— Звідкіля?
— Містечком.
Вийшли. Вулицею сажнів за п'ятдесят хрушко чечокав копитний говір.
— Побіжімо в садок. Звідти чутніш.
.Проз дім ристю в садок. Залягли під тином. Глухий гомін. Брязкіт стремен. Скрипіння кульбак. Ближче. Видно неясні обриси вершників.
їдуть по чотири в лаві.
:— Хто їде?
— А тобі кого треба? — обізвався тенорок з передніх лав.
— Хто їде? Стрілятиму! — Крючков клацнув засувкою.
— Т-р-р-р, — спинив коня один і під'їхав до тину.
— Це прикордонний загін. Пост, чи що?
— Пост.
— Якого полку?
— Третього козачого.
— З ким ти там, Тришин? — спитали з темряви.
Той, що під'їхав, обізвався.
— Це козачий пост, ваше благородіє.
До тину під'їхав ще один.
— Здорово, козаки!
— Здрастуйте, — не зразу обізвався Іванков.
— Давно ви тут?
— Від учора.
Другий, під'їхавши, витер сірника, закурюючи, і Крючков побачив офіцера в формі прикордонника.
— Наш прикордонний, полк зняли ,з кордону, — заговорив офіцер, пихкаючи цигаркою. — Майте на увазі, що ви тепер — лобові. Ворог завтра, можливо, просунеться сюди.
— Ви куди ж це їдете, ваше благородіє? — спитав Крючков, не здіймаючи пальця з цииґеля.
— Ми маємо за дві верстви звідси приєднатися до нашого ескадрону. Ну, рушай, хлопці! Всього кращого, козачки!
— Час добрий.
Вітер безжально зірвав з місяця бавовняну бинду хмари, і на містечко, на купи садків, на Гулястий верх стодоли, на загін, що виїздив на узгір'я, жовтою гнійною сукровицею потекло мертве світло.
Ранком поїхав з донесінням у сотню Рвачов: Астахов переговорів з господарем, і той, за невелику плату, дозволив укосити коням клеверу. З ночі коні стояли засідлані. Козаків лякало те, що вони залишились віч-на-віч з ворогом. Раніш, коли знали, що попереду них прикордонна варта, не було цього почуття відірваности й самотности; тим дужче далося воно взнаки, як дізнались, що кордон оголено.
Хазяйська паша була недалеко від стодоли. Астахов призначив косити Іванкова і ІДеголькова. Господар під білим лопухом повстяного капелюха повів їх до своєї ділянки. Щегольков косив, їванков згрібав вогку траву і зав'язував її у фуражирки. Тим часом Астахов, стеживши в бінокль за дорогою, пХо манила до( кордону, побачив хлопчика, що біг полем з південного заходу. Він бурим незлинялим зайцем котився з горбка і ще здалека щось кричав, розмахуючи довгими рукавами сурдута. Підбіг і, ковтаючи повітря, поводячи округленими очима, крикнув:
— Козак, козак, пшишед герман! Герман пшишед от-то!
Він простягнув хоботок довгого рукава, і Астахов, що
припав до бінокля, побачив крізь. кружальця шкелець далеку рясну групу вершників. Не відриваючи очей від біноклю, гукнув:
— Крючкові
Той вискочив з косих дверей стодоли, оглядаючись.
— Біжи, хлопців клич! Німці! Німецький роз'їзд!
Він чув тупотіння Крючкова і тепер вже ясно бачив у бінокль, як купка вершників пливла за рудуватою смугою трави.
Він розпізнавав навіть гніду масть їх коней і темносиню фарбу мундирів. їх було понад двадцять чоловіка. їхали вони тісно скупчившись, в безладді; їхали з південного заходу, тоді як спостерігач чекав їх з північного заходу. Вони перетяли дорогу і пішли навскоси гребенем понад улоговиною, де розкинулось містечко Любов. .
, Висунувши з зморшкуватих губ кінчик прикушеного язика, сопучи з напрудження, їванков затягував у фура-жйрку ворох трави. Поруч, посмоктуючи люлечку, стояв клишоногий господар-поляк. Він, сунувши руки за пасок, насупившись з-під крисів капелюха, оглядав косаря-ІЦеголь-кова.
— Хіба це коса? — лаявся той, злісно замахуючи маленькою, мов цяцьковою косою:—косиш нею?
— Косю, — відповів поляк, заплітаючи язиком за обгризений мундштук, і випростав один палець з-за паска.
— Оцією твоєю косою в баби на страмному іуіісці косити!
— Угу-м, — погодився поляк.
їванков пирснув. Мордате обличчя його набігло краскою, — торкни нігтем — і тугою цівкою свисне кров. Він хотів щось сказати і, оглянувшись, побачив Крючкова, що біг ріллею. Той біг, придержуючи рукою шаблю, метляючи ногами по грудкуватій землі.
— Кидайте!
— Чого ще? — спитав Щегольков, втикаючи косу вістрям у землю.
— Німці!
Іванков пустив фуражирку. Господар, пригинаючись, майже чіпляючи руками землю, наче над ним дзикали кулі, побіг до хати. *
Скоро дістались до стодоли й' засапані скочили на коні, — побачили роту руських салдатів,. що входила до містечка з боку Пелікаліє. Козаки поскакали назустріч. Астахов рапортував командирові роти, що, горбом обминаючи містечко, їде-німецький роз'їзд. Капітан суворо оглянув носки своїх чобіт, присипаці куряним інеем, спитав:
— Скільки їх?
— Понад двадцятеро.
— їдьте їм навперейми, а ми звідси їх обстріляємо. Він повернувся до роти, скомандував вишикуватися і швидким маршем повів салдатів.
Коли козаки вихопилися на горбок, німці, вже випередивши їх, бігли ристю, перетинаючи дорогу на Пелікаліє. Попереду відрізнявся офіцер на яснорудому куцохвостому коні.
— Навздогін! Ми їх наженемо на другий пост! — скомандував Астахов.
Кінний прикордонник, що пристав до них у містечку, відстав.
— Ти чого ж? Обломив, брат? — обертаючись крикнув Астахов.
Прикордонник махнув рукою, кроком почав З'їздити до містечка. Козаки бігли швидкою ристю. Навіть неозброєним оком ясно було видно синю форму німецьких драгунів. Вони, їхали куцою ристю в напрямку другого посту, що стояв на фольварку верстви за три від містечка, і оглядались на козаків. Віддаль, що розділяла їх, помітно зменшувалась.
— Обстріляємо! — хрипнув Астахов, плигаючи з сідла.
Стоячи, намотавши поводи, пальнули. Кінь Іванкова став
дибки, звалив хазяїна. Падаючи, він бачив, як один з німців валився з коня: спочатку ліниво хилився набік і раптом, махнувши руками, впав. Німці, не зупиняючись, не виймаючи з чохлів карабінів, поскакали переходячи на чвал. Розсипались рідше. Вітер крутив матерчаті прапорці на їх списах. Астахов перший скочив на коня. Взялись до нагайок. Німецький роз'їзд під гострим кутом повернув ліворуч, і козаки, переслідуючи їх, проскакали за сорок сажнів від збитого німця. Далі йшла горбкувата місцевість, покраяна неглибокими влоговинками, покарбована зубчастими ярками. Що тільки німці виїздили з улоговини на той бік, — козаки спішувались і випускали їм услід по обіймі. Проти другого посту збили ще одного.