Мабуть, безліч країн пролетіли вони.
"Скільки різних земель! Скільки людей! Скільки дітей! — думала вона.— Певно, цікаво було б спуститися в багатьох місцях і познайомитися з дітьми, побігати і погратися, але зараз ні, не можна". Зараз вона хотіла дізнатися, чого прилетів чужий шар з чужою людиною, яка не спустилася на їхнє веселе свято.
їй здалося, шар летить повільніше, так само полетіла й вона. Може, він приземлиться? Долі простяглися зелені луки, гаї, озера. Де-не-де виднілися хатки. Ну, що ж, вона теж тут спуститься і трошки перепочине. Але що це? Від шару потяглися вниз якісь струми, і на її очах зелень перетворилася в пісок, а весела земля з озерами й струмками — в безводну пустиню. Цей шар зовсім недавно був над її рідною землею — майнула в голові думка. Що робив він там, де, навпаки, люди снігову країну перетворили в сад, де в пісках задзюркотіли річки.
Летіти! Летіти за ним!
І їй уже страшно ставало — де приземлиться він і який ще жах вона побачить?
Вони пролітали над островом, де височіли міста, і дівчинці моторошно було, адже й тут шар може заподіяти таке ж страшне лихо, і справді він почав знижуватися, і дівчинка зупинилась на якусь мить. Адже невідомо, що він зробить. Але шар знижувався повільно, на очах мінився його колір — ставав усе блідішим, блідішим і врешті став зовсім невидимим навіть для дівчинки, яка не спускала з нього очей...
І нічого не трапилось у місті.
Місто спало, бо було рано, дуже рано. Дівчинка побачила на околиці міста невеличкий будинок, оточений садком. Будинок був як будинок, тільки на дахові його було переплетене мереживо антен, щогл, проводів. Це нагадало дівчинці будиночок вчених на півночі, де вона була на святі, і вона вирішила спуститися тут. З будинку вибігли
ЗО
люди, дуже схожі на тих, які працювали там, на півночі, і влаштували для дітей свято першого врожаю.
Але дівчинка не спустилася на землю, адже невідомо, що це була за країна, де приземлився страшний мінливий шар, а спустилася на гілку високого розлогого густого дерева і, наче друга, обняла його. Як їй хотілось уже хоч трошечки спочити від усього! Вона не знала, що незвичайні події тільки починаються!
Люди з будинку всі дивилися в небо, гаряче сперечалися, а один, чорнявий, високий, в розпачі схопився за голову. Отак схвильовано розмовляючи, вони знову зайшли в будинок.
"Ах! Я даремно летіла так далеко,— подумала дівчинка.— Я нічого однаково не розумію. Дивний незнайомий був правий, коли не дозволив мені ще вилітати з дому,— адже для неї вся її батьківщина була рідним домом.— Але ж я ненавмисне торкнулася зірчастої дірочки, а потім вирішила подивитись, що то за шар.
Може, слід швидше повернутись додому і край? Ось тільки пробіжуся по вулицях. Цікаво ж подивитися, як тут живуть люди!"
І тільки вона хотіла спуститися і побігти по місту, як до будиночка під'їхала красива блискуча машина, і звідти вийшли троє чоловіків у сірому одязі. Обличчя у всіх трьох були зовсім однакові. Вони, не згинаючись, наче дерев'яні, поважно, як хазяїни, попрямували до будинку.
Мабуть, дівчинка довго ще просиділа б на гілці, коли б у дверях будинку не з'явилася постать чорнявого високого чоловіка.
Він кинув гнівно якісь слова і пішов геть. •■ — Дей! Дей! — закричали навздогін, але високий чоловік, хоча й чув, та не повертався. .
Дівчинка непомітно спустилася з дерева. Вулиці ще були сонні й тихі. На багатьох крамницях жалюзі закривали вітрини, і нікого не було видно. Та от в кінці вулиці з'явилась невеличка постать. Білявий хлопчик у куценьких штанцях, такий на зріст, як і вона, йшов, весело насвистуючи якусь пісеньку. Дівчинці враз полегшало на серці. Хлопчик ніс під пахвою жмут паперу. От він розгорнув великий аркуш і наклеїв на стіні будинку.
Дівчинка підбігла і прочитала. Звичайно, вона зрозуміла не все, але перші слова вона зрозуміла! Вони стояли як заголовок, як гасло! "Мир і щастя" — адже ці слова багатьма мовами лунали завжди на її батьківщині.
"Як добре! — зраділа дівчинка і трохи не затанцюва-
31 ла.— Скрізь є хороші люди, які хочуть миру і щастя!"
— Давай я допоможу тобі! — запропонувала вона хлопчикові.
— Звідки ти взялась? Я думав, що встав раніше за всіх. З якої ти вулиці? — здивувався хлопчик.
Коли б він тільки знав, з якої вона вулиці! Але дівчинка не хотіла одразу розповідати, та їй і важко було говорити і'іого мовою. Вона тільки махнула рукою і сказала:
— Звідти.
1 це ж була правда!
— Мені хочеться скрізь розклеїти .ці об'яви, поки люди но встали,— сказав хлопчик.— Ну, що ж, якщо ти теж прокинулась так рано для цього, давай зробимо це вдвох!
— їх можна розклеювати скрізь? — спитала дівчинка.
— О! Звичайно. Дуже жалко тільки, що у нас нема драбинки, і ми можемо розклеїти тільки низько. Так добро було б їх наклеїти на балконах, закинути у вікна — хни би люди, прокинувшись, одразу б побачили їх. Вони б подумали, може, що то їм принесли голуби!
— Та ти подивись, як високо я стрибаю! — не стерпіла і похвалилась дівчинка.— Дай мені одну!
Вона вигнулась, як кошеня, непомітно для хлопчика торкнулась пальцем сандаликів, стрибнула аж за четвертий поверх і приклеїла великий аркуш коло балкона.
Хлопчик здивовано і з захопленням дивився на дівчинку. Так високо стрибати! Це ж просто спортивний м'яч, а не дівчинка!
От вони й порозумілися, хоча й розмовляли різними мовами.
Вони бігали, наклеювали скрізь великі і маленькі папірці: і на жилих будинках, і на воротях заводів та фабрик.
У центрі міста, на площі, на високій вежі, де був годинник, який показував всьому місту вірний час,— дівчинка повісила найбільший аркуш, де великими-великими літерами стояли тільки слова: "Мир і щастя"...
— О,— мовив задоволено хлопчик.— Тепер усі знатимуть про свято і всі зберуться.
— А яке у вас свято? — зацікавилась дівчинка, а про себе подумала: "От щастить — весь час на свята потрапляю!"
— Хіба ти не знаєш? — спитав здивовано хлопчик.
— Я не була в місті,— сказала дівчинка, і знову ж таки вона не збрехала!
— А,— цілком задовольнився хлопчик її відповіддю
32 і розповів: — Сьогодні день, коли всі робітники, всі в нашому місті хочуть зібратися і сказати, що вони за мир і щастя. І робітники не хочуть більше робити ні зброї, ні отруйних газів, нічого, що несе війну. Сьогодні ми пошлемо привіти друзям всього світу, а завтра Дей полетить на своєму шарі до друзів-вчених, які зберуться з різних країн. Ти знаєш, Дей обіцяв спочатку покатати дітей сьогодні на своєму надзвичайному шарі, який він винайшов.