І от до нашого дому під'їздив візник. Мама чепурилася перед дзеркалом, одягала модну крислату шляпку і, скорчивши зворушливе і богобоязнене обличчя, казала бабусі:
— їду творити жертвоприношеніє! Бабуся супилася:
— Не богохульствуй!
— Моліться краще,— повчально казала мама,— щоб погодився на іспит приїхати. А то, знаєте, його як ґедзь укусить, він ще й не прийме мене.
За мамою виносили і ставили на бричку величезну корзину з квітами, ми махали руками, і мама їхала в монастир запрошувати архієрея на іспит. Від цього багато залежало — принаймні три стипендії для трудолюбців у духовному училищі.
В їхньої учительки дивно перемішувалися забобони, справжня якась наївна віра і разом з нею зневага до попів, архієреїв, легковажне ставлення до церковних служб, які вона мусила простоювати з трудолюбцями.
Учням, які вступали в "духовне", вона казала:
— Нічого не значить, що ти не хочеш бути попом, ніхто цього й не вимагає. Ти можеш бути вчителем, а якщо ти не йолоп і закінчиш семінарію, ти вступиш в університет, а в "духовному" найлегше добитися стипендії. .
Але напередодні іспитів вона щиро молилася і прохала бабусю молитися, і я приєднувала до своїх молитов велике прохання до бога, щоб Сашко, Тихін, Василь — словом, усі кандидати на дальше навчання — склали іспити на кругле п'ять!
На іспит запрошували ще гостей — директора ремісничого училища, якихось учителів, чиновників.
Учителька була сама не своя. Очі в неї горіли, крапельки поту від хвилювання виступали на верхній губі, але іспити завжди проходили блискуче. Пан сидів задоволений, пихатий, з таким виглядом, ніби це справа його рук, і після іспитів мимрив крізь зуби: "Іспит пройшов нібито добре".
А ввечері до мами прибігали учительки соборної, срі-тенської, воскресенської шкіл. У них ще іспитів не було, вони хвилювалися так, як і мама вчора, і розпитували, що питав владика, яка була задача, який диктант.
— Він як сказився, владика наш,— розказувала мама.— Все по карті та по карті: де в раю Адам і Єва жили^ покажіть, де Мойсей євреїв переводив, покажіть, де Содом і Гоморра були.
— І вони у тебе це все знали? — з жахом витріщивши очі, питала Ліза з соборної школи і, швидко хрестячись, додавала: — Хоч би завтра він службу правив і до нас не заїхав, а то такі Содом і Гоморра мені будуть!.
— І чого ти з сил вибиваєшся? — казала спокійна, суха Ніна.— Ти думаєш, хтось дякуватиме, хтось золоту труну скує? Мені аби здихатися Як-небудь та поїхати спочивати. Остогидли ці зошити!
Маленька, худенька Настя з воскресенської переписувала нервово задачі, розпитувала, як їх розв'язувати, цілувала маму і шепотіла:
— Спасибі, мамочко, тільки куди мені до вас!
Вони ішли з щирим бажанням, щоб ніхто не заглянув в їхні школи.
— Як Сірка годують, так він і гавкає! — всміхалася лагідна мама.
їм же не треба було думати про дальшу долю своїх учнів, у тих були батьки. А у трудолюбців були тільки пан, учителька і пекарі.
О, кожна ялинка теж мусила допомогти: адже треба скрізь використати все можливе і натиснути всі пружини. Тому скласти список гостей і прийняти їх — це зовсім не така проста справа. Цього року мама покладає на ялинку особливо великі надії — скільки хороших хлопців повиростало, і їх треба кудись влаштувати. Тому в списку і губернаторша, і Гудим-Левкович — голова дамсь-
кого благодійного товариства, і ще багато аристократичних гостей.
Посеред зали стоїть ялинка — та ялинка, під якою вже танцювали діти в Дворянському зібранні і яка тепер "принесла радість" трудолюбцям. На ній не такі дорогі іграшки — більше пряників, золочених горіхів, паперових ланцюжків, але є і великий традиційний Дід Мороз, а нагорі Дмитро повісив велику зірку. Замість електричних лампочок, рядочками понатикані зворушливі, затишні свічечки. Від свічечки до свічечки протягнуто шнур, і від нього враз запалюють усі вогники. Під ялинкою лежать коленкорові червоні і блакитні мішечки з дешевими цукерками, горіхами, яблуками для трудолюбців, а в передній частині зали красується великий довгий стіл, той самий стіл, що його ставили під час іспитів. Тільки на іспитах він був накритий червоним сукном, а тепер білими скатертинами. І що це за смачний і розкішний стіл! Тут мають сидіти почесні гості і їсти, а в цей час перед ними трудолюбці будуть виступати. За цей стіл мама ніколи не сідає — вона буде з трудолюбцями по той бік ялинки.
От уже приїхав пан. Він розгладжує пальцями вуса і хазяйським оком оглядає ялинку, стіл, всю залу.
— Він огидний, правда? — питаю я Шурку.
— Огидний.
— А задається!
— Задається.
— У нього ж машина й фрейліна коло дочок.
— А у тебе буде машина, як виростеш?
— Звичайно, буде! І дамський велосипед, як у мами.
— І у мене!
— Я буду вчителькою. Тільки в моїй школі ніколи не буде "пана",— я буду сама за "пана", і за попечителя, і за архієрея.
Цю розмову уриває приїзд гостей. Приїздить архієрей в фіалковій оксамитовій широченній рясі з великим хрестом на великому животі, якісь дами, чоловіки.
Ми з Шуркою раптом прискаємо.
— Як бульдог, правда? — шепочу я.
— Зовсім бульдог! — погоджується Шурка.
Це ми побачили високого, сухого, як кістяк, старика з обвислими, як у бульдога, щоками.
— Мамо, хто це?
— Це попечитель! — хвилюється мама і йде з ним вітатись.
— Губернаторша,— чуємо ми позаду шепіт Парасковії Федорівни і жінки доглядача.
— Оце губернаторша? — розчаровано питаємо ми з Шуркою.
Худа, як жердина, дама, з високою зачіскою, з лорнетом і в надзвичайному платті. Ми ще такого з Шуркою ніколи не бачили — шовкове, зелене, оздоблене білим хутром. Навіщо на платті хутро?
— Тобі подобається?
— Ні,— презирливо каже Шурка.— Навіщо тоді шуба, коли хутро на платті? А в самому платті однаково холодно. Не розумію! Краще вже боа, як у тьоті Ліди.
— Звичайно, краще,— погоджуюсь я і одверто кажу: — Мама куди красивіша за неї!
— Зрівняла! — знизує Шурка плечима.— В "Трудолю-бії" усі кажуть, що красивішої від тьоті Ліди нема!
На цьому ми трошки заспокоюємось, а вечір уже починається, і я починаю хвилюватися за кожен номер.
Але все іде добре. Гості п'ють і їдять, а хлопці перед ними декламують і співають. Каленик і Стьопа проспівали під акомпанемент фісгармонії "Ночевала тучка золотая". Вася Тихий сказав "Моление о чаше", за що його навіть підкликав до себе архієрей і поблагословив.