— Ви не можете...
— Це наказ. Я Керуючий Рухом. Очистіть Парк!
Від Центрального Парку залишалось небагато — трава, що задихалась у випускних (=вихлопних) газах, вмираюча в тіні багатоярусних шляхів, затоптана ногами мільйонів міщаків, що збігаються до єдиного клаптика зелені в радіусі одинадцяти миль. Тепер він був похований під величезним Гаражем і сімома ярусами шляхів. Як поступку шанувальникам минулого на даху Гаража поставили клітки з тваринами, й вони простояли два тижні, поки на них не наїхав якийсь п'яний у "лінкольні". Тварини, очманілі від чадного газу, розбіглися дорогами, але мотоциклісти незабаром виловили їх...
— Як бути з людьми? — запитав Відділ Парків.
— У них залишилося чотири з половиною хвилини. — Він відімкнувся, викликав Відділ Регулювання.
— Я Девіс, — сказав він. — Спрямуйте п'яту Батарейну, яруси другий-десятий у Центральний Парк.
— Так, сер.
Потім він викликав Нижнє місто, наказав закрити Уолл-стріт вздовж семи кварталів. Пізніше доведеться напрямляти транспорт в обхід, і це затягнеться години на чотири.
Найбільша затичка була, як завжди, біля Емпая Стейтс, де північно-південна магістраль відхилялась в обхід величезного будинку на дванадцять смуг убік. На поворотах машини заносило, притискало до огорож, і щодня багато водіїв втрачали керування, а машини падали, розбиваючись об яруси розташовані нижче. Це було, ймовірно, найцікавіше видовище в місті, службовці тулилися біля вікон, щоб побачити, як крутяться, некеровані машини. Сьогодні рух здавався майже нормальним, і Девіс наказав тримати швидкість сто десять миль на повороті і сто п'ятнадцять — при виході з нього. Але все-таки цього було недостатньо: доводилося пригальмовувати, втрачати швидкість, і після повороту ширина потоку зменшувалася. Девіс побачив, як один "б'юік" почав ковзати, вдарився об огорожу, перевернувся, і водій, вилетівши крізь знімний дах, упав ярусом нижче й зник у потоці машин. "Б'юік" відкотився і теж зник з очей.
— Додому, — наказав Девіс. Крутняк опустив його на дах; він затис собі ніс, рятуючись від смогу, пробіг до ліфту, спустився до себе. Будинок тремтів від шуму транспорту й від гуркоту молотків. Девіс, щедро вдихнувши пилу, закашлявся.
Він переглянув звіт про аварії, підписав його. Вище норми, а в секторі біля Емпая Стейтс на 6.2 відсотка вище, ніж на минулому тижні. Девіс згадувався як людина, що повідомила про затичку біля причалу; була й інформація про заповнення Центрального Парку, а також про те, що Директор розлютувався, почувши про перекидання машин. "До чортів!" — подумав Девіс. Була ще скарга від фірми "Мерілл Лінч, Пітс і Агню". Двоє з її ради застрягли на Уолл-стріт і спізнилися на роботу. Він кинув скаргу в кошик. Зовні або всередині — важко сказати, коли однієї стіни нема, — робітники кидали сталеві плити, висмикуючи частину прогоничів (=болтів) для економії часу.
— Залишіть прогоничі, — прогарчав Девіс. — Ці штуки все одно будуть трястися.
Гуркіт був оглушливим навіть зараз, коли сім транспортних смуг йшли в тридцяти футах звідси; а коли гілка пройде тут, він стане ще сильнішим. Девіс сподівався, що стіну знову поставлять. Він зателефонував Сміту, запитав про показники для Емпая Стейтс.
— З дев'яти годин ранку чотирнадцять смертельних випадків.
Це було на 10.07 відсотка вище норми, а обідній пік, повинен був початися через чотири хвилини.
— Проклята Емпая! — пробурчав він. Табло сектора ООН засвітилося червоним, він увімкнув відео й побачив скупчення з дванадцяти машин на четвертому ярусі; побачив, як зіпсовані уламки сиплються в будинок Генеральної Асамблеї. Тепер потрібно очікувати ще й гнівного дзвінка від Генерального Секретаря. Прокляті іноземці — чому вони думають, що їх ідіотські наради важливіші, ніж транспорт?
Задзеленчав червоний телефон: директорський. Він узяв слухавку.
— Девіс слухає.
— Показники ростуть, — прорипів Директор. — В чому справа?
— Сектор Емпая Стейтс, — відповів Девіс. — І ще деякі будинки.
— Зробіть що-небудь.
— Потрібно усунути з дороги Емпая Стейтс, — сказав Девіс. — І дістати ще сорок ярусів у Гаражі Центру.
— Неможливо. Придумайте ще щось.
— Так, сер. — Він почекав, поки в слухавці клацнуло, й кинув її на важіль. Глибоко вдихнув повітря — це було все одно що палити — й почав роздавати короткі накази загальним каналом.
— Надішліть ще десять аварійних крутняків, — кинув він. Коли їх у півтора рази більше, то й уламки збирають настільки ж швидше. — Скоротіть терміниviii оповіщення родичів до п'ятнадцяти хвилин. — Це зрозуміло, занадто, але обробка аварій в Брукліні й Нью-Джерсі прискориться. Зараз, коли один пік щойно минув, а інший починається, уламки накопичуються поза центрами приймання, і дробарки бездіють. — Підвищіть мінімальну швидкість на 5 миль за годину. — Це складе не менше ніж сто миль на магістралях і шістдесят п'ять — на ярусах. Він увімкнув відео, простежив, як встановлюються нові швидкості, як починають квапитися машини. Відділ Очищення повідомив, що десять крутняків надіслано; він зітхнув вільніше, перемкнув відео на сектор Емпая, побачив третю за день величезну затичку на третьому ярусі й чортихнувся. Потім закрив проїзд на 34-ю вулицю, наказав трьом бульдозерам зганяти туди всі уламки, зателефонував у Відділ Оповіщення, щоб туди напрямили (=направили — на укр. це синонім до полагодили) бригаду.
Червоний телефон задзеленчав тричі. Щось надважливе. Він схопив слухавку, викрикнув своє ім'я.
— Директор щойно вмер, — пролунав істеричний голос. — Ви його заступник.
— Зараз прийду. — Заступник, ну що ж. До кінця чергування шість годин, і за цей час він встигне дещо зробити. Спочатку повернувся до Сміта: — Залишаєтеся за Керуючого. Допіру отримав підвищення.
— Так. — Сміт ледь глянув на нього. — Відкрити четверту Юнкерс, смуги перша-дев'ята, — наказав він.
Перехід від помічника до Керуючого відбувся миттєво. "Тренування", — подумав Девіс.
Він піднявся ліфтом на третій поверх, у кабінет Директора. Співробітники стояли, мовчки дивлячись на нерухоме тіло. Світилося чотири табло, дзеленчала дванадцятка (=дюжина) телефонів. Девіс роздав короткі накази.