Продавець переміг.
— Гаразд, — сказав він байдужим тоном, — згоден. Кулі коштують дуже дорого. Мені дуже потрібні ці кулі, але я згоден. Ви мені подобаєтесь. У вас такі веселі, симпатичні обличчя і дзвінкі голоси.
"Чорт би вас забрав!" — думав він при цьому.
— Головний кондитер зараз у кладовці, — сказав кухарчук. — Він розважує продукти на печиво до вечірнього чаю. Нам треба встигнути до його повернення.
— Правильно, — згодився продавець, — гаятись не варто.
— Зараз. Я знаю одну таємницю.
З цими словами кухарчук підійшов до великої мідної каструлі, що стояла на кахельному кубі. Потім він підняв кришку.
— Давайте кулі, — рішуче сказав він.
— Ти з глузду з'їхав! — розсердився продавець. — Навіщо мені твоя каструля? Я хочу втекти. Що ж мені, в каструлю лізти, чи що?
— Атож.
— У каструлю?
— У каструлю.
— А потім?
— Там побачите. Лізьте в каструлю. Це найкращий спосіб втекти.
Каструля була така велика, що в неї міг влізти не тільки худющий продавець, а й найтовстіший з Трьох Товстунів.
— Лізьте мерщій, коли хочете втекти.
Продавець зазирнув у каструлю. У ній не було дна. Він побачив чорну безодню, як у криниці.
— Добре, — зітхнув він. — Коли в каструлю, то й в каструлю. Це не гірше повітряного польоту і кремової ванни. Отже, до побачення, маленькі пройдисвіти! Беріть ціну моєї волі.
Він розв'язав вузол і роздав кулі кухарчукам. Вистачило на кожного: рівно двадцять штук, у кожного на окремій шворці.
Потім з властивою йому неповороткістю він уліз у каструлю, ногами наперед. Кухарчук прикрив кришку.
— Кулі! Кулі! — захоплено галасували кухарчуки.
Вони вибігли з кондитерської вниз — на галявину, під вікна кондитерської.
Тут, на вільному повітрі, було значно цікавіше погратися кулями.
І раптом у трьох вікнах кондитерської з'явилися три кондитери.
— Що?! — гримнув кожен з них. — Це що таке? Що за безладдя? Марш назад!
Кухарчуки так перелякалися, що випустили шворки. Щастя скінчилося.
Двадцять куль швидко злетіли вгору, в яскраве, синє небо. А кухарчуки стояли внизу на траві, серед духмяного горошку, роззявивши роти і задерши голови в білих ковпаках.
Розділ V
НЕГР І КАПУСТЯНА ГОЛОВА
Ви пам'ятаєте, що тривожна ніч доктора скінчилася появою з каміна канатоходця і гімнаста Тібула. Що вони робили удвох на світанку в кабінеті доктора Гаспара, невідомо. Тітонька Ганімед, втомлена і схвильована довгим чеканням доктора Гаспара, міцно спала, і їй снилася курка.
Другого дня — тобто саме того дня, коли продавець дитячих повітряних куль прилетів у Палац Трьох Товстунів і коли гвардійці покололи ляльку наслідника Тутті, — з тітонькою Ганімед трапилася неприємність. Вона випустила мишу з мишоловки. Ця миша минулої ночі з'їла фунт мармеладу. Ще раніше, в ніч з п'ятниці на суботу, вона перекинула склянку з гвоздикою. Склянка розбилась, а гвоздика чомусь почала пахнути валеріановими каплями. У тривожну ніч миша попалася.
Уставши рано-вранці, тітонька Ганімед підняла мишоловку. Миша мала зовсім байдужий вигляд, наче їй не первина була сидіти за ґратами. Вона прикидалася.
— Не їж більше мармеладу, коли він не тобі належить! — сказала тітонька Ганімед, ставлячи мишоловку на видноті.
Одягнувшись, тітонька Ганімед пішла до доктора Гаспара в майстерню. Вона хотіла розповісти йому про свою радість. Вчора вранці доктор Гаспар висловив їй співчуття з приводу загибелі мармеладу.
— Миша любить мармелад, бо в ньому багато кислот, — сказав він.
Це втішило тітоньку Ганімед.
— Миша любить мої кислоти… Побачимо, чи любить вона мою мишоловку.
Тітонька Ганімед підійшла до дверей майстерні. Вона тримала в руках мишоловку.
Починався ранок. Зелень виблискувала в розчиненому вікні. Вітер, що цього ранку підхопив на свої крила продавця куль, знявся пізніше.
За дверима вчувся рух.
"Бідолашний, — подумала тітонька Ганімед. — Невже він так і не лягав спати?" Вона постукала.
Доктор щось сказав, але вона не розчула. Двері відчинилися.
На порозі стояв доктор Гаспар. У майстерні пахло чимось схожим на смалений корок. У кутку мигав, догоряючи, червоний вогник тигелька.
Очевидно, решту ночі доктор Гаспар був зайнятий якоюсь науковою роботою.
— Доброго ранку! — весело сказав доктор.
Тітонька Ганімед високо підняла мишоловку. Миша принюхувалася, водячи носиком.
— Я спіймала мишу!
— О! — Доктор був дуже вдоволений. — Покажіть-но!
Тітонька Ганімед задріботіла до вікна.
— Ось вона!
Тітонька простягнула мишоловку. І раптом вона побачила негра. Біля вікна, на ящику з написом "Обережно!", сидів гарний негр.
Негр був голий.
Негр був у червоних штанях.
Негр був чорний, ліловий, коричневий, лискучий.
Негр курив люльку.
Тітонька Ганімед так голосно сказала "ой", що мало не розірвалася надвоє. Вона закрутилася дзигою і розкинула руки, як городнє опудало. При цьому вона зробила якийсь незграбний рух: засувка мишоловки, дзенькнувши, одскочила, миша випала і зникла невідомо де.
Так злякалася тітонька Ганімед.
Негр голосно реготав, витягнувши довгі ноги в червоних капцях, схожих на велетенські червоні перчини.
Люлька стрибала у нього в зубах, немов сучок від поривів бурі. А в доктора стрибали, спалахуючи, окуляри. Він теж сміявся.
Тітонька Ганімед стрілою вилетіла з кімнати.
— Миша! — верещала вона. — Миша! Мармелад! Негр!
Доктор Гаспар заквапився їй навздогін.
— Тітонько Ганімед, — заспокоював він її, — ви даремно хвилюєтесь. Я забув вас попередити про свій новий дослід. Але ви могли сподіватися… Адже я вчений, я доктор різних наук, я майстер на різні прилади. Я ставлю всілякі досліди. У моїй майстерні можна побачити не лише негра, але навіть слона. Тітонько Ганімед… Тітонько Ганімед! Негр — одне, а яєчня — інше… Ми чекаємо сніданку. Мій негр любить багато яєчні…
— Миша любить кислоти, — шепотіла перелякана тітонька Ганімед, — а негр любить яєчню…
— Так от. Яєчня зараз, а миша вночі. Вночі вона попадеться, тітонько Ганімед. На волі їй уже робити нічого. Мармелад з'їдено раз і назавжди.
Тітонька Ганімед плакала, додаючи сльози замість солі в яєчню. Вони були такі гіркі, Щ, о навіть заміняли перець.
— Добре, що багато перцю. Дуже смачно! — хвалив негр, уминаючи яєчню.