Вони навмисне засовали кріслом, почали кашляти і голосно промовляти якісь малозначущі фрази. З кухні доносився запах підливи. Тереза ввімкнула світло і, підвівшися, освіжила кремом обличчя. Поки нагрівалися щипці, вона одягла чорне марокенове плаття і накинула синій шарфик, щоб закрити шию. Вона не хотіла, щоб він бачив справжнє її обличчя, не хотіла, щоб знав її такою, як вона є. Зовнішній вигляд її мав бути таким же облудним, як і слова. Вона буде намагатися якнайменше відкривати рот, триматиметься в тіні. Може, це буде нелегко: бувають люди, з якими говориш незалежно від того, хочеш цього чи ні. От і сьогодні їхня вранішня розмова могла б тривати без кінця. Але зараз з тгпми буде М'арія. А втім, ВППШОРДТП з-за столу, діти одразу ж залишать її саму. Поїзд відправляється о десятій. Інтермедія закінчиться. Сповідь перед дочкою, пожертвування майна, відвідини хлопця —— все це щільно заповнило останні два дні її життя. Вона зіграла красиво свою роль і тепер могла любуватися своїм вчинком. Цього вечора вона знову повернеться до свого буття, до сірої пустки свого існування.
V
Зайшовши у вітальню, Тереза зрозуміла, що перебила їм розмову про неї. Але" довелося чимось заповнювати вимушене мовчання. За столом допомогли спогади про Аржелуз і Сен-Клер.
— Дерева там живуть не довше, ніж люди,— мовив Жорж,— покоління сосен зникають так само' швидко, як і покоління людей. Ви не впізнали б тепер Аржелуза вашого дитинства. Найстаріші дерева вирубано. Там, де колись буяв ліс, тепер суцільні галявини.
— За моїх часів,— сказала Тереза,— власники гордилися своїми соснами і скоріше згодилися б, щоб вони погнили, аніж їх рубати... Але я ніколи не повернусь туди,— додала вона.
Марія і Жорж мовчки дивилися, як вона п'є.
— Якби я туди повернулася, то мене зустрів би той самий .лісок, прудкі струмки з холодною, як лід, водою, запах живиці і тупіт овечок, яких підганяють вівчарі.
— Можна подумати, що ви любите Аржелуз.
— Люблю? .Ні. Але я стільки там вистраждала!
Він не знав що відповісти. У міру того як наближався час від'їзду, Марія все палкіше дивилася на хлопця, неначе пила з його очей, передбачаючи, що в майбутньому чекала на неї вічна спрага.
— Ви ж поїдете додому на зимові канікули,— сказала Тереза.— Отже, за якихось три місяці побачитесь знову.
— Три місяці! — зітхнула Марія.
Вона вертіла каблучкою на правій руці і усміхалася до Жоржа. Тереза вирішила, що його зовнішність і манери далеко не бездоганні. Помада погано тримала непокірне волосся. Воно стирчало на всі боки і робило його схожим на галченя. Час від часу Тереза ловила на собі косоокий погляд, але він швидко відвертав його. їв повільно, дарма що обидві жінки давно спорожнили тарілки. Не відмовлявся ні від чого, так начеб перед десертом не було вже більше страв. Шампанське випивав, як тільки йому наливали в склянку.
— Пора, дорогенька моя,— мовила Тереза,— месьє Філо допоможе тобі нести валізу.
Виходячи з хати, Марія схопила Терезу в обійми. Мати звільнилась з деяким поспіхом.
— Будьте ж розумними! — сказала вона.
І знову залишилась сама. Була сповнена якогось хвилювання, якоїсь солодкої тривоги. Взяла книжку, але читати не змогла. "Я нічого не розбила, а навпаки, допомогла Марії, і якщо вони поберуться..." На цей раз уже без приємності і навіть з деяким занепокоєнням думала про відмову від свого майна. Краса цього жесту більше не давала її самолюбству жодного задоволення. Тепер почала чітко уявляти, що ж нового внесе ця жертва в її особисте життя. Навіть спробувала переконати себе в помилковості своїх передчуттів: "Вони не погодяться... або ж виділять мені ренту, цілком достатню, щоб прожити, і це буде краще від теперішньої непевності мого матеріального становища. Одним словом, все ще може скластися мені на добро...— Вона засміялася: — Жодний бла^ городний вчинок ніколи не^пропадає марно".
Здивувалася, побачивши в дзеркалі своє розчервоніле обличчя, адже вона його тільки злегка підрум'янила. Це, мабуть, од шампанського.
Вона відчинила вікно, вихилилась крізь нього на погано освітлену, іще сповнену гамору вулицю. З брязкотом падали? залізні штори магазинів. Чорні силуети автомобілів ковзали по шосе, уривчасто виючи на перехрестях. Гальма автобусів своїм скрипом забивали всі інші шуми, але це не перешкодило Терезі вловити за собою голоси Анни і молодого мужчини. Обернувшись, вона побачила простоволосого Жоржа Філо. її стиснуті щелепи й суворе наморщене чоло справили на юнака таке враження, ніби вона розсердилась, що він повернувся.
— Ви щось забули?..
Віл пробелькотів, що хотів тільки розказати, як від'їхала Марія: все склалося добре... Тереза сіла, намагаючись втамувати сердечний біль. Тоді він зрозумів, що вона, мабуть, не гнівається, а страждає.
— Звичайнісіньке недомагання... Ось уже трохи краще. Я попрошу вас почекати кілька хвилин...
Вони чули тільки цокання стінного годинника і звуки радіоприймача в сусідній квартирі. Він рамагався дивитися на що завгодно, крім її омертвілого обличчя. І все ж без кінця переводив очі на її широке, майже без зморщок чоло. І раптом помітив, що вона також спостерігає за ним з-під опущених вій. Хлопець почервонів і трохи відвернув голову. Вона випрямилась:
— Тепер мені краще. Розповідайте про Марію. Вона від'їхала задоволеною?
Він гадав, що так.
— Що вона вам говорила?
Філо не смів їй відповісти: "Ми говорилп головним чином про вас". Неймовірною йому здавалася лише версія, яку вигадали люди в-Сен-Клері. Він не міг навіть уявп№, що жінка, яка сидить із оберненим до нього страдницьким обличчям, могла на протязі багатьох днів вливати маленькими дозами отруту, аби підтримувати чиюсь безконечну агонію. Марія також не вірила, що це було можливе. Правду кажучи, знімаючи з матері частину вини, вона перш за все турбувалася про свою любов. Але вона не знала що відповісти Жоржеві, до краю враженому тим, що вона не захотіла більше розпитувати Терезу: "Твоя мама погодилася, щоб ти задавала їй питання, а ти не скористалася! Звичайно, це дуже важко, але нема нічого гіршого від сумніву. На твоєму місці я не зміг би так жити..." Марія відповіла, що тепер він знає Терезу, отже й сам може випитати в неї, що схоче. Він запротестував: