітка…
— То була рожева квітка, — сказала місіс Бентрі.
Вона втупила погляд у міс Марпл. Усі вони втупили в неї погляди.
— У такому разі все трапилось так, як я й припускала, — сказала міс Марпл. Вона з жалем похитала головою. — І сезон ос, і все таке. І, звичайно ж, газ.
— Це, либонь, вам нагадує одну з численних сільських трагедій? — запитав сер Генрі.
— Ідеться не про трагедії, — сказала міс Марпл. — І, безперечно, не про щось злочинне. Але це трохи нагадує мені про ту проблему, яку ми маємо з патронажною сестрою. Зрештою, медичні сестри — теж люди, і нехай навіть вони мають бути бездоганно коректними у своїй поведінці, й носити ті незручні комірці, й підтримувати постійні тісні взаємини з родиною, чи повинні ми дивуватися, що з ними теж іноді буває щось не так?
Сера Генрі зненацька осяяло.
— Ви говорите про медсестру Карстерс?
— Ні. Не про медсестру Карстерс. Про медсестру Коплінґ. Ви ж розумієте, вона вже раніше була в цьому домі й дуже прихилилася до містера Прічарда, котрий, як ви кажете, є вельми привабливим чоловіком. Вона, певно, думала, бідолашна, — гаразд, не будемо в це заглиблюватися. Я не думаю, що вона знала про міс Інстоу, і, звісно, після того як вона про неї довідалася, це налаштувало її проти нього, і вона вирішила завдати якнайбільшої шкоди, якої тільки могла завдати. Звичайно ж, лист відразу її виказав, чи не так?
— Який лист?
— Той, якого вона написала провісниці майбутнього на прохання місіс Прічард, і провісниця майбутнього нібито прийшла у відповідь на цей лист. Але згодом з'ясувалося, що така особа за тією адресою не проживає. Це вже очевидний доказ, що сестра Коплінґ причетна до цієї справи. Вона тільки вдала, ніби пише листа — тож хіба не очевидно, що саме вона була провісницею майбутнього?
— Мені й на думку не спало звернути увагу на лист, — сказав сер Генрі. — А це справді надзвичайно важлива деталь — тут сумніватися не випадає.
— Це був досить сміливий крок, — сказала міс Марпл, — адже місіс Прічард могла впізнати її попри маскування, — хоча, звісно, якби вона впізнала її, то медсестра сказала б, що то був жарт.
— А що ви мали на увазі, — запитав сер Генрі, коли сказали, що якби ви були особою, яка задумала вбивство, то не покладалися б на те, що смерть настане внаслідок переляку?
— Такий метод не давав би гарантії, — сказала міс Марпл. — Ні, я думаю, що застереження та сині квіти були, якщо мені буде дозволено скористатися військовим терміном, — вона збентежено засміялася, — лише камуфляжем.
— А що ж відбулося насправді?
— Я знаю, — сказала міс Марпл тоном вибачення, — що занадто багато уваги приділяю осам. Бідолашні створіння, яких убивають тисячами — і зазвичай це відбувається погожого літнього дня. Але пам'ятаю, як подумала, коли побачила, як садівник вимахує пляшкою з розчином ціанистого калію, наскільки та пляшка була схожа на пляшку з пахучими солями. І якби ціанистий калій поклали в пляшку, призначену для пахучих солей і замінили нею пляшку справжню… а ми знаємо, як часто бідолашна леді мала звичай нюхати свої пахучі солі. Потім, звичайно, коли містер Прічард пішов телефонувати лікарю, медсестра замінила пляшку з ціанистим калієм справжньою пляшкою з лікувальними солями й легенько відкрутила газовий кран, щоб приглушити запах мигдалю на випадок, якби хтось відчув щось не те, а я не раз чула, що ціанід не залишає по собі ніякого сліду, якщо спливе певний час. Але, звісно, я можу й помилятись, і в пляшці міг бути не ціанистий калій, а щось зовсім інше, але яка, зрештою, різниця?
Міс Марпл зробила паузу, щоб перевести дух.
Джейн Гел'єр нахилилася вперед і запитала:
— Але синя квітка герані та інші квіти?
— Медсестри завжди мають лакмусовий папір, ви ж про це знаєте? — сказала міс Марпл. — Він їм потрібний для деяких перевірок. Це не дуже приємна тема, і ми не станемо на ній затримуватися. — Вона злегка зашарілася. — Синє стає червоним під дією кислот, а червоне синім — під дією лугів. Дуже легко наліпити червоний лакмусовий папірець на червону квітку — поблизу від ліжка, звичайно. А потім, коли бідолашна леді понюхала свої пахучі солі, густі випари аміаку перефарбували його в синій колір. Слід визнати, що задум був надзвичайно дотепний. Звісно, що квітка герані не була синьою, коли вони вперше забігли до кімнати, — але ніхто тоді на це не звернув уваги. Зміну кольору помітили лише згодом. Коли сестра замінила пляшки, вона потримала хлорид амонію біля самих шпалер протягом хвилини чи двох, я думаю.
— Таке враження, ніби ви там були, міс Марпл, — сказав сер Генрі.
— Що мене турбує, — сказала міс Марпл, — то це доля бідолашного містера Прічарда та тієї милої дівчини, міс Інстоу. Мабуть, вони підозрюють одне одного й тому не хочуть зустрічатись — а життя таке коротке.
Вона похитала головою.
— Вам не слід турбуватися, — сказав сер Генрі. — Я можу повідомити вам дещо цікаве. Одну медсестру було заарештовано за звинуваченням у вбивстві літнього пацієнта, котрий заповів їй спадщину. Вона зробила це, замінивши його нюхальні солі ціаністим калієм. Медсестра Коплінґ вирішила повторити той самий трюк. Треба, щоб міс Інстоу та містер Прічард не мали жодних сумнівів щодо істинного вбивці.
— Хіба ж не чудово? — вигукнула міс Марпл. — Я маю на увазі не вбивство, звичайно. Це якраз дуже сумно й показує, скільки ще підлоти ми маємо у світі, але ми не повинні їй піддаватися — до речі, я згадала принагідно, що мені треба закінчити свою невеличку розмову з доктором Ллойдом про нашу сільську медсестру.