– Ми хотіли повісити гніздо за вікном, – виправдовувалася Мумі-мама. – Але не встигли прилаштувати там поличку…
Рибак стояв перед комодом, дивлячись на себе у дзеркалі, розглядаючи капелюха, подарованого Татом Мумі-троля, та своє невиразне зображення.
Потім перевів погляд на складанки, що лежали на картонній підставці, взяв одну складанку і допасував її до картинки, тоді взяв ще і ще. Родина Мумі-тролів стала у нього за спиною, спостерігаючи, як спритно він складає складанку – тільки лапки миготіли. Ось картинку завершено. Птахи та маяк. Птахи летять назустріч світлу маяка. Рибак обернувся й глянув на Тата.
– Тепер я згадав, у чому річ, – мовив він. – Ми переплутали капелюхи.
Рибак зняв Татового капелюха й простягнув лапу за своїм. Обидва панове мовчки обмінялися капелюхами.
Наглядач маяка повернувся додому.
Він застебнув свого замшевого піджака, підсмикнув догори штани й повернувся до столу.
– Чи можу я попросити ще кави? – запитав він.
Мама сторчголов кинулася до плити.
Усі знову сиділи навколо столу, але розмова вже не клеїлася. Рибак наминав торта, а дещо розгублена родина не зводила з нього погляду.
– Я тут трохи малювала, – скромно озвалася Мумі-мама.
– Бачу, – кивнув Наглядач маяка. – Характерний для шхер ландшафт. Годиться для розмаїтості. І гарно намальовано. А що намалюєте на іншій стіні?
– Хотіла зобразити карту, – пояснила Мумі-мама. – Карту острова та навколишніх скельних острівців з усіма відмілинами, а ще, можливо, зазначити глибини моря. Мій чоловік мастак вимірювати морську глибину.
Наглядач маяка схвально кивнув головою. Мумі-тато тішився у душі, але не зронив і слова.
Маленька Мю переводила свої блискучі оченята то на одного, то на іншого. Здавалося, ситуація її неймовірно розважала, і вона ось-ось ляпне якусь дурницю, але обійшлося.
Дві свічки згоріли дотла й стекли на торт. Надворі споночіло, шторм не вщухав. А на маяку панували тиша та спокій, як рідко бувало на забавах у Мумі-тролів.
Думка про Мару промайнула в голові Мумі-троля, але не обпекла тривогою. Вони зустрінуться згодом, поспіху немає. Він відчував: Мара вже не боїться, що він покине її напризволяще.
Нарешті озвався й Мумі-тато.
– Послухайте, я маю скриньку віскі, стоїть на березі вашого мису. Як гадаєте, вітер скоро вляжеться?
– Гм, – гмикнув Наглядач маяка, – якщо вже налетів південно-західний, то може шаленіти й тижнями… А з віскі нічого не станеться, хай собі там стоїть.
– Маю намір поглянути трохи згодом, що там з погодою, – вів далі Мумі-тато, набиваючи люльку. – Як на вашу думку, човна не знесе у море?
– Навряд, – поважно відказав Наглядач маяка. – Настав новий місяць, тож припливу не буде…
Догоріла й третя свічка. Тепер лише світло від вогню у плиті витанцьовувало на долівці.
– Я випрала простирадла, – втрутилася у розмову Мумі-мама. – Хоч вони й були ще зовсім чисті. Ваше ліжко стоїть на своєму колишньому місці.
– Дякую, дякую, – Наглядач маяка встав з-за столу. – Тільки цієї ночі я, мабуть, таки спатиму у маяковій вежі.
Усі побажали одне одному на добраніч.
– Підемо на мис? – запитав Тато у синочка.
Мумі-троль кивнув.
Коли Тато і Мумі-троль вийшли на пагорб, на якому височів маяк, на південно-західному прузі з'явився тоненький місячний серпик. Молодий місяць осяяв осінню пітьму. Вони рушили вниз, до вересової луки.
– Тату! – окликнув Мумі-троль. – Я маю ще залагодити деякі справи на піщаному пляжі. Треба зустрітися з однією знайомою…
– Гаразд, – не заперечував Мумі-тато. – Побачимося завтра. Бувай!
– Бувай!
Мумі-тато попростував далі островом. Думки про те, що скриню з віскі може змити у море, більше не дошкуляли йому. Та й одним мисом більше чи менше, коли їх маєш купу, теж не так вже й важливо.
Тато підійшов до самого прибою. Перед ним котило хвилю за хвилею його море, величаве, збурунене білим шумовинням, спокійне і могутнє.
Тато викинув з голови усі зайві думки, він просто насолоджувався життям усім своїм єством – від кінчика хвоста до кінчиків вух.
Коли він обернувся, щоб поглянути на свій острів, морем промайнув білий сніп світла, докотився до пустельного небокраю й разом з хвилями повернувся назад.
То світився маяк.