В програмі[18] стверджувалося, що тільки пролетаріат, комуністична революція може вивести людство з тупика, створеного імперіалізмом та імперіалістичними війнами. Звідси: історична місія радянського народу бути рятівником усіх інших народів. Народи стоять і ждуть, коли ми їх порятуємо, і вже наперед страшенно вдячні товаришу Сталіну. А що ж ми для влаштування нашого власного життя? Одним з корінних завдань проголошується максимальне об’єднання всієї господарської діяльності країни за єдиним загальнодержавним планом, найбільша централізація виробництва з об’єднанням його по окремих галузях, всі сили кинути на індустріалізацію країни, бо індустріалізація — це соціалізм, а до соціалізму треба йти будь-якою ціною, не зупиняючись ні перед чим. Які ж засоби для досягнення мети? Як відомо, стародавня Греція була класичною рабовласницькою державою. На одного вільного грека працювало 18 рабів. Ми покінчимо з цією віковічною несправедливістю, у нас буде не рабський, а вільний труд, і вже не вісімнадцять безправних годуватимуть одного узурпатора, а один повноправний будівник соціалізму зможе утримувати вісімнадцять, а то й більше, тих, кого скромно й непомітно звуть: партія. А що таке партія більшовиків? На це була недвозначна відповідь: це партія, яка має владу і тримає в руках весь радянський апарат. Вона висуває на всі радянські пости своїх найстійкіших і найвідданіших членів, вона повинна завоювати для себе неподільне політичне панування в радах і фактичний контроль за всією їхньою діяльністю[19]. Отже, колись годували рабовласників, тоді поміщиків і капіталістів, тепер треба годувати партію. Що для цього потрібно? Найперше: дисципліна. Максимальне використання всієї наявної в державі робочої сили, її правильний розподіл як між різними територіальними областями, так і між різними галузями народного господарства, а також поголовна мобілізація всього працездатного населення, встановлення звітності, норм виробітку, введення відповідальності перед трудовими колективами, спеціальними товариськими судами і т. д. Тобто вже й не народ, а примітивна трудова сила, не вільні люди, а працездатне населення, яке женуть на примусову працю. Примусовість несумісна з будь-яким стимулюванням і найперше: з таким пережитком минулих епох, як гроші. Тому партія більшовиків готує заходи для знищення грошей. Це призведе до ліквідації всієї системи банків і перетворення її на апарат єдиного обліку і загального рахівництва радянської республіки. Звісно ж, Сталін ніколи б не спромігся на такі формулювання, але доповідачами на з’їзді партії, який приймав цю програму, були Ленін і Бухарін. Як могли вони пропонувати таку програму? Єдиний план центру, державні завдання, де відсутнє матеріальне стимулювання, де немає товарного виробництва й грошей, де все тримається на дисципліні й примусі. І це соціалізм? Ну, гаразд, він досить безцеремонно розправляється з робітничим класом, хоч марксизм і проголошує його керівною силою, гегемоном, надією людства. А як щодо селянства? Хоч як намагався довести історик Покровський, що головною економічною ідеєю для Росії вже з часів Івана Грозного і наших перших публіцистів Пересвєтова і Посошкова була ідея торговельного капіталу, Росія залишилася мало не всуціль селянською країною. Марксисти-ленінці виставляли провідною силою пролетаріат, але Жовтневий переворот здійснили руками селян, одягнених в солдатські шинелі. Ленін розумів, що революція 1905 року зазнала поразки через те, що більшовики тоді проголосили союз тільки з бідним селянством, а треба було — з усіма селянами, тобто найперше з середняками. Тепер в програмі вже є положення про необхідність союзу з середняком. Коли б це було не в 1919, а в 1917, можливо, вдалося б уникнути селянських повстань і навіть громадянської війни. Але й тепер, визнаючи потребу союзу з середняком і поступок йому, вперто проводиться кабінетний марксистський погляд на селянина: це приватний власник, дрібний буржуа, який мріє тільки про те, щоб стати капіталістом. Тому головне завдання: злити море дрібних господарств у великі, до яких поволі треба підводити середняка, звільненого від землі. Сталін довів цю ідею до абсурду, знищивши селянство як клас і створивши колгоспи й радгоспи — цю ідеальну форму для державного грабунку на користь індустріалізації, воєнізації і на прогодівлю й утримання того велетенського інквізиторського апарату, який оформився у всесильну мільйоннолику і водночас безлику Організацію.
Жорстоку убогість цієї програми Ленін збагнув уже за рік і негайно запропонував ідею НЕПу. Це був порятунок, але нам не вдалося ним скористатися. Ленін помирає, і Сталін з допомогою його вчорашніх соратників, вміло розпалюючи між ними чвари, нацьковуючи один на одного, нищить ленінську ідею, нищить всіх здібних соратників, воскрешає забуту і відкинуту партією програму, що так пасує його примітивній душі, возводить її в абсолют, в панівну ідею і проголошує себе єдиним і найголовнішим захисником цієї ідеї. Типовий інквізиторський прийом: захищати не самого бога, а ідею бога, не віру, а ідею віри. Це дає необмежені можливості для звинувачення й переслідування всіх, хто може являти для тебе загрозу. Хто найперше загрожує примітивним умам? Люди здібні, талановиті, з незалежним умом, з вільною думкою. Тому інквізитори завжди нищать найкращих.
За тридцять років свого володарювання Сталін не вигадав нічого. Він тільки здійснював програму, від якої Ленін відмовився на користь НЕПу, і захищав її методами, що їх винайшли і вдосконалили інквізитори протягом цілої тисячі років.
В програмі було записано, що не слід розокремлювати владу на законодавчу, виконавчу і судову. Бо ще Монтеск’є зауважував, що розокремлення — це інструмент обмеження влади. Сталін створив міф про бога-вождя Леніна, наділив його найвищою мудрістю влади, щоб згодом привласнити собі виключне право на цю мудрість, щоразу посилаючись на Леніна і освячуючи кожен свій крок цитатами з вождя.
В програмі говорилося про необхідність особливої армії, Сталін створив власну інквізиторську гвардію — Органи. Програма передбачала забирати частину прибутків од всіх державних підприємств на користь держави, Сталін зробив державною власністю все: землю, надра, заводи і фабрики, навіть людську працю. За це милостиво обіцяно як найвищу милість згори: безкоштовне навчання і лікування, що давало центру необмежені можливості за рахунок народу плодити цілі легіони привілейованих членів Організації, якою Сталін маскувався так само вміло, як Леніном і соціалізмом.