Незнайома голосно засміялася, потім заговорив лікар. Катерина вмовляла мадмуазель Парпен бути розсудливою і не сунути носа куди не слід. Секретарка гаряче схопила її за руку і не могла стриматися від подяки. З висоти сходів Катерина спостерігала, як бідна дівчина поправляла перед дзеркалом свій капелюшок, припудрювала розпашілі щоки. Нарешті вона пішла.
Тоді Катерина, знову обхопивши ноги руками, зіщулилася на приступці. Тепер голоси її чоловіка й цієї жінки ритмічно чергувалися між собою. Як дивно було слухати Елі поза її присутністю. Можна було подумати, що це розмовляє зовсім інша, якась лагідніша людина, котрої вона не знає. їй стало зрозуміло, чому пацієнти її чоловіка так часто говорили про нього:
— Він чарівний, дуже ввічливий і такий милий.
На думку Катерини, жінка говорила трохи'•заголосно. Можливо, вона була збуджена алкоголем? її трохи несамовитий сміх викликав тривогу за чоловіка. Здавалося, що він потрапив у пастку. Легко, ступаючиг Катерина зійшла вниз, прокралася у вітальню й сіла, не вмикаючи світла. Навпроти неї, за тюлевою занавіскою, залита дощем тераса виблискувала, як озеро. А вдалині, на вулиці Гренель, мокра ніч була розцяцькована електричними вогнями. В тоні великосвітської розмови лікар говорив про Зізі Білодель, цікавився долею її ватаги.
— Вона розбіглась докторе. Я починаю переконуватись, що. "веселі ватаги" швидко розпадаються... Перш ніж зробити такі висновки, мені довелося довгенько потинятися. Із тих, ЩОЇ затягли вас у цей вир, докторе, за кілька тижнів не лишилося жодного, крім мене і Білоделів. Пригадуєте Палезі, того чудового хлопця, який безбожно пив і якому чарка завжди давала радість?.. Так от, він дістав запалення спинного мозку і кінчив тим, що опинився в Лангедоці, у своїх батьків... Або той розгніваний сюрреаліст, який у своєму намаганні налякати нас кидався на дітей? Він насуплював брови, носив розкуйовджене волосся і, незважаючи на це, був подібним до ангела... Ми запитували його, чи не завтра вранці він, нарешті, покінчить з собою. Я не сміялася, бо знала, що це завжди кінчається погано... Так от, минулого місяця, не назвавши себе, Азаведо жартома викликав його посеред ночі до телефону і сказав, що Дора зраджує його з Раймоном... Це була, звичайно, брехня... Але той лише флегматично запитав: "Чи ви переконані в цьому?" — і тут же почувся сухий постріл...
Незнайома говорила швидко, трохи задихаючись. Розлючена його сердечним і поважним тоном, якого вона ніколи не чула в розмові з собою, Катерина не почула відповіді лікаря. Сидячи в темній в.італьні навпроти заплаканих віконних шиб, вона раз у раз повторювала про себе, що ця людина тільки до неї виявляла свою жорстокість...
— Ах,— наполягала жінка,^— не соромтесь, можете говорити мені про Азаведо... Тепер я сміюся з цього всього!.. Ні, це неправда... Жодна любов ніколи не вичерпується до кінця. Я повинна б його ненавидіти... але він не зміг стати в моїх очах гіршим за зло, яке мені заподіяв... Я не можу сказати про нього, щоб він хоч трохи вгамував біль мого серця. Най-мізерніші істоти залишаються великими вже тим, що вони знищили. Через цього нікчему я дійшла до краю, пройшла всі сходинки падіння і все більше й більше загрузаю в багні.
— Дорогенька моя, чи він хоч вилікував вас від любові? — манірно запитав лікар.
Катерина аж здригнулася. їй здалося, що несподіваний вибух сміху незнайомої, схожий на тріск матерії, яку роздирають, повинен пройти крізь усі сім поверхів будинку і віддатися луною десь у підвалі.
— Чи ж я прийшла б у іншому разі сюди об одинадцятій вечора?.. Хіба ви не бачите, що я вся аж палаю?.. Навіщо тоді вдалася ваша вченість?
Він відповів їй, що не займається чаклунством. —— Мене цікавить тільки те, Що ви мені розповідаєте. І я можу допомогти вам розплутати ваш клубок...
— Всього, що ви хотіли б, вам таким чином нізащо не виявити...
— Глибоко помиляєтесь, мадам! У цьому кабінеті люди розкривають передусім те, що їм хотілося б приховати. Ago принаймні я виводжу на денне світло правду, яку вони хотіли б приховати і яка сама виривається з їхніх уст.
— Ви дуже помиляєтесь... Любов може викликати у нас ціле море брехні... Уявіть собі, коли я порвала з Азаведо, він повернув мої листи. І ось одного вечора я оцинилася віч-на-віч з ними. Якими легковажними вони мені здалися! Я гадала, що для зберігання їх потрібен буде цілий чемодан, а вони вмістилися у одному великому конверті. Я поклала його перед собою... Ви сміятиметеся з мене, але, згадавши, скільки в тих листах невимовних страждань, я сповнилась почуттям поваги і жаху до них. Почуття це було до того сильним, що я не наважувалась прочитати жодного з листів. І все'ж вирішила розкрити найжахливіший... Я пригадала собі той червневий день у Кап Ферре, коли написала цей лист, перебуваючи в стані агонії. Тільки якийсь випадок відвернув мене від самогубства. І ось пройшло три роки, я нарешті вилікувалась, і цей лист знову затремтів у моїх пальцях... І що б ви подумали? Він видався мені таким безбарвним, що мені здалося, ніби я помилилася датою. Але ж ні, це були рядки, написані на порозі смерті... Мої жалюгідні викрути так і не досягли цілі! Нещасна ідіотка, я думала, що все це збудить ревнощі Азаведо... Всі інші листи були написані н* той же кшталт. Нема нічого ганебнішого, як махінації кохання... Але я не хочу чомусь вас навчати, це ваше ремесло, і ви знаєте про такі речі краще од будь-кого. Ко^ли я когось кохаю, то ні на мить не перестаю прикидатися й хитрувати і роблю це з такою вавзятою наївністю, що вона повинна б розчулити того, на кого спрямована, замість того, щоб роздратувати його, як це звичайно буває.
Сидячи в темряві, Катерина Шварц намагалася не пропустити жодного слова. Незнайома робила паузи зовсім не тому, що цього вимагала інтонація, вона зупинялася так, ніби у неї несподівано відбирало голос. Чому вона звернулася до Елі? Чому саме до нього прийшла сповідатись? Катерині хотілося відчинити двері кабінету і закричати:
— У нього нема жалю до вас! Він може хіба що глибше втоптати вас у багнюку... Не знаю, до кого— вам слід би було звернутись, тільки не до нього, не до нього!