Куля пролетіла в повітрі, не зачепивши вождя.
Команч пильно подивився на Уактено.
— Боягуз! — презирливо сказав він.— Ти боїшся смерті, наче стара жінка.
Він ще дужче натиснув коліном і встромив йому в груди ніж.
Дикий пронизливий зойк Уактено злився з войовничим тріумфуючим криком індійця.
Кінь в цей час спотикнувся об пень і впав. Обидва супротивники опинилися на землі.
Кілька мисливців кинулися до них, але, поки вони добігли, все було скінчено. Назустріч їм, тримаючи в руках скривавлений скальп свого ворога, підвівся Орлина Голова, а біля його ніг з кинджалом у грудях лежав мертвий Уактено.
Позбувшись свого ватажка, оточені мисливцями і індійцями, пірати навіть не намагалися чинити опір. Від імені своїх товаришів Франк заявив, що вони здаються. На знак Щирого Серця вони покидали зброю і їх міцно позв'язували.
Весела Вдача був поранений тяжко, але, на щастя, не смертельно. Двоє траперів віднесли його до печери і залишили під наглядом жінок.
Орлина Голова підійшов до Щирого Серця, який, глибоко задуманий, стояв, прихилившись до дерева.
— Вожді зібралися біля вогнища ради і ждуть мого брата,— сказав індієць.
— Іду! — лаконічно відповів мисливець.
Коли вони зайшли до вігваму ради, там зібралися вже всі вожді. Крім них, там були генерал, Чорний Лось і декілька траперів.
Раду, як ведеться, відкрив люльконоша. Після всіх, встановлених звичаєм, церемоній підвівся Есхіс і звернувся до присутніх з такими словами:
— Великі вожді й могутні воїни! Що збираєтеся ви робити з полоненими? Може, ви дасте їм свободу і, повернувшись до свого хижацького життя, вони знову стануть грабувати і вбивати беззахисних людей? Чи, може, ви відведете їх у кам'яні селища білочолих на Сході? Але шлях туди довгий і небезпечний, перетятий горами й бистрими річками. По дорозі вони можуть повтікати та ще й напасти на вас і всіх перебити. Та навіть, коли ви й доведете їх до кам'яних селищ, їх там відразу звільнять і випустять на свободу. Ви знаєте, що правосуддя білих людей несправедливе. Воно жорстоке до червоношкірих і поблажливе до людей свого кольору. Ми, коли зустрічаємо на своєму шляху ведмедя або ягуара, вбиваємо їх. А наші полонені лютіші, ніж ведмеді і ягуари. За кров, пролиту ними, вони мають зазнати кари. Око за око, зуб за зуб! Їх треба прив'язати до стовпа тортур!
Я сказав! Чи добре говорив я, о могутні воїни й вожді?
Есхіс сів. Настала глибока й урочиста тиша. Нарешті, побачивши, що Есхісові ніхто не збирається відповідати, заговорив Щире Серце.
— Воїни команчів! — почав він.— Слова великого вождя Есхіса і мудрі, і справедливі. Ми повинні засудити наших полонених до страти. Вони запеклі злочинці й заслуговують цієї кари. Але, застосовуючи до полонених закон прерій, не будемо надто жорстокими. Їх треба знищити, але не слід тішитися їх муками. Покажемо всім, що ми не мстимось, а караємо. Будемо справедливі й милосердні. Дамо їм самим обрати собі смерть і позбавимо їх непотрібних і жорстоких тортур.
Я сказав! Чи добре говорив я, о могутні воїни й вожді?
Усі присутні уважно слухали слова Щирого Серця і не тільки не були обурені його людяністю, а навіть схвально поглядали на нього, коли він закликав їх бути милосердними.
Потім підвівся Орлина Голова.
— Брат мій Щире Серце говорив добре,— сказав він.— Небагато прожив він зим, а мудрість його велика. Ми раді, що маємо нагоду показати йому нашу дружбу й виконаємо його бажання. Я сказав!
Рада закінчилась. Вожді вийшли з вігваму, і всі зібралися навколо полонених.
— Собаки білочолих! — звернувся Орлина Голова до бандитів.— Рада великих вождів могутнього племені команчів вирішила вашу долю. Ви жили, мов дикі звірі. Постарайтеся ж померти не так, як помирають полохливі старі жінки. Будьте мужні, і Великий дух — володар життя, можливо, зглянеться на вас.
— Ми готові,— гордо підносячи голову, відповів за всіх Франк — Прив'язуйте нас до стовпа тортур, вигадуйте найлютіші муки, ви не почуєте від нас ні стогону, ні скарг.
— Брат наш Щире Серце,— продовжував вождь,— клопотався за вас, і рада зважила на його волю. Вас не піддаватимуть тортурам.
Така поблажливість не тільки не обрадувала бандитів, а навпаки — обурила їх. Білі, що живуть у преріях, часто переймають не лише звичаї, а й психологію індійців. Тому спершу бандити сприйняли сказане Орлиною Головою як зневагу до себе й почали ремствувати,
— Яке право мав Щире Серце клопотатися за нас? — закричав Франк.— Хіба він не вважає нас за мужчин? Хіба він гадає, що піддані тортурам, ми будемо кричати й просити пощади? Ні, не діждете цього! Прив'язуйте нас до стовпа тортур. Вам ніколи не вдасться вигадати такі муки, яким піддавали ваших воїнів ми, коли вони потрапляли нам до рук.
Трепет гніву пробіг по лавах індійців, а бандити вітали слова Франка схвальними вигуками.
— Собаки! Кролі! — кричали вони.— Команчі — старі баби! Їх слід було б повдягати в спідниці!
Щире Серце підійшов до полонених і, піднісши руку, мовив:
— Ви невірно зрозуміли слова вождя. Вам самим надається право обрати собі смерть. Отже, це не образа, а визнання вашої мужності. Людина, яка сама карає себе за свої злочини, хоробріша, ніж той, хто ображає своїх ворогів, щоб розлютити їх і тим уникнути мук і прискорити свій кінець біля стовпа тортур. Ось мій кинджал. Вам порозв'язують руки, і ви, взявши його, самі заподієте собі смерть.
Бандити перезирнулись, і, після хвилинного вагання, всі як один заявили про свою згоду.
— Розв'яжіть їм руки! — наказав Щире Серце.
Перший, показуючи приклад іншим, узяв кинджал Франк.
— Спасибі і прощавайте! — твердим голосом сказав він Щирому Серцеві і, розстебнувши сорочку, повільно встромив кинджал собі в груди.
. . . . . . . . . .
Таким чином було знищено страшного капітана Уактено і всю його зграю.
XIX. ДОН РАМОН ГАРИЛЬЯС
Коли генерал зайшов, нарешті, до печери, донья Люс, побачивши його живого й здорового, була щаслива невимовно. Обнімаючи свою палко улюблену племінницю, генерал теж був безмежно щасливий, і вони довго розповідали одне одному про все, чого їм довелося зазнати під час цієї короткої, але тяжкої розлуки.
— Прикро мені, дитя моє,— говорив генерал,— що через мою необачність і нерозважність вам загрожувала така страшна небезпека. Тепер годі. Ми негайно покинемо ці небезпечні місця й повернемося додому.