— Мій батько винен йому гроші.
Несподівано в Тарзановій пам'яті сплив прочитаний лист на ім'я Роберта Канлера і натяк на неприємності, якого він не міг збагнути тоді!
Він усміхнувся.
— Якби ваш батько не втратив скарбу, то ви не були б зобов'язані дотримуватися даного цій людині слова?
— Я могла б попросити його звільнити мене від обов'язку одружуватися з ним.
— А якщо б він відмовив?
— Я дала своє слово.
Він хвилину помвчав. Автомобіль шалено мчав нерівною дорогою, бо вогонь загрозливо виринув праворуч від них і нова зміна вітру могла перекинути його з подвійною люттю через цей єдиний шлях до порятунку.
Нарешті вони перескочили небезпечне місце, і Тарзан сповільнив швидкість.
— А якщо я його попрошу? — відважився він запитати.
— Він, певне, не пристане на прохання незнайомця. — сказала дівчина. — Особливо такого, який сам на мене важить.
— Теркоз погодився, — похмуро сказав Тарзан.
Джейн здригнулася і злякано позирнула на велетня, який сидів поруч, бо здогадалася, що він мав на увазі вбитого задля її захисту велетенського антропоїда.
— Тут не африканські джунглі. — заперечила вона. — Ви вже не дикий звір, ви джентльмен, а джентльмени не вбивають людей з першої-ліпшої нагоди!
— В душі я усе ще дикий звір. — сказав він тихим голо сом. наче сам про себе.
Вони помовчали.
— Джейн. — сказав він нарешті. — Якби ви були вільні. то вийшли б за мене заміж?
Вона не зразу відповіла, а він усе чекав.
Дівчина намагалася зібратися з думками.
Що вона знала про дивну істоту, яка сиділа поруч?
Що він сам про себе знав? Хто він? Хто його батьки?
Саме ім'я його було відлунням таємничого походження та дикого життя.
Він не мав імені. Чи буде вона щаслива зі знайдою джунглів? Чи матиме щось спільне з чоловіком, який прожив усе життя у верховіттях африканських лісів, який бавився й бився з лютими антропоїдами, який рвав сире м'ясо з туші щойно вбитої дичини, який втоплював міцні зуби у нього і шматував свою частку годі, як його одноплемінники гарчали й билися довкола, намагаючись вихопити кусень?
Чи вдасться їй увести його до свого суспільного кола? Чи може вона спуститися до його рівня? Чи буде хоч одне з них щасливе у такому жахливому шлюбі?
— Ви не відповідаєте. — сказав він. — Ви боїтеся образити мене?
— Я не знаю, що відповісти. — сумно заперечила Джейн. — Я не можу пояснити собі свої думки.
— Ви не любите мене? — спитав він рівним голосом.
— Не питайте! Ви будете щасливішим без мене! Ви не створені для обмежень та умовностей суспільства; цивілізація невдовзі почне гнітити вас, і через деякий час ви почнете сумувати за своїм попереднім життям, до якого я так само непридатна, як і ви до мого!
— Розумію, — спокійно відказав він. — Я не буду наполягати, бо волів би бачити вас щасливою, аніж піклуватися про власне життя. Тепер я розумію, що ви не змогли б бути щасливою… з мавпою!
У його голосі забриніла ледь чутна нотка гіркоти.
— Не треба! — запротестувала вона. — Не кажіть так. Ви не зрозуміли!
Але перш ніж вона встигла закінчити, несподіваний поворот дороги привів їх на середину маленького селища.
Перед ними стояв автомобіль Клейтона. а довкола врятовані мешканці будинку.
28. ВИСНОВОК
Побачивши Джейн. усі закричали від радості й полегшення, і. коли автомобіль Тарзана зупинився поруч з їхнім, професор Портер схотів доньку в обійми.
На мить усі забули про Тарзана, який спокійно сидів на своєму місці.
Першим згадав про нього Клейтон. Він озирнувся й простяг руку.
— Як ми можемо віддячити вам? — вигукнув він. — Ви нас усіх урятували! Ви мене покликали на ймення в котеджі, але я не можу пригадати, хто ви. хоча мені здається, що ми десь зустрічалися за інших обставин.
Тарзан усміхнувся і потис простягнуту руку.
— Ви маєте рацію, мосьє Клейтон, — сказав він французькою. — Пробачте, що я не розмовляю з вами англійською. Я саме вивчаю англійську і хоча досить добре розумію розмовну мову, але балакаю вельми кепсько.
— Але хто ви? — наполягав Клейтон. відповідаючи також французькою.
— Тарзан із племені мавп.
Вражений Клейтон відступив на крок.
— Боже мій! — вигукнув він. — Таки справді!
Професор Портер та пан Філандер приєдналися до подяк Клейтона і були приємно здивовані, що зустріли тут лісового друга, так далеко від його дикої батьківщини.
Всі увійшли до скромного готелю, де Клейтон заходився їх влаштовувати.
Вони сиділи в маленькій задушливій вітальні, коли їхню увагу привернув далекий гуркіт автомобіля.
Пан Філандер, сидячи біля вікна, бачив, як з'явився автомобіль, як він під'їхав і зупинився.
— Боже! — сказав пан Філандер незадоволеним тоном. — Це пан Канлер. Я сподівався… е… я думав… або… е… е… як добре, що він не потрапив у вогонь! — плаксиво закінчив він.
— Годі ж бо, пане Філандере, — сказав професор Портер. — Я часто радив своїм учням рахувати до десяти, перш ніж говорити! Коли б я був на вашому місці, пане Філандере. я порахував би щонайменше до тисячі, а після того скромно промовчав би!
— Правильно! — погодився пан Філандер. — Але що це за духовна особа поруч із ним?
Джейн зблідла. Клейтон засовався на стільці.
Професор Портер зняв окуляри, подихав на них і. не протираючи, надів на ніс.
Всюдисуща Есмеральда забурчала.
Лише Тарзан нічого не розумів.
У цей час Роберт Канлер зайшов до кімнати.
— Слава Богу! — вигукнув він. — Я боявся гіршого, доки не побачив вашого автомобіля. Клейтоне! Мені було перетято дорогу на південь, і довелося вертатися до міста, а звідти прямувати на схід. Я думав, що ніколи не дістанусь до котеджу!
Ніхто не виказував радощів. Тарзан роздивлявся Роберта Канлера, як Сабор розглядала здобич.
Джейн Портер позирнула на нього і нервово кахикнула.
— Містере Канлере, — мовила вона. — Це наш давній знайомий, мосьє Тарзан.
Канлер озирнувся і простяг руку. Тарзан підвівся і вклонився так, як міг навчитися лише у д'Арно, але вдав, що не помітив руки Канлера.
Канлер не звернув на це уваги.
— Це преподобний містер Тоуслі, Джейн, — сказав він, показуючи на свого духовного супутника. — Пан Тоуслі, це міс Портер.
Пан Тоуслі вклонився і засяяв.
— Обряд можна буде виконати негайно, Джейн, — сказав Канлер. — Тоді ми з вами встигнемо на нічний потяг у місті.