Тенета зради

Страница 46 из 57

Джорджо Щербаненко

Він приготував собі ромашку, але вона його тільки роздратувала; тоді спробував згаяти час, приймаючи ванну, шліфуючи нігті та миючи голову. Після цього пішов у кіно; фільм був дурнуватий, проте публіка страшенно реготала. Він з'їв два гарячі бутерброди у двох різних закусочних, перевірив свої фінансові можливості, купив кілька газет та журналів, зокрема й два збірнички кросвордів; на обкладинці одного з журналів з актуальними подіями прочитав заголовок: "Остаточно з'ясовано подробиці у справі найбільшої торгівлі наркотиками". Але читати статті не став, бо не вірив в остаточне з'ясування подробиць; мішечки з мескаліном-6 пропали невідь-куди, і було б нерозумно вірити в якесь остаточне з'ясування подробиць у справі з наркотиками; такі справи не закінчуються ніколи.

О третій ночі він усе ще не спав; прочитавши майже всі газети й журнали, він вправно розв'язав чимало кросвордів, навіть дуже хитромудрих, призначених для досвідчених ерудитів. Потім довелося шукати ще чтива; він знайшов "Путівник по Італії Італійського туристичного клубу", виданий 1914 року, — це була пам'ятка про батька, відданого члена цього клубу, — і прочитав його гімн: "О земле наша свята, Мати дорога і прихильна, Відрадна твоя нам краса. Як жити, навчи нас, всесильна! До тебе любов нас веде. Нумо, друзі, вперед!" До путівника все ще був прикріплений талон (йому було вже понад п'ятдесят років) для тих, хто хотів вступити до клубу; якщо до Італійського туристичного клубу хотіла вступити одружена жінка, писалося в талоні, то потрібен був підпис її чоловіка. Якого великого поступу досяг світ порівняно з тією епохою! Тепер жінки швендяють туди-сюди з валізками, а в тих валізках — кулемети. Він саме читав, що атлас карт Італії масштабу 1:250 000 коштував 29 лір і п'ятдесят чентезімі, коли, дарма що була третя година ночі, задзвонив телефон.

Геть голий, він підійшов до телефону й узяв трубку.

— Ти спав? — Це був Карруа.

— Ні.

— Тим краще, отже, я тебе не розбудив. — Дуже вдалий жарт. — А от я спав, але до мене сюди привели якусь дівчину, вона твердить, нібито це вона зіпхнула в Навільйо того Турідду Сомпані та його подругу. Я більше нічого не розумію, приїжджай сюди.

— Так, звичайно. — Дуці однаково не спалось, а крім того, якась дівчина твердила, нібито саме вона пхнула у канал Турідду. Це не зовсім трималося купи, але хіба в житті щось узагалі тримається купи?

— Я пришлю по тебе Маскаранті з машиною, — додав Карруа.

— Гаразд, дякую. — Він почув, як Карруа на другому кінці дроту позіхнув.

— Вона американка, — промовив, позіхнувши, Карруа. Дука не відповів нічого.

— Пришелепувата американка, — кинув Карруа.

Цілком можливо. Америка така велика й густонаселена країна, що принаймні кілька пришелепуватих там є; не всім же бути Джорджами Вашінгтонами.

— Я зараз зберуся, — сказав Дука.

Він надяг труси, гарні шкарпетки небесного кольору з діркою на великому пальці правої ноги; щойно спустився вниз і вийшов на порожню, безлюдну площу Леонардо да Вінчі, як під'їхав Маскаранті; була третя година одинадцять хвилин ранку.

4

Вона вирушила літаком із Фінікса, штат Арізона, і прибула до Нью-Йорка, де пересіла на літак до Рима, аеропорт Ф'юмічіно; у Римі сіла на "Сеттебелло" і в дев'ять хвилин на першу ночі приїхала до Мілана, Центральний вокзал; тут вона, ніде не спиняючись, не відпочиваючи, взяла таксі й сказала: "Центральне поліційне управління". Волосся в неї було ніжного каштанового кольору, що переходив у русявий; водій не дуже хотів їхати до поліційного управління — італійські громадяни взагалі не люблять поліційних управлінь; біс її знає, може, ця дівчина з каштановим волоссям не має грошей заплатити за таксі і йому ще доведеться виставити рахунок поліційному управлінню, а це справа безнадійна; та зрештою водій таки погодився; можливо, це довге, м'яке каштанове волосся, що спадало на плечі, й ніжне обличчя зворушили його, загрубілого водія міланського таксі, під час цієї нічної зміни; він навіть хотів запитати її, якого дідька їй треба у поліційному управлінні; але лонгобарди, хоч на вигляд і сміливі, загалом люди боязкі, тож він так нічого й не запитав.

Перед поліційним управлінням дівчина заплатила йому за проїзд і вийшла у трепетну, свіжу травневу ніч; у просторому під'їзді нікого не було, двір теж був безлюдний, та незабаром у тьмяному світлі ворухнулась якась тінь; це був черговий поліцейський у формі; вона побачила, як він, відкинувши недопалок сигарети, рушив їй назустріч; вона була зодягнена за останньою модою, спідничка не сягала їй колін, а ще оте таке довге волосся; недоречним у неї було тільки пальто, яке вона тримала на руці, важке й непотрібне цієї травневої ночі.

— Чого тобі? — промовив агент; він звернувся до неї на "ти", бо сюди, до поліційного управління, час від часу приходили повії, шукаючи тут захистку від свого кровожерного опікуна.

— Я прийшла здатися, — сказала вона своєю бездоганною італійською, за винятком придихового "т" — уродженка Арізони просто не в змозі вимовити його так, як вимовляють італійці. — Я вбила двох людей — зіпхнула їх у машині до Альцайя Навільйо Павезе, — коротко й чітко пояснила вона.

Саме тому поліцейський нічого й не второпав; як правило, чим ясніше людина висловлюється, тим менше її розуміють; він збагнув лише, що цю дівчину слід замкнути в якійсь камері і спробувати когось знайти; так він і зробив — зачинив її в камері разом із двома повіями та добропорядною працівницею підприємства Піреллі, яку застукали з нареченим за непристойними розвагами в автомобілі. Однак о цій порі в поліційному управлінні майже нікого не було — поліцейські ловили злодіїв, повій, збоченців, сутенерів; аж о пів на другу приїхав віце-бригадир Моріні фургоном, повним патлатих типів, які щосили виривались, тобто намагалися вириватись, бо при кожній такій спробі Моріні давав котромусь ляпаса; отож черговий поліцейський доповів віце-бригадирові Моріні, що в камері сидить одна дівчина, яка прийшла повинитися — він, мовляв, так і не зрозумів у чому, — здається, вона вбила двох людей.

Спекавшись патлачів, які божилися, що вони — співаки та художники, а не розпусники, Моріні звелів привести дівчину й вислухав її.