— Ану, підніми, гнила вошо! — звелів я, відходячи до протилежної стіни. Якось машинально натиснув на гачок, черга дум-дум відколупала шмат штукатурки біля голови солдата. Він слухняно позбирав бляшанки, навіщось обнюхав кожну, поки вискочка Безус, посинівши од огиди та злості, і собі зарикав:
— Геть звідси, мать вашу!.. Наперлася свиня!
Я вийшов за ними. Не озираючись, вони топали в кінець Фріцової долинки. На порозі божниці скупчилися полонені й дивилися кудись безтямними і незворушними очима.
"Мабуть, перелякав немовля, — подумав я сердешно про себе. — Звіріємо на війні". Цього не передбачали прогнози моєї поведінки в присутності своїх та чужинців водночас.
* * *
Я потроху починаю розуміти, чому наше командування влаштувало збірний пункт у Сату-Маре. Туди і назад через Деж котитимуть ешелони з військовополоненими фашистами, з сотнями тисяч гітлерівців, через усю Румунію, з розсувних дверей вагонів визиратимуть змарнілі обличчя полонених — на подив населення, вчорашніх союзників Гітлера, ненависників комуністичної ідеї.
Другий трансільванський німець — Макс Фішер. Я заборонив розмовляти німцям між собою, як полякам, чехам і мадярам. Кожен існує сам по собі, і кожному про мене як носія комуністичної ідеї дозволено тільки думати. Це мене оберігає і дозволяє спокійно спати. Усім полоненим зокрема, й сербові та українцеві, я велів перемовлятися лише німецькою, але мені жодного разу не довелося почути що-небудь схоже на змову. Цілими днями пиляємо березу, носимо дрова до камінів, глухоніма вдячно киває нам головою і намагається чистити картоплю, але ми віддаємо перевагу картоплі в мундирах, лише присоленої і без товщу. У присінку припасли бочку води, не виходимо далі, ніж до пасіки в яблуневому садку. Шмайсера я не знімаю з грудей ні вдень, ні вночі, хоч можна покластися на полонених — вони, з усього видно, не збираються втікати. Мабуть, теж засвоїли назубок, що тільки трьом дозволено вижити. Одного чи двох у полон ніхто з воюючих сторін не бере, а вбивають без мороки на місці чи наздоганяють кулею.
Ночуємо у галереї на другому поверсі. Туг, незважаючи на ряд вікон, навіть тепліше, ніж унизу, де не згасають каміни.
Розвідшкола навчила нас багатьох способів володіти становищем і користати із здобутої інформації. Щодо мене, то мої товариші завжди мені заздрили за кмітливість, навіть, не боюся цього слова, за мистецтво пристосовувати становище до себе, а не пристосовуватися до нього. А коли йдеться про того нюню Безуса, то на рингу він завжди був битий моїми кулаками, як гаман, і мені здається, що він досі внутрішньо боїться, що заїду йому під соплячне склепіння. Воно не тільки хирляве, а й донощик та несосвітенний, нерозкаяний боягуз.
Надворі січ дощу зі снігом, смалить вітер з витоків Сомешу, падають вихори зі скелястих вищербів плато, калюжі і навіть береги річки беруться зализами криги. У річці піднімається вода, і над плесом пічнявіють мутні зубасті синусоїди здиблених хвиль. Стемніла долина наповнюється шумами стривожених березових заростей, тріщить гілля, скриплять флюгери на банях веж. У галереї — напівсутінки, але я не велю світити ліхтарі. Ми нікого не чекаємо, нам нікого не треба, нам досить усвідомлення, що ми самі. Фріц заварив вишневе віття. Ми його черпаємо кухлем з алюмінієвого бідона, галерея насичена обсвіженими запахами незбагненних квітувань.
Нам тут добре серед світової війни. Аж моторошно думати, що тут затишно і добре. Навіть у танковій броні ми почувалися б менш безпечно. А довкола — світовий кавардак. Мене непокоїть лиш одна обставина: щоб не вернувся сюди Безус із командою головорізів, набраних із сибірських рецидивістів. Здавна їх кидають на всі прориви впоміж з репресованими полководцями і співробітниками довоєнного генштабу.
Кожний розвідник володіє своїм особливим способом дослідження дороги, яка повинна привести його до поставленої мети. Тут кожний розвідник по-своєму геній, особлива, націлена особистість, навіть цілеспрямований негідник, який не гребує засобами, що забезпечують йому успіх. Я сказав би — кінь у шорах. Великий трудяга і сподвижник, видатна особистість, неперевершений егоїст і самовідданий терпеливець. Безуса це не стосується, тому він гине від заздрощів. Бо лише розвідник здатен народитися розвідником. Коли істинний розвідник відсторонений від справ, його не відлучити від професії і розвідницького діла. Цей феномен здатен працювати заради професії, заради самого себе. Тоді він стає небезпечним для існуючого режиму і системи, його переслідують, він ховається від переслідувачів і не дає їм вбити себе, бо він — найпотаємніший винахідник спритності і підпілля, майстер карколомного ризику, гри і виграшу. Держави втрачають на розвідці більше, ніж на невдалій політиці. Втрачаючи розвідку, держава втрачає сама себе. Це завжди розуміли тирани. Але тирани зчаста вдавалися не до наукової розвідки, а до підступних донощиків, тоді вони йшли на плаху, наготовлену для супротивників і бунтівників.
Докази справжнього розвідника — це глибочінь передбачення. Не дрібні депеші попередження тупоумних вуличних чи салонних агентів, а наукові, об'єктивні дослідження з різних галузей життя, яких не має в себе супротивник, котрий залишається незрячим порівняно з зацікавленою стороною. Я переконаний, що держава без добре організованої розвідувальної системи — не держава. Ось Гітлер. Підсунув через англійську розвідку фальшивий донос, що завербував усе, до полкового командира, військове командування СРСР, — і Сталін перед війною звелів усіх розстріляти або запроторити в табори. Але й він повірив у наш Букрин, а ми перекинули війська під Лютіж, форсували Десну і Дніпро — і здобули Київ. Німецькі воєначальники не сподівалися оточення під Яссами і Кишиневом, а тепер блукають між фронтами, як вівці, а полковники побожеволіли і їх треба стріляти, мов скажених собак.
Перед Яссько-Кишинівською операцією нашу розвід-роту закинули в тил до німців за півтора місяця до початку оточення. Я не взяв у свою команду Леоніда Безуса, і він мені цього ніколи не вибачить. А проте щодо розвідки. Ми забезпечили наші фронтові штаби найновішою інформацією про розташування фашистських дивізій та оборонні укріплення.