Тотем

Страница 48 из 53

Процюк Степан

Микиту аж засліплювала беззахисна неприкритість її тіла. Прокидався якийсь атавістичний батьківський комплекс, бо хотілося не скільки володіти Владиславою, стільки заховати — не від стороннього, а від власного ока! — її вразливу наготу! Напевне, у деяких закоханих пар під час першого інтиму Ерос непритомніє, бо вар'ятський Амур щойно розпочинає видумувати стосовно них далекосяжно-божевільні плани... Дівчина ховала голову на його грудях, уникаючи погляду.

Можливо, на статевий сором якраз здатні не скільки непорочні, стільки ті, котрі зазнали інтимних відхилень. Іноді не втрачають здатності червоніти і найрозпусніші чоловіки; то як накажете це розуміти: цнотливість розбещених? рештки дитинності? витончене психо-єзуїтство?

Микита пам'ятає, як довго і несміливо пестив дівчину, підсвідомо відтягуючи момент першоблизькості. Вона відповідала такими ж, дещо механічними, доторками і погладжуваннями.

Нарешті їхні очі зустрілися — о Боже! — хто насправді може стверджувати, що розуміє смисли безодні, котра витікає із небайдужих зіниць? Безодні очікувань та застережень, радощів і ледь вловимого остраху?

Офісну кімнату почало наповнювати дивне світло. Воно струменіло із меблів та вулиці, тіл і душ закоханих. І ця вакханалія світла означала лише єдине. Микита і Владислава стали чоловіком та жінкою. Він задля неї, а вона задля нього.

90

Микиті хотілося співати пеани фізичному здоров'ю, панегірики — плоті, оди — врівноваженому духові, хвалебні медитації — тілу, що бореться із розпадом.

Скільки внутрішніх драм переживають люди через непривабливу або потворну зовнішність, як мордують їх власні тілесні невідповідності — величезний пивний живіт, огидна широкозадість, подвійний підборідок, м'язева дистрофія, руки як у чахлика невмирущого, ноги карлика (чоловіків) або: обвислі — чи крихітні —груди, бароковий, як на картинах Рембранта, або мініатюрний, неначе у свіфтівських ліліпутів, зад, товстелезні ляжки чи потрійні складки на животі, не кажучи вже про всілякі там зморшки (у жінок цей список може бути в декілька разів об'ємнішим).

Бо майже кожна людина перебільшує увагу інших представників класу homo sаріеns до її власного тіла. Кожному з нас власне тіло бачиться неповторним централістським об'єктом. І це чудово, бо інакше ми би звихнулися від крижаної закинутості. Проте якби голі жінки та чоловіки почали дефілювати вулицями Парижу і Мадриду, Києва чи Варшави, то через кілька днів (для особливо буйних — тижнів) чоловіки би не звертали уваги на спокусливі жіночі випуклості, які просять: "Візьми і оволодій!" А жінки спокійно ковзали би поглядами на пеніси різної довжини, ширини та кольору; і їхні очі уже не були би сповненими чи то фалоцентричним культом, чи то зайвим хвилюванням при спогляданні штуковини, котра, кажуть, символізує життя. Є ним.

А можливо, тоді розпочалася би оральна епідемія? пандемія міньєту чи кунілінгусу? засилля пансексуалізму? промокуїтетів? тотальне царство німфоманії та сатироазису? содом і гоморра? Але ж пансексуалізм, досягши піку, мусив би виродитися до всіляких віргогамій та міжстатевого пересичення, навіть огиди...

Микита засміявся, подумавши, що пансексуальна епідемія може загрожувати хіба що малорозвинутим державам, а не пересиченим та лінивим буржуазно-грошократичним устроям. Навіть молодоолігархічні країнятка найперше поринені у веремію збагачення, а не у культивування сумнівних надсексуальних цінностей. Також бездумне нарощування фізичного здоров'я веде до неминучого виродження. Надмір здоров'я — це деградація? Микита засміявся удруге.

Уявімо, що Геніальний геронтолог знайшов можливість продовжити певній групі людей (перепустка до напівбезсмертя коштує сто мільйонів євро) життя до 500 років. Із гарантією. А далі видно — 550, 620 чи і всі тисячу. Пестунчики долі зберігають відносну молодість на рівні початку експерименту. У них законсервований ген старіння чи молекула в'янення. Вони набувають величезного досвіду, страждають і після триста років переживають тотальний депресивний наступ. їм не хочеться сексу, вони випадають із всіх поколінь. Вони відвідали всі країни світу, знають усі найпоширеніші мови, прочитали безліч книг і зазнали огрому насолод, дарованих підступною рукою пані Цивілізації і пана Науково — як його там? — Технічного прогресу. Вони неймовірно тужать, прагнучи повернутися до ембріонального стану чи у лоно прародительки.

І Микиті знову захотілося співати пеан природньому здоров'ю, затягувати панегірика релаксантній, а не різнобіжній, плоті, складати оду стоїчному, а не гедонічному, духові, виконувати хвалебні медитації для розумного тіла, котре постійно шукає ліки для антирозпаду. І він засміявся утретє.

91

Страшенно хочеться жерти. Якась хвиля розпачливої ненависті накочується на тебе, Вікторе, і ти не знаєш, що робити із власним тілом. Зранку ти вирішив перестати сцяти. Нехай лопне твій сечовий міхур і хай його отруйні води заллють усе довкружжя! Але твоє уроборство тривало лише кілька годин. Далі не витримав...млявий, але довгий струмінь сечі... полегшення.

Телефон давно відімкнений за неоплату. Комунікативним службам байдужа твоя екзистенція. Раптом око натрапляє на два брудні мішки з-під картоплі у балконному кутку. Ти щось задумав.

Заледве виносиш надвір власне, напівмуміфіковане голодом, тіло. Материні брати залишили тобі п'ятдесят гривень. Але ти одразу їх спустив на кока-колу, шоколад і сексуальний журнал для суперменів. Бо ти себе теж таким вважаєш, і всі вони, пси і суки, не мають права заважати тобі жити.

Двадцять хвилин ти чвалаєш на закинутий будівельний майданчик. Тобі треба каміння, багато каміння, щоб жбурляти уночі цим знаряддям варнацької помсти у загаслі вікна твоїх сусідів. Можна пройтися і до інших будинків поблизу. Адже всі вони однакові: і ті, що здали тебе у психушку, і ті, котрі не здавали, і ті, які не знають тебе. Всі заслуговують каменя у вікно. Найперше мішок каміння полетить у вікна дядька Петра і сусідки навпроти. Але ж...ти не докинеш ці важкі груддя до п'ятого поверху. Значить, каменюками обметаєш перший і другий. А дядькові Петрові і сусідці навпроти будеш різати ножем двері. Не пам'ятаєш, дермантин чи дерево, яка різниця, ніж ще гострий, бо мама регулярно здавала ці ненависні кухонні хліборозрізачі у точильню. Тобі не треба різати хліб, бо ти його не маєш. Але яка різниця, що різати? Маєш сусідські двері — ріж їх, маєш сусідські вікна — трощи їхнє скло, маєш сусідські пики — розквась їх до крові якоюсь залізною арматурою!