Прохір незабаром пішов. Трохи згодом вийшов у двір і Мишко. Докійка нагодувала дітей і тількищо' хотіла лягати, як увійшов Мишко. В руках він держав щось загорнуте в міш-.ковину.
— Куди тебе чорти носили ? — неласкаво спитала Докійка.
— Своє придане діставав;— беззлісно усміхнувся Мишко.
Він розмотав дбайливо запаковану гвинтівку, розпухлий
від патронів підсумок, наган і дві2 ручні гранати. Все це склав на лаву й обережно націдив у блюдце гасу.
— Звідки це ? — Докійка порухом брів показала на зброю.
— Моє, з фронту.
— А де ж ти його ховав?
— Де б не ховав, а от зберіг усе ділим.
— Он ти, виходить, який потайний... І не сказав нічого. Від жінки, й то ховаєшся ?
Мишко, з удаваною безтурботністю усміхаючись і явно запобігаючи, сказав*:
— І нащо тобі це було знати, Докійко ? Це діло не жіноче. Нехай воно — добро оце — лежить, воно, дівко, в хаті не зайве.
— А нащо ти його в хату приволік ? Ти ж законником став, усе знаєш ... А за це тобі не доведеться перед законом відповідати ?
Мишко став, суворий, сказав:
— Ти дурна! Коли Кирило Громові зброю приносить — це радянській владі на шкоду, а коли я приношу, то крім користі радянській владі від цього нічого не буде. Розумієш ти ? Перед ким же я можу відповідати ? Базікаєш ти бог знає що, . лягай, спи!
Він зробив єдино правильний на його думку висновок : коли вже білі недобитки приходять із' зброєю, то йому треба бути обачним. Він ретельно прочистив гвинтівку й наган, а вранці, тільки но почало світати, пішки подався у Вешенську.
Докійка, вкладаючи йому харчі в підсумок, з досадою і гіркістю вигукнула :
— Ти зі мною все ві мовчанки граєшся ! Скажи хоч, чи надовго йдеш і по якому ділу ? Що це за чорт, за таке життя ! Зібрався йти, і слова від нього не доб'єшся !.. Чоловік ти мені чи приший кобилі хвіст ?
— Іду у Вешки на комісію, що я тобі ще скажу ? Вернусь, тоді все взнаєш.
Придержуючи рукою підсумок, Мишко спустився до Дону, сів у баркас і швидко погнав його на— той бік. 3
... Повернувся в Татарський Мишко головою хутірського ревкому. Нашвидку поздоровкавшись із жінкою, сказав:
— Ну, тепер побачимо !
— Про що це ти ? — здивовано спитала Докійка.
— Все про те саме.
— Про що ?
— Головою мене призначили. Зрозуміла?
Докійка гірко сплеснула в долоні. Вона хотіла щось сказати, але Мишко не став її слухати, він поправив перед дзеркалом пасок на вилинялій захисній гімнастерці й пішов до Ради.
Головою ревкому з самої, зими був старий Міхеєв. Підсліпуватий і глухий, він як за повинність виконував свої обов'язки і з превеликою радістю дізнався від Кошового про те, що прийшла йому зміна.
— Ось папірці, соколику мій, ось хутірська печать, бери їх ради Христа,— говорив він з щирою радістю, хрестячись і потираючи руки.— Восьмий десяток мені, зроду на должності не був, а тут ось на старість довелося... Це саме ваше молоде діло, а мені куди вже там! І недобачу, і недочую ... Богу молитись пора, а мене головою призначили...
Мишко швидко переглянув розпорядження й накази, надіслані станичним ревкомом, спитав':
— Секретар де?
— Га?
— Е, чорт, секретар де, кажу ?
— Секлетар ? Жито сіє. Він, грім би його торохнув, на тиждень раз сюди заходить. Інший раз із станиці надійде бо-мага, яку треба прочитати, а його й з собаками не знайдеш. Так і лежить важна бомага кілька днів не читана. А з мене грамотій поганий, ой, поганий ! Насилу розписуюсь, а читати зовсім не вмію, тільки й можу, що печать ставити ..г
Зсунувши брови, Кошовий розглядав обшарпану кімнату ревкому, прикрашену одним стареньким, покрапаним мухами плакатом.
Старик так зрадів з несподіваного звільнення, що навіть наважився на жарт : передаючи Кошовому загорнуту в ганчірочку печать, сказав :
— От і все хутірське хазяйство, грошових сумів немає, а насіки отаманської за радянської влади мати не полагається. Якщо хочеш — свій дідівський костур можу віддати.— І простягнув, беззубо усміхаючись, відполіровану долонями ясенову палицю.
Але Кошовий не мав охоти жартувати. Ще раз він— оглянув жалюгідну кімнату ревкому, нахмурився і, зітхнувши, сказав*:
— Будемо вважати, діду, що справи від тебе я прийняв. Тепер котись відціля до бісової бабусі.— І виразно показав очима на двері.
А потім сів за стіл, широко розставив лікті й довго сидів самотній, зціпивши зуби, випнувши вперед нижню щелепу. Боже мій, яким же сукиним сином був він весь цей час, коли рився в землі, не підводячи голови й по — справжньому не дослухаючись до того, що діялось навкруги... Злий до краю на себе і на все навколишнє, Мишко встав зза столу, обсмикнув, гімнастерку, сказав, дивлячись у простір, не розціплюючи зубів :
—1 Я вам, голубчики, покажу, що таке радянська влада !
Двері він щільно причинив, накинувши ланцюжок на скобель, пішов через майдан додому. Коло церкви зустрів підлітка Обнізова, недбало кивнув йому головою, пройшов мимо і, раптом пройнятий здогадкою, обернувся, гукнув :
— Ей, Андрійку! Зажди но, йди сюди !
Білявий сором'язливий хлопчина мовчки підійшов до нього. Мишко, як дорослому, простягнув йому руку, спитав :
— Ти куди оце йшов ? На цей край ? Ну — ну, гуляєш, значить ? По ділу ? Ось що я тебе хочу спитати: ти, здається, у вищому початковому училищі вчився ? Вчився ? Це добре. А канцелярію ти знаєш ?
— Яку?
— Ну, звичайну. Всякі там входящі — виходящі знаєш ?
— Ти про що говориш, /товаришу Кошовий ?
— Ну, про папірці, які бувають. Ти це знаєш ? Ну, бувають виходящі, а бувають всякі інші.— Мишко невиразно поворушив пальцями і, не дожидаючи відповіді, твердо сказав : — Якщо не знаєш, потім вивчишся. Я зараз головою хутірського ревкому, а тебе — як грамотного хлопчину — призначаю секретарем. Іди в1 приміщення ревкому і стережи там діла, вони всі на столі лежать, а я незабаром повернуся. Зрозуміло ?
— Товаришу Кошовий !
Мишко махнув рукою, нетерпляче сказаві:
— Це ми потім з тобою побалакаємо, іди, займай должность.— І повільно, розмірним кроком пішов вулицею.
Вдома він надів нові шаровари, сунув у кишеню наган і, старанно поправляючи перед дзеркалом кашкет, сказав жінці:
— Піду тут в одне місце за ділом. Якщо хто буде питати, де, значить, голова,— скажи, що скоро повернеться.