— Передумаю? — озивається він до мене.— Я передумаю? Щоб я не дожив зрушити з цього місця, щоб мене побила лиха година!..
— Навіщо тобі присягатися,— кажу я йому,— коли я тобі вірю і без цього? Іди собі на здоров'я,— кажу,— на добраніч, і нехай тобі сняться гарні сни...
Сам я теж ліг спати, але сон мене не бере: голова мало не розвалюється, обмірковую і такий план, і інший, аж поки на думку не спав мені добрячий план. Який план, хочете знати? Ось послухайте, як Тев'є викручується із скрутного становища.
Одне слово, опівночі, коли всі в хаті міцно спали — той хропів, той висвистував, я раптом як заволаю несамовито: "Ґвалт! Ґвалт! Ґвалт!" Зрозуміла річ, що на мій лемент усі в хаті прокинулись. І раніше від усіх Голда.
— Господь з тобою, Тев'є,— каже вона мені і торсає щосили,— прокинься! Що з тобою? Чого ти так лементуєш?..
Я розплющую очі, оглядаюсь навколо, нібито шукаю когось, і озиваюсь тремтячим голосом:
— Де вона?
— Хто вона? Кого ти шукаєш?
— Фруму-Суру,— кажу я,— Фрума-Сура Лейзер-Волфова оце тільки стояла тут.
— Ти мариш,— відказує мені моя жінка,— Господь з тобою, Тев'є! Фрума-Сура Лейзер-Волфова, хай царствує, давно вже на тому світі!..
— Знаю,— кажу,— що вона померла. А все-таки вона щойно була тут, біля мого ліжка, розмовляла зі мною. Вона мене взяла,— кажу,— за горло, хотіла задушити!..
— Господь з тобою, Тев'є, що ти белькочеш?! — каже мені моя жінка.— Тобі, мабуть, приснився сон. Сплюнь тричі і розкажи мені, що тобі приснилося, а я все витлумачу на добре.
— Дай тобі боже багато здоров'я, Голдо,— кажу я,— що ти мене розбудила, бо інакше я б з переляку помер. Дай мені ковток води, і я тобі розкажу весь сон, що мені приснився. Але прошу тебе, Голдо, щоб ти не лякалася і не думала бозна-що. У наших святих книгах сказано, що тільки три частини сну інколи здійснюються, а решта це дурниці, брехня і неправда, вигадки і бабські байки... Насамперед,— кажу,— мені приснилося, що в нас бенкет,— не знаю, чи заручини, чи весілля. Людей сила-силенна, чоловіки і жінки, рабин з кантором, не кажучи вже про музик... Аж ось відчиняються двері і входить твоя бабка Цейтл, царство їй небесне...
Почувши про бабку Цейтл, моя жінка аж змертвіла з остраху і каже мені:
— Яка вона на виду і в що вона була одягнена?
— Вигляд у неї,— кажу,— дай боже такий усім моїм ворогам! Жовта, як віск, а вдягнена, звичайно, в біле, у саван... "Поздоровляю, мазл-тов! — озивається до мене бабка Цейтл.— Мені втішно, що ви вибрали для вашої Цейтл, яка зветься моїм ім'ям, такого порядного і пристойного жениха; його звуть Мотл-жилетник у пам'ять мого дядька Мотла. Хоч і кравець, проте він дуже чесна людина..."
— Звідки,— перебиває мене Голда,— взявся до нас кравець? У нашій сім'ї є вчителі, кантори, синагогальні служки, гробокопи і взагалі біднота, але, боронь боже, не кравці і не шевці...
— Тож не перебивай мене, Голдо,— кажу я їй,— мабуть, твоя бабка Цейтл знає краще за тебе... Почувши від бабки Цейтл такий мазл-тов, я озиваюсь до неї: "Що ви кажете, бабусю, хіба Цейтлин жених зветься Мотл і хіба він кравець? Адже всім відомо, що його ім'я Лейзер-Волф, а сам він м'ясник!.." — "Ні,— каже далі бабка Цейтл,— ні, Тев'є, жениха твоєї Цейтл звуть Мотл. Він кравець, і з ним вона доживе до старості, бог дасть, у багатстві і пошані..." — "Гаразд, бабусю,— кажу я їй знову,— але що ж робити з Лейзер-Волфом? Адже я оце тільки вчора дав йому слово!.." Тільки-но я вимовив ці слова, дивлюся — немає бабки Цейтл! На її місці стоїть Фрума-Сура Лейзер-Волфова і каже мені таке: "Реб Тев'є, я завжди мала вас за людину чесну, вчену. Як же воно сталося, що ви таке надумали: ви схотіли зробити з вашої дочки Цейтл мою спадкоємницю, щоб вона сиділа в моїй хаті, носила мої ключі, ходила в моєму платті, вдягала мої коштовності, мої перли?" — "Чим я винний,— озиваюсь я до неї,— ваш Лейзер-Волф цього хотів..." — "Лейзер-Волф? — скрикнула вона.— Лейзер-Волф помре страшною смертю. А ваша Цейтл... Шкода бідолашної, реб Тев'є, жаль вашої дочки: більш, як три тижні, вона з ним не проживе. За три тижні я прийду до неї вночі, візьму її за горло отак..." І з цими словами,— кажу,— Фрума-Сура схопила мене за горло і почала душити так, що якби ти мене не розбудила, я був би тепер уже ген-ген далеко!
— Тьху, тьху, тьху! — спльовує моя дружина тричі.— На ліси дрімучі, на піски сипучі, на пустелі і болота, на сухі очерета, нехай іде з чадом та з димом, а нам і дітям нашим нехай не пошкодить!.. А щоб його, того м'ясника, горою підняло, щоб узяло та понесло поверх дерева разом з його кодлом. Хай він сказиться за найменший ніготь Мотла-жилетника. Мотл хоч і кравець, але ж він зветься ім'ям мого дядька Мотла, то він, мабуть, не з діда-прадіда кравець; і коли бабка Цейтл, хай царствує, потурбувалась і аж з того світу прийшла сюди поздоровити нас, побажати нам мазл-тов, то можемо сказати, нехай це буде в добрий щасливий час! Амінь навіки!
* * *
Одне слово, чого вам довго розказувати? Я, мабуть, міцніший від заліза, якщо тієї ночі, лежачи під ковдрою, не луснув зо сміху... "Благословенний Господь іже не сотворив мене жінкою",— баба лишається бабою... Зрозуміла річ, що другого дня у нас були заручини і таки незабаром після цього весілля. Подружжя, хвалити бога, живе собі щасливо: вія кравцює, ходить у Бойберику з однієї дачі на другу брати роботу, а вона день і ніч в ярмі, варить і пече, пере білизну, маже хату, воду носить. Насилу стягаються на шматок хліба. Якби я не приносив їм іноді трохи сиру й масла, іноді кілька копійок, було б зовсім погано. А поговоріть з нею, то вона каже, що їй, нівроку, добре, краще бути не може, аби, каже вона, її Мотл був здоровий... От і говоріть з теперішніми дітьми! Виходить, як я вже казав вам спочатку: "Дітей вирощував я і викохував",— працюй, як віл, заради дітей, бийся, як риба об лід, "а вони зрадили мене" — кажуть, що тямлять краще за нас. Ні, кажіть собі, що хочете, теперішні діти занадто розумні!
Але мені здається, що сьогодні я вам морочу голову більш, ніж будь-коли. Не гнівайтесь на мене, бувайте здорові, і хай вам добре ведеться.