Микита мовчав.
— Ще ж і горілки треба буде... і попові...— мовив сумно Шпак.
Микита тяжко зітхнув.
— То вже знаєш, як буде, сину? Я вже тобі повесні, як спроможуся, то поставлю хреста доброго, дубового, вже не пожалію. А тепер уже нехай дошки будуть осикові... Га?
— Нехай...
« Первый Предыдущая Страница 2 из 2