{Манхетен. Південний край. З заходу омивається водами ріки Гудзон, зі сходу — Іст-рівер. Ліворуч: хмарочоси-близнюки — 110-поверхові вежі Центру міжнародної торгівлі [вони здаються майже вдвічі більшими від будь-чого іншого]; праворуч, на задньому плані — Бруклінський міст.}
— Праворуч, — наказав він пілотові. — Вздовж ріки й нижче.
На перехресті біля Пірсуv-90 була затичка, й він побачив, як туди пікірує крутняк, підчіплює знівечені машини магнітом і переправляє їх через ріку, щоб скинути біля переробного депо в Нью-Джерсі.
Девіс зателефонував Директорові, побачивши купи уламків, що нагромаджуються перед трьома величезними дробарками в складі. Дробарки перетворювали розбиті "форди" і "б'юіки" у трифутові пакети знівеченої сталі й випльовували їх на баржі. Потім баржі відтягувались буксирами з Лонг-Айлендської протоки до нового ракетного порту. При повній своїй швидкості дробарки не встигали. Кожна переробляла за годину лише двісті машин, і в пікові години вони не могли впоратися.
— Слухаю, Девісе, — прорипів голос Директора.
— Чи можете ви зателефонувати в Об'єднану Сталь? — запитав Девіс. — Нам потрібна ще одна дробарка.
— Навіщо?
Девіс гнівно відімкнувся.
Досвідченим поглядом він оцінив рух на мосту Джорджа Вашингтона. Машини йшли з інтервалами по вісімдесят футів, і він наказав їм зблизитися до сімдесяти двох. Це було майже те ж саме, що добудувати додатковий ярус...
Проїзна частина над пірсами була забита, й дим від кораблів здіймався між двома дванадцятисмуговими ділянками. Девіс побачив, як якась вантажівка, заповнена предметами, схожими на сталеві сейфи, отримала удар від "кадилака", перевалилася за край шляху й хряснула на сто футів — п'ять ярусів — униз, до самої землі. Сейфи розліталися в усі боки, зіштовхуючись з машинами на всіх ярусах. Навіть з висоти двохсот футів Девіс чув зойки гальм і вибухи машин, що зіштовхуючись спалахували. Він викликав Контроль.
— "Швидку допомогу" на Причал 46, всі яруси, — наказав він.
І посміхнувся. Завжди приємно першим повідомити про аварію. Це показує, що ти в формі. Якось він повідомив за ранок про чотири — це був рекорд. Але тепер за такі повідомлення запроваджені премії, і співробітникові Руху рідко вдається виявитися на місці вчасно. Раніше про аварії на шляхах повідомляла поліція, але зараз вона надто зайнята полюванням на порушників. Аварія небезпечна лише у тому випадку, якщо порушує нормальний потік руху.
А рух був напруженим на всіх ярусах — він бачив це, хоча вниз проглядалися лише три яруси, а ще нижче, під ними, було не менше восьми. Головна перехідна смуга біля Таймс Сквер працювала добре. Найширша на Манхетені, вона тяглася від 42-ї до 49-ї вулиці і від 5-ї до 8-ї авеню. Багато хто протестували, коли її будівництво почалося — головним чином люблячі (=аматори) кіно й бібліотек, — але тепер це була найчудовіша в світі естакада, шістнадцять смуг в ширину. Особисто Девісу належала думка перенести постаті левів зі старого місця — вони були б знищені разом з будинками, якби він не заступився, — до гирла Великого швидкісного шляху на Янкі-Стадіон.
Крутняк пірнув, попрямував уздовж паркувальних майданчиків Уест-Сайдуvi до перехрестя біля статуї Волі. Проектувальники вчинили розумно, використавши основу статуї як фундамент для перехрестя: це заощадило мільйони. (Зазвичай палі забивали безпосередньо в дно затоки.) Та й бронза пішла на переробку (як сировина) за гарною ціною.
Звичайно, консерватори протестували й тут, але їх, як завжди, перекричали на мітингахvii. Транспортові потрібно місце, правда ж?
Манхетен унизу був схожою на рій масою машин — червоних, чорних, синіх, яскраво-зелених — на тлі бетону й асфальту. Спалахували гальмові сигнали, виникали тривожні брижі, коли що-небудь ламалося або репалась камера. Аварійні крутняки пікірували, поспішаючи прибрати з дороги машини і їх уламки до утворення затички. Нагорі острів мав двісті смуг у ширину, біля основи — двісті тридцять, і смуги йшли з півночі на південь над колишніми вулицями — на відстані сорока футів одна від іншої: над будинками, під ними й навіть крізь них. Це було найкраще у світі місто, створене автомобілями й для автомобілів. А Девіс вісім годин на добу керував їхніми долями. Він відчув свою могутність. Власне, як завжди, коли ширяв тут у крутняку. Це пройшло швидко, як і завжди, і от він вже дивився на потік досвідченим оком хірурга.
— Сюди, — вказав він пілотові на 5-ю смугу, яка веде до причалу. Темно-червоний "додж" йшов на швидкості 65 миль за годину, затримуючи рух на кілька миль позаду. Місця, щоб обійти його, не було, а оскільки на дорогу виливалися потоки машин з тунелів і з мостів, то затичка була неминуча. — Вниз! — наказав він і спіймав "доджа" в перехрестя прицілу.
Постріл. Заряд фарби потрапив на капот "доджа", засвітився на мить. Отримавши попередження, водій підняв швидкість до безпечної цифри — 95 миль. Але позначка залишилася, водія знайдуть — фарба змивається лишень спецрозчинником, який належить Службі Руху, — і покарають. Штраф за першу затичку становив двісті доларів, за наступні — водія знімали з доріг на терміни від п'яти до ста днів. І йому доводилося їздити міським транспортом. Девіс здригнувся при одній думці про це.
Батарейний мис і острів Бедло виглядали добре, і крутняк повернув геть. Девіс узяв бінокль, щоб перевірити Стейт-Айлендське шосе, і побачив, що з двадцяти двох смуг при вході в Нью-Йорк зайняті лише шістнадцять. Пік майже минув, і настав час готуватися до наступного, в обідні години.
В Торговому Центрі скупчення не розсмоктувалося. Над вежами здіймалась будівля Гаража, й смог тримався до 79-го поверху. Девіс побачив червоні сигнали "Зайнято" на всіх нижніх дев'яносто двох рівнях. Він знав, що решта сорок не зможуть вмістити всі машини, що наразі квапляться сюди по двадцяти п'яти під'їзних шляхах. Він викликав Контроль.
— Так, сер? — відгукнувся голос.
— Я Девіс. Дайте Відділ Парків.
— Парків? — Голос звучав недовірливо.
— Так. — Він почекав і, коли його з'єднали, заговорив швидко й впевнено: — Я Керуючий Рухом Девіс. Наказую очистити Батарейний Парк. Через п'ять хвилин я перекину туди дві тисячі машин.