Ідею соціалізму Маркс запозичив у Христа. Свобода, братерство, рівність для всіх — хіба це не прекрасно? На превеликий жаль, усі революції показали, що рівність можлива тільки в бідності, бо не бідні підносяться до рівня багатих, а багатих стягують униз і зрівнюють з бідними. Забутий російський філософ Федоров сказав: "Из завистливой бедности не может произойти братства, а только вражда и ненависть".
Та навіть Маркс це знав, і в чернетках до "Святого сімейства" зазначав, що перша фаза комунізму може мати дві форми: демократичну і деспотичну. Він писав: "Коммунизм хочет насильственным образом устранить таланты и т. д. Всеобщая, ставшая силой, зависть, есть лишь прикрытая форма того, как утверждает себя и как удовлетворяет себя алчность. Грубый коммунизм есть лишь завершенная форма зтой зависти, зтой жажды нивелирования, установлення некоторого равенства для всех коммунистов".
Ці слова Маркса були надруковані вперше і востаннє в першому томі творів Маркса-Енгельса, які стали виходити в 1929 році. Згодом Сталін знищив усю редакцію, але слова Маркса про "грубий комунізм" напевне запам’ятав, бо все життя будував саме таке царство убогості й ворожнечі.
Організацію він успадкував після Леніна. Але в Леніна це були тисячі однодумців, полум’яних революціонерів, видатних особистостей. Сталін, знищивши ленінську гвардію, створив практично нову Організацію, свою власну, де змішано було здібності й ницість, фанатиків і негідників, де нищилася воля і особистість, де панує залізна ієрархія, звана "демократичним централізмом", де страх могутніший за віру, а вірність і відданість вождю вважалися найвищими заслугами.
Вождь вигадав свій власний соціалізм, возвеличив його майже до релігійної ідеї, а тоді став захищати цю вигадану релігію від вигаданих ворогів, що нібито заважали йому будувати царство боже на землі. Мертвому Леніну він спорудив Мавзолей — цю дивовижну суміш християнства і язичництва, яка давала змогу поруч з мертвим богом стати богові живому. Так народився живий ідол — Сталін. На догоду міфологізації "зримих рис" комунізму в напівжебрацькій країні возводилися клуби й палаци культури — собори, станції Московського метро — собори, московські висотні будівлі — піраміди, весь цей "ампир во время чумы". На вулицях — фасади, ансамблі, монументи, паради, а вдома — убогість, нужденність, люди в загальних квартирах, як худоба в хлівах.
Яка прекрасна нагода звинуватити у всіх незгодах ворогів народу! В "Короткій біографії" Сталін написав про себе: "С гениальной проницательностью разгадывал товарищ Сталин планы врага и отражал их".
Він привласнив чужу ідею, проголосив себе її добровільним (і самозваним) захисником, став її сторожовим псом, і тут доречно зазначити, що перші вогнища, на яких палили за катарську єресь альбігойців, запалили монахи з ордена святого Домініка — домініканці, а по-латині Domini cane означає "пси господні", так що спільність функцій, як бачимо, збереглася протягом семи століть. Однак найпохмуріші інквізитори захищали не себе самих, а ідею, якій служили, ідею бога і віри. Сталін же з часом ототожнив себе з ідеєю, яку заповзявся оберігати, а це означало, що ворогом може бути названий будь-хто, хоч і весь народ. І так, власне, сталося, досить згадати, як депортувалися цілі народи.
Винахідливість вождя не мала меж. Пережитки, класово-ворожі елементи, недобитки, шкідники, вороги народу, шпигуни й диверсанти, антирадянщики, націоналісти, зрадники, запроданці, "изверги", наймити імперіалізму, ідеалісти всіх мастей, космополіти-низькопоклонники — він вигадував цих уявних ворогів невтомно, мало не щодня й щогодини, а тоді нацьковував на них свої інквізиторські Органи, свою слухняну Організацію, пробуджував і розпалював найнижчі Інстинкти натовпів на людиноненависницьких зборах, мітингах, процесах. Він не укладав угоди з силами зла, бо сам був зло втілене, яке плодить довкола себе зло ще страшніше. Він довів народ до того, що вже ніхто не знав, з якого боку колючого дроту він перебуває.
Інквізиція навіть за часів Торквемади ніколи не була всеохоплюючою. Інквізитори сиділи в одному або в кількох центрах і виїздили на місце для покарання єретиків тільки за сигналами звідти або ж завдяки власним спостереженням. Сталін скористався ідеєю соціалізму і для своїх інквізиторських Органів. Волею вождя вони стали повсюдними, всюдисущими, всевидющими, а похмурий сталінський соціалізм став інквізиторським по суті. Він охоплював уже не саму землю, а небо і води, тваринний і рослинний світ, пересування зірок, зіткнення метеоритів, появу комет. Яка констеляція зірок загрожувала вождеві, яка комета віщувала його смерть? Коли б Сталін це знав, він би пішов війною проти неба і проти самого космосу.
Але ось вождя усунули сили природи. Що ж змінилося? Над його труною схиляються ті, хто помагав йому будувати інквізиторський соціалізм, як і вчора, вони піднімаються на трибуну Мавзолею і топчуться по мертвому Леніну, заприсягаючись у вірності його вченню. Щоправда, Хрущов Леніна ніколи не цитував, мабуть, через свою мало освіченість.
Інквізитори стверджували, що коли в церкви хворий бодай один з її членів, хвора і вся церква. Перевернемо це положення: коли хвора вся система, то хворий і кожен з її членів; коли ми збудували інквізиторський соціалізм, то всі, хто юрмився довкола вождя, хто "прилипав" до керівництва, хто був вождем маленьким, назавжди залишиться одним з інквізиторів, од якого годі ждати рятунку. Звісно ж, вони заметушаться і на своє виправдання, а найперше — для свого утвердження негайно вигадають кілька обіцянок-цяцянок для знедоленого й до краю зтероризованого народу. Найперше знайдуть кількох козлів офірних і віддадуть їх на розтерзання за давніми рецептами: слідство, допити — таємні, процеси — урочисті. Тоді стануть проголошувати свої обіцянки. Це почнеться одразу по смерті Сталіна і триватиме доти, доки бодай одна клітина інквізиторського соціалізму лишиться неушкодженою в зраненому тілі нашої нещасної країни. Що ж обіцятимуть народові всі вчорашні соратники, прислужники, підніжки й попихачі? Всі їхні обітниці будуть продиктовані очевидністю нашого занепаду. Тому найперше — це нове і, ясна річ, небачене піднесення сільського господарства. Далі — небувале розширення виробництва товарів так званого народного споживання. і нарешті третє: зробити все для торжества ленінської національної політики. Все майже як у народних казках: три бажання і їхнє чарівне здійснення, а ми ж співали, що "рождены, чтоб сказку сделать былью", то що ж тепер може стати на заваді? А насправді: цілковита безнадія. Бо ніхто й ніколи, ніяка сила не зможе підняти сільське господарство після того, як воно було знищене, підрубане під корінь, пущене за вітром. І ніколи народ наш не матиме отих облесно обіцяних товарів споживання, які вже давно стали товарами зловживання в залізній державі, де залізна промисловість народжує тільки залізо так само, як створена вождем Організація породжує тільки ненависть. І ніхто не діждеться торжества так званої ленінської національної політики, яка так ніколи й не була остаточно сформульована й визначена, бо безглуздо й смішно було б сподіватися міфічного торжества в державі, де були знівельовані не тільки народи, а й людські душі, де всім втовкмачували про якесь злиття, так ніби ми були й не людьми, а примітивними одноклітинними амебами.