— І все ж, якщо він дасть вам привід, заговоріть з ним, . постарайтеся дізнатися...
Марія з зачудуванням дивилася на свою матір, яка, стоячи перед дзеркалом біля каміна, зав'язувала над очима коротеньку вуальку. Вона злегка нафарбувала губи, підвела рум'янами щоки і раптом стала зовсім іншою жінкою. Вона знову ввійшла в роль, і, як це буває з жінками, що повертаються на сцену, усі забуті жести відновилися в її пам'яті. До Марії також повернувся її шик, обличчя було відсвіжене сном, очі сяяли надією.
— Можливо, його не буде дома... Але ні! Він завжди снідає в готелі, бо ж платить і за житло, і за харчі... Якщо не застанете його, почекайте...
— Так, так, доню, не турбуйся...
Такий же сонячний день, як учора, той самий легкий туман. Тереза піде пішки аж до готелю, всякому живе Жорж Філо,— на бульвар Монпарнас, поблизу вокзалу. Вона не обдумувала наперед, що має сказати. Тепер могла спокійно дивитися на людей, які важко трудилися у відкритій траншеї, на підлітка, який тягнув надто важкий для нього візок, і навіть на цю жінку, що стояла в чеканні, спершись.об стіну. Тереза вирішила позбавити себе всього, що мала. Вона вже насолоджувалася радістю самозречення. Хоч не могла собі уявити життя, коли їй залишиться саме стільки, щоб не померти з голоду. Дивно, що міркування з цього приводу у неї не викликали страху. "Побачиш, як це станеться..." — повторювала вона в думках, і все ж їй не вдалося себе залякати. Можливо, вона не вірила, що в один прекрасний день повинна буде виконати свої обіцянки. Чи поберуться вони? А втім, якщо навіть сім'я Дескейру погодиться на її відмову від свого майна, Бернар Дескейру, напевно, розпорядиться, щоб вона мала більше, ніж їй необхідно.
І все ж таки їй доведеться жити набагато скромніше. Не затьмарюючи приємності, яку їй приносила її жертва, вона намагалася уявити собі, як житиме, обмеживши себе в тому чи в іншому.
Тереза пройшла вулицею Вожірар до бульвару Монпарнас. Далі пішла лівим його тротуаром аж до вокзалу. Уважно розглядала старі, брудні фасади будинків, читала вивіски на них: "Готель де Нант", "Готель Західної залізниці", бо Марія не. могла вказати номер будинку, у якому жив Жорж.
За скляними дверима група мужчин стояла півколом біля стола, за яким сиділа адміністраторка. Тереза завагалася, зайти чи ні, відтак ступила кілька кроків до сходів. Неохайний коридорний у неймовірно брудній сорочці з закачаними рукавами поставив на східці скриньку, наповнену щітками для взуття, і повернув до Терези свою золотушну фізіономію.
— Месьє Філо? Четвертий поверх, вісімдесят третя кімната. Оскільки ж Тереза попросила його попередити месьє Філо,
що одна дама хотіла б з ним поговорити, хлопець відповів:
— Він повинен бути у себе. —
Вона повторила своє прохання і тицьнула йому в руку монету. Він пильно подивився на неї, гидко посміхаючись.
— Гаразд, не називати вашого імені? Я скажу: "Якась дама".
Вона почапала слідом по крутих затемнених сходах. Запах соусу, яким тхнуло на першому поверсі, поступався перед гидкими пахощами вбиралень, стічних жолобів, змішаних з пахощами одеколону. Хтось закричав згори:
— Звичайно ж! Хай піднімається!
І перехилився через поруччя. Очевидно, юнак чекав на якусь жінку, бо, побачивши раптом Терезу, остовпів.
— Так, мадам, я Жорж Філо.
Крізь відчинені двері його кімнати на площадку виривалося світло, але він стояв до нього спиною, тому обличчя його було важко роздивитись. Вона бачила тільки, що він високого росту, трохи згорблений. Низьке чоло, чорне розкуйовджене волосся домальовували видимі їй скупі деталі його портрета. Піджака на ньому не було, він носив светр. Комірець його голубої сорочки був розстебнутий. Тереза поспішила запевнити, що має сказати йому кілька слів. Вона швиденько проскочила в кімнату і, обернувшись до юнака, який навмисно залишив двері відчиненими, назвала себе.
За багато років вона встигла пересвідчитися, яке враження викликає на обличчях людей із Сен-Клера і Аржелуза сам тільки звук її імені:" жадібну цікавість. Вона була написана й на кістлявому продовгуватому обличчі юнака. Тереза прочитала на ньому також якесь занепокоєння й недовір'я, яке їй захотілося перш за все розвіяти.
— Будьте певні, я не стану втручатися в справи, які не мають до мене відношення. До того ж я зайшла тільки на хвилинку,— додала вона швидко.— Але на випадок, якщо б ви з Марією одного прекрасного дня прийняла певне рішення, я повинна довести до вашого відома... ,
Вона говорила повагом і зовсім невимушено. Незважаючи на те, що висловлювалась досить ясно, їй чомусь здавалося, ніби до юнака це не доходить. Тому вона одночасно вивчала його, намагаючись зрозуміти, що ж, власне, було в ньому такого дивного. Вона помітила, що він злегка косив очима. Ця вада, так само, як і каламутний, ніби від сп'яніння, погляд, надавала виразові його досить непримітного обличчя своєрідного чару. Коли Тереза без ^удаваного самоприниження, але разом з тим без надмірного докору і повчання в голосі вацитала, чп дозволить він їй присісти, хлопець, зніяковівши, попросив у неї пробачення, підсунув крісло, перед тим прийнявши з нього пальто, брудну сорочку й купу грамофонних пластинок. Відтак провів кілька разів рукою по щоках і підборіддю, вибачаючись, що не . побрився. Нарешті зачинив вікно.
— Так краще буде слухати,— пояснив.
— Мабуть, погано жити біля вокзалу...
— Я не боюсь шуму.
Сівши проти Терези на ліжку, він почав слухати з великою увагою.
— Ви повинні зрозуміти, що мова йде не про якусь там настійну вимогу, ні, зовсім про інше... Мій чоловік, зрештою, не втаємничив мене у свої наміри щодо Марії, а я живу надто далеко, щоб самій скласти якусь думку...
Тереза сама розчулювалась від своєрідного тембру свого голосу, який появлявся у неї завжди і не залежав від її свідомості. З замилуванням вона слухала свої власні слова.
— Найближчим і найбезпосереднішим наслідком дарунка, який я маю намір зробити Марії, буде те, що я повністю зійду з вашої дороги.
Жестом руки вона підкреслила цю фразу, вимовлену звичайнісіньким тоном, бо не намагалася викликати якогось ефекту чи то виставити себе жертвою. Жорж Філо запевнив, що ці майнові питання не багато важать у його очах.