Ви зайшли до крамниці й вибираєте на прилавку потрібну вам річ. Зненацька поруч себе ви чуєте чийсь інтимний жіночий голос, спрямований до вас:
— Я окончила восемь классов гимназии, дай, папка, двадцать копеек.
Ви обертаєтесь і здивовано бачите пристойно одягнуту в білій хустці не стару ще жінку. її блакитні очі метушливо бігають по вашому обличчі, й, коли ви хоч трохи завагаєтесь, її зморшкувате чоло вкриється глибокими борознами й голос їй стає настирливіший:
— Не дашь? Ах, ты ж сволочь! Мерзавец! Ты — коммунист? Из школы закон божий изгнали, священников высылаете!.. Вот идет Англия, Франция, Германия, Испания и Италия — скоро вам, прохвостам всем — тррек!!
Вона підскакує до вас і ловко тріскає пальцями над вашим вухом, якщо її долоня ще не вдарила вас таки по вуху.
Ви стаєте за об'єкта сміхів випадковій публіці, и заохочена жінка збільшує на вас свої атаки.
Тррек! тррек! — лящить над вашою головою, й ви першу хвилину не знаєте, що робити. Потім ви поспішно платите в касі гроші й намагаєтесь мерщій зникнути. Одначе навісна жінка поспішає за вами й навздогін вам уже на вулиці летять її крики й лайка.
За вами поспішає натовп, а перед вами стоїть вартовий міліціонер і весело посміхається...
Ви звільняєтесь і можете вільно зітхнути тільки тоді, коли жіночій увазі трапився цікавіший за вас тип. Вас обурює це легалізоване хуліганське цькування вашої особи, сміх і під'юськування натовпу, байдужість вартового, й ви самі до себе говорите: куди, сто чортів, дивиться міліція?
Але позад вас ця жінка вже підбігла до цього ж вартового міліціонера й намагається його поцілувати. Міліціонер, сміючись, жартівливо одпихається, а публіка улюлюкає.
Киянин уже знає, про кого мова мовиться. Це славнозвісна пані Юля, або, як її ще називають через улюблену фразу,—"Я окончила восемь классов гимназии".
Це людина, що цілком емансипувалась від будь-якої пристойності, не кажучи вже про ті норми, що їх вимагає "громадська тиша і спокій". Вона, незважаючи ні на державний устрій, ні на загальний визнаний від усіх порядок, ні навіть на артикули кримінального кодексу, живе по своїй уподобі. Це людина, якій буквально вільно — все.
Насамперед вона, дарма що.просить у вас 20 копійок (і. ніяк не менше!), зовсім не визнає грошового обігу. Ось вона зайшла до міського представника українського непівського капіталу "Лакто-бацилінщика" й вимагає дати їй пообідати. Знаючи норов пані Юлі, в їдальні бояться скандалу й мерщій дають їй обід. Вона скінчила жувати останній шматок січеника й простує неподалеку до цукерні "Маркіза", де їсть тістечко й миє зельтерською водою липкі руки.
Ось вона забігла до державної аптеки й бере ліки та пудру. Грошей вона, розуміється, як і скрізь, не платить. З ліків вона складає вдома своєрідну колекцію. її кімната визначається спартанською простотою: ліжко, стіл і люстро. На лутках лежать усякі порошки й мікстури. Ввечері до неї приходять тінями минулого древні бабусі.
— Пані Юля, нєт лі чего-нібудь от жівотіка?
Пані Юля ь^ервово барбається в маленьких кульочках і витягає щось смердюче:
— Кажется, душечка, ето будет от жівота, а впрочем, может бить, і от голови...
Вона навмання роздає дурно своїм пацієнткам давно уже залежані й перемішані порошки, й бабусі, крехтячи й/хрестячись, виходять вдячні з її келії. Вистарцьовані грошГ пані Юля роздає безробітним попам, черницям, жебракам усяких категорій і взагалі всім, хто її попросить.
О 9-ій годині ранку пані Юля починає свій день. Вона виходить на ґанок, підозріло оглядається на всі боки, поспішно хреститься й тоді вже заклопотано мчить вулицею до першого скандалу. Вона любить їздити трамваєм, але зупинок, натурально, не визнає. Ви можете бачити, як вона стає посеред колії насупроти трамваю, що мчить на неї, і, як благовісниця, здіймає вгору руку. Вагоновод спиняє трамвай, пані Юля сідає й "коштом графа Боб-ринського" їде собі без мети, якщо їй одразу не замай-неться вчепитись до котрогось із пасажирів.
Пані Юля — релігійна фанатичка.
Вона виціловує стрічним попам руки й може серед вулиці влаштувати справжній молебен. Помолившись досхочу, вона летить до першого, що трапиться, чоловіка й ставить питання руба:
— Ти вєріш в бога?
Горе тому, хто скаже — ні. Пані Юля накидаєтья на нього, й він ризикує дістати кілька ляпасів. І довго після цього гримить на устах пані Юлі погромна, антисемітська агітація й найконтрреволюційніші заклики.
Проте непереливки й попові, що на нього натрапить пані Юля. Я бачив таку картину: вулицею Свердлова бичувався типовий "мертвий" піп. Зненацька відкілясь чорт приніс пані Юлю.
— Батюшка, благословіте!
Піп перехрестив, і пані Юля чмокнула його в руку. Ця процедура цілування руки їй подобалась. За хвилину вона схопила попові ліву руку й знову чмокнула.
— Батюшка, вот жиди говорят, что бога нєт, что с німі дєлать?
Піп почував себе страшенно кепсько. Прогнати дебелим кулаком уїдливу пані Юлю не дозволяла ряса, але ж і терпіти далі не можна. За ними йшов цікавий натовп і сміявся. Піп прискорив ходу.. Пані Юля тіліпає ніжками й не відстає.
— Батюшка, благословіте єщо раз.
Піп нетерпляче хрестить і розпучливо дивиться вбік. А тут як на те — жодного вйника!. Нещасний почував себе зґвалтованим і, зашарівшись як школяр, прискорено тупсав нагору, а до його рук впивалась губами ненажерлива, в'юнка жінка. Його поспішна хода в супроводі пані Юлі й натовпу сміхотливої публіки обернулась у справжній похід на Голгофу, аж поки він не вскочив до першої коляси й, не торгуючись із візником, майнув навтьоки. Витівки пані Юлі бувають іноді занадто небезпечні й разючі.
Короленківською вулицею якось ішло поважне й серйозне подружжя. їхній одяг одразу впав у очі пані Юлі. Вона зробила наспіх масну усмішку й легкою пташкою підлетіла до чоловіка:
— Пупсік, дай руп!
Чоловік сердито зиркнув і тихо буркнув:
— Нєт у меня.
Пані Юля вхопила його за петельки й обурено крикнула:
— А когда спал со мной, то і десять не жаль било! Что ж ти, пупсік?!..
Можна не писати, як почувала себе дружина цього бідолахи, що, може, вперше побачила пані Юлю й обізна-лась із її "прийомами"... Чоловік міцніше стиснув дружинину руку й поволік її до візника, а їм услід летіла одчайдушна порнографія.