Тарасик

Страница 19 из 247

Хоткевич Гнат

Гуси летять — і вся громадка діточа стане , позадирає головки. А потім зірвуться й біжать, біжать, наче за ними звір женеться.

А от і перший дощ! Почався, коли Тарас був у хаті. Як тільки вдарили перші краплі, Тарас ірвонувся бігти, але рішуче материне-"Куди?" — присадило його на місці, як коня спиняє зручно накинений аркан. Та сидів недовго: вибрав хвилинку, коли мати забавилася, й шурнув. Коло самих воріт красувалася чудова й велика калюжа. Почав її перебродити взад і вперед, але заплутався у довгій сорочці й ляпнув у воду. Лежить, кричить. Іде сусідка з відрами.

— Ти чого лежиш у калюжі, як свиня?

— Мати би-и-тимуть!..

— А хіба не слід тебе вихворостить, щоб знав, як одежу шанувать?

Але скільки не лежи, а в хату йти треба. Іде, рюмає. Мати дала пару ляпасів, перемінила сорочку. Звеліла сидіти тихо на лаві.

Тарас сидів скільки міг, але терпіння у нього вистачило тільки на чотири хвилини. Така чудова калюжа не часто трапляється у житті.

Тарас тихцем викрадається в сіни, звідти надвір і — знов у калюжі. Нещастя хоче, що він знову падає. І, як на те — знов іде та сама сусідка з відрами.

— Ти й досі плаваєш?

— Ні-і-і... Я вже в дру-у-угий...

Сусідка сплескує руками.

— Матінко! То ти вже й другу вигваздав? Катерино! А йди полюбуйся на своє золото!

Мати виходить, забирає Тараса, на ходу дає йому ляпасів уже без рахунку, а в хаті, за кару, надіває на нього оту першу, мокру сорочку.

— Це ж прямо наказаніє та й годі!.. У людей діти, як діти, а мене ж Господь покарав, — і т.д.

Суворий наказ сидіти в хаті й не бродити по калюжах ніколи. Але річ у тім, що калюжа скоро висохне, а тоді дожидай іще дощу — і Тарас напружує усі свої здібності. А напруживши, ще раз виривається з хати.

Він твердо постановляє високо тримати сорочку, щоб не замочити й краєчку. Але якось так трапляється, що скоро забрьохується поділ. І не тільки у воду, айв грязюку.

Уважно дивиться Тарасик на чорні цятки й думає: це ж знов битимуть... У душу його вступає одчай — і він з усіх чотирьох кидається в калюжу. Починає плавати, чебурятися, пробує навіть стати на голову — все одно пропадать!

А на сусідніх калюжах приблизно такі самі події. Потім знов збігаються всі у гурток. У одного з хлопців знаходиться дудка з липини. Розбираються таємниці її устрою.

— Саме тепер тільки й робити дудки, — сентенціально промовляє один карапуз. — Бо весною легко одірвати кору.

Хтось піддає думку — піти усім до лозняку й навирізати дудок. Щоб у всіх були. Вже зриваються летом, але кинена кимось фраза, що немає ж ножа, зупиняє біг.

— Тарасе! Тобі найближче. Біжи украдь ножа в матері.

Тарас летить виконувати повеління колективу. Вкрасти ножа — це штука зовсім нелегка. Тут багато залежить від обставин: що мати роблять, куди дивляться і т.д. Часом може й не вдатися. Але тепер удалося. Удалося й потім — забути ножа у лозах. Мати голову собі зломила, шукаючи ножа — як у воду впав! Був же іще уранці, краяла хліб — і як лизь ізлизав.

Дудки не всім удалося поробити — дуже воно вже довго. Воно б краще з очерету, але на те треба старого очерету, а де ти його візьмеш? Повикосювано.

Отже треба дожидати осени. А тепер — із рогозу та зілля татарського. Це скоро. Настільки скоро, що за кілька хвилин звучала вже на березі ціла оркестра. Повитикався молодий очерет, а з нього шпичаки добрі. Почали шукати шпичаків. Позабрьохувалися — по самісінькі вуха! Це дало притоку запанувати ідеї ловлення риби. Відрядили Омелька додому за тканицею. У нього тканиця є — старший брат все нею рибу ловить.

А поки принесе — ходили по торішній ниві, що була засіяна картоплею. Пан засівав цю чудну штуку. Коли знаходили картопелину, наштрикували на паличку й шпурляли скільки видно угору.

— Камінчики краще, — зауважує один.

І без нього знають, що камінчик був би краще, але для того треба камінчика — раз і верьовочку — два. А ні того, ні другого тут не найдеш. Ну, ще верьовочку можна б. Он хтось коноплі торішні сушить — з лик можна зробити батіжок. Зробили. Тоді ходили берегом і лускали тим батіжком жаб. Як виткнеться яка — лусь її по лобі!

І сміливі ж які, кляті! Луснеш коло самого носу, а вона тільки посунеться трошки та й сидить собі далі, очі вилупивши, аж поки не влучиш добре.

— Хлопці! Давайте в’юнів руками ловити!

Піймати не піймали й одного, але тепер уже додому хоч і не потикайсь, бо всі в грязюці, як сатанюки.

* Втім знайшовся один винахідник, надумав прекрасний проект.

На селі нема лікарів, за ліки правлять всякі речі. Між іншим, п’явка, звичайна собі п’явка вважається за універсальний лік.

Так от якийсь практичний горожанин безштанний запронував наловити п’явок і вже з ними вернутися додому.

— Ні-за-що не битимуть! — запевняв категорично.

А другий за підбрехача.

— Не то що не битимуть, а ще й скажуть: от молодець!

На жаль, не все так трапляється на нашій планеті, як ми сподіваємося — і декому таки добре влетіло сьогодні. Насамперед просто вже тому, що не вдалося вловити ні одної п’явки. Правда, присмокталися, було, одна до ноги малого Степана, але він почав ревти. Йому кричать:

— Бий!.. Бий, вона одпаде.

Але Степанко виставив ногу з п’явкою наверх води й тільки ревів. Хтось із більших хлопців ляснув долонею, п’явка впала, і на тім ловля закінчилася.

А далі вже почалося таке... Матвій скинув сорочку, вимазався в чорну грязюку й казав, що він болотняний чорт. Ганявся за всіма, а хлопці тікали по болоті й забризкалися вже поверх усякої міри.

Померзли й почали просто бігати — щоб нагрітися. Дехто поліз на вербу, а які зголодніли — почали рити корінці: серед них попадаються й такі, що їсти можна.

А копаючися в землі, знаходили черваків довгих, гробаків, жуків чорних. Візьмеш такого жука у руку, а він прикинеться мертвим. Та довго лежить — не ворушиться.

Он божі корівки повилазили на деревинку. Сонечко — любима забава дітей. Посадиш його на палець, виставиш на сонце й кажи:

Сонечко, сонечко!

Виглянь у віконечко!

Твої дітки плачуть,

Вони їсти хочуть.

А воно розкриє верхні тверді крильцята, а з-під них розправить м’які довгі

— і полетить.

Хтось надумав особливу забаву.

— Давайте поналовлюємо сонечків, повідриваємо їм крильця, а потім підемо під церкву, наберемо воску усякого — білого, червоного, зеленого. Поробимо з того воску хрестики й тими крильцями вберемо. От буде ловко!