Тут заморожений час, а повітря іноді робиться подібним до в'язкого низькосортного мармеладу. Хмари цих малих батьківщин-мишоловок цупко та безвихідно обволікають усе довкілля.
А десь на території іншого повітря проносяться вагони міжнародних експресів і черева міжконтинентальних лайнерів. Люди подорожують столицями і курортами (щоб час від часу опинятися у лабетах такої ж безколірної столично-курортної безнадії, Микито), перетинають материки, стаючи громадянами світу.
А бідні (ледачі?), байдужі (покинуті?) і вузько-самодостатні (нещасливі?) співвітчизники народжуються, живуть і помирають у прокрустовому ложі обмеженого топосу, географічного магнетизму малих батьківщин, безвилазної місцевої карми.
А якщо багатьох із них це влаштовує, Микито? Вечірній сільський самогон, односельські кісточки під холодним душем пліткарства, важка, часто непосильна, фізична праця і прихована за щитом провінційного добродушшя заздрість, агресія, ненависть?.. Напевно, вони інакше сприймають власну екзистенцію. І те, що ти обмірковуєш, Крещуче Петровичу Микито, при озвученні було би для них важкою образою (за умови осягнення сенсу хоча би тричверті лексичного наповнення твого мовлення).
Агресивніші периферійні особини почали би наклеювати тобі ярликові номерки, як-от: яничарська нелюбов і манкуртська зневага до клаптикових вітчизн, а саме із них, мовляв, починається любов до всієї батьківщини. Вони би пудрили тобі мізки звинуваченнями у колабораціонізмі, вони би скажено топталися твоїм міокардом, що, як відомо, відповідає за любов.
1 вочевидь, нікому із периферійних прокурорів (маргінальне мислення — поняття, як теоретично загальновідомо, не географічне) не приповзла би до голови думка, що якраз болюча любов рухає твоїми розмислами.
Але ти бізнесмен, а не вузькофаховий публіцист із проблеми травмованих менталітетів. Сиди тихо, заробляй гроші і люби свою Владиславу, бо хіба тобі найбільше треба? Невже ти матимеш особистий зиск із цих напівхлоп'ячих наскоків? Пощо тобі шкандальна репутація?
У цю сутінкову годину, натоптану невеселими Микитиними думками, всю територію його забутих малих батьківщин огортав кажанячими крилами безнадійний і безконечний нічний морок...
89
Через кілька днів усі Микитині співпрацівники здогадалися про його стосунки із Владиславою, які не афішували, але і не приховували. Христина розрахувалася, пояснивши, що має вигіднішу пропозицію. Так і пішла, непізнана.
Адже є такі люди і такі стосунки, коли начебто ніщо не заважає зближенню (дружбі, коханню, коли хочеться продовження цих затемнених романтизмів). Коли є сумісні психотипи і зовнішності (можливо, ви помітили, що практично не буває друзів із різнопривабливими обличчями; невже людьми частково керує платонічна одностатева симпатія?), спільність інтересів та переконань, тобто всі підстави для зближення. Але часто втручається ірраціональна невидима рука та незримий всесвітній мозок, що знають про людей інформацію, недоступну кандидатам до приятелювання чи любові. І не сполучає ці пари невидима рука і незримий мозок; хтозна, можливо, і даремно.
І часто кандидати коханознавства (про дружболюбство поки що промовчимо) зненавиджують свої гіпотетичні половини, забуваючи про всесвітній мозок та ірраціональну руку.
Через кілька років Микиті відгукнеться ігнорація Христининим освідченням (як правило, тоді водномить закохана жінка стає пораненим ворогом; куди ж тільки випаровуються ті якнайвищі почуття?). Він заледве справиться із цим своєрідним зигзагом долі. Але ця темна і заплутана історія вже для іншої розповіді.
Навдивовижу світло сприймаєш Владиславу, чоловіче. Нічого не дратує у ній, не викликає протесту інше виховання та вік; бо ж існують паранормальні почуття, де сплетені одним психоаналітичним клубком любов і ненависть, захоплення і відраза. Нехай собі існують на здоров'я чи нездоров'я...
Ох, ці ваші десятки розмов, ці огроми годин, проведених разом, це безпомильне відчуття — ось вона, моя жінка.
Їхній перший інтим відбувся в офісі. Вони навіть забули призначення жалюзі. Щоправда, Микита відчув заштрик незрозумілого страху — може, їй не сподобається, адже він добряче старший, може, від хвилювання його скарб буде неслухняним? Ох, ще ця низка чоловічих передінтимних комплексів та неврозів, котрі, виявляється притаманні навіть фацетам, що регулярно дружать із атлетизмом...
Пізніше він часто згадував їхній перший спільний інтимний досвід. Із соратницями було простіше — біля тебе жіноче тіло, про яке згадуєш хіба що у хвилини близькості. Воно також не надто перейняте тобою, бо тіла соратниць переважно уже обтяжені тягарем специфічного жіночого цинізму, який заледве чи зможе зворушити чоловіка, що і сам закінчив (інша справа, скільки балів отримував) гімназію цинічних наук.
І лише фізіологічний скелет, що присутній, наче шапка-невидимка, під час безлюбовного інтиму, подає свій лівий оцупок партнерові, а правий — партнерці, короткочасно об'єднуючи їх ефемерним м'ясом та віртуальною кров'ю фізіології, ілюзіоном блаженства, яке можливе при умові відсутності у партнерів взаємних чи односторонніх упереджень або відрази.
Микита чудово пам'ятає ці післяоргазмові пустки, цю постінтимну незатишність, ці наскоки тихої задухи після закінчення соратницького сексу. Наче і не спліталися щойно ваші тіла, підстьобувані нагайкою фізіологічного кістяка, наче і не заходили ви допіру в одну із кімнат велетенського палацу, де відбуваються ігрища біологічного бенкету.
Тільки чужі жіночі обличчя, розпачливі жіночі очі, байдужі жіночі тіла, якими ти володів без любові...
І ошкірювався скелет фізіології-дітище рук чорного лікаря, адже навіть найґеніальнішому учневі не довірив би такий витвір демонічний ескулап. І тривали — на твоєму серці і довкруж — бенкети дистильованої біології, і чомусь хотілося плакати, як п'ятирічному, коли мама пообіцяла, але забула купити вимріяну іграшку.
Закохані завжди трохи взаємоперелякані, бо надто багато важить для неї чи нього надцінний об'єкт. Надто багато пов'язується із тотемом, котрий уособлює він або вона.
Перша близькість закоханих нерідко невиразна. Ніяка. Погана. Тотем перетискує мозок, паралізуючи генітальну розкомплексованість.