457 Добродійство се досі річ темна. Шевченко на опиті хоч і згадав, що царська родина брала участь в лотереї на портрет Жуковського, намальований Брюлловим задля викупу його, Шевченка, але згадав про се лишень яко про факт, не надаючи йому жодного значіння добродійства; а пізніш в своїх "Записках..." він річ про добродійство царської родини називає "дурною байкою" і каже: "бездушному сатрапові і прибічнику царя (графу Орлову) привиділося, що мене викуплено з крепацтва і виховано коштом царя ("Кобзарь". — Т. III. — С. 19), а я б то взяв та й віддячив своєму добродієві тим, що намалював з його карикатуру... Не тямлю, звідкіля взялася оця дурна байка; тямлю тільки, що вона мені не дешево коштує".
458 Русский архив. — 1892. — Кн. VII. — С. 341 — [34]2.
А скоро він злочинець, то й треба прибрати до його відповідну кару. Такої кари Орлов з Дубельтом не шукали ні в статуті карному, ні в кодексі етики або найпростішої справедливості, а знайшли її в звичаях того часу, властиво, в /242/ тому ладу, що кермовав тоді життям імперії. Зовсім не зна ти: з чого слідчі і судді впевнилися, що природа наділила Шевченка міцним здоров’ям; але вони порадили цареві, щоб художника Шевченка, за написання баламутних і до високого ступня сміливих віршів, яко наділеного міцним здоров’ям, віддати рядовим (звичайним) солдатом до війська оренбурзького з правами вислуги; наказати начальству, щоб строго доглядало за ним і щоб з-під пера його не виходило ні в якому разі баламутних і пасквільних творів".
Імператор Микола I, розглядівши доклад, пристав до поради, вимовленої Орловим і, конфірмуючи 28 мая, до прису ду Шевченка додав: "Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати!" 459.
459 Ibidem. Тією самою конфірмацією присужена кара і всім іншим арештованим: "Гулака (25 років), яко головного керманича товариства, закинути в Шлісельбурзьку фортецю на три роки, а потім заслати його під пильний догляд в далекі провінції. Костомарова (27 років, властиво, тоді 30) замкнути в фортеці на один рік, а потім заслати в яку великоросійську губернію на службу, але не по "ученой части" і під пильний догляд. Білозерського — Орлов радив спершу замкнути в фортеці на чотири місяці, а потім повернути на службу, тільки не на Україні. Цар звелів: "За щирість просто на службу в Олонецьку губернію під догляд". Куліша (26 років) Орлов радив замкнути в фортеці на 4 місяці, а потім вирядити в яку далеку губернію на службу під догляд, не дозволяючи йому їздити на Україну, і щоб цензура звертала найпильнішу увагу, коли він буде що писати і друковати. Цар звелів: заборонити йому писати і вирядити на службу в Вологду. Навроцького закинути на півроку в арешт на гаупвахті, а потім заслати в яку далеку губернію на службу під догляд. Андрузького (19 років) і Посяду (властиво. Посяденка) вирядити в Казань, щоб там скінчили науку університетську, а потім заслати в далекі губернії на службу під догляд і не дозволяти їздити на Україну. Надруковані твори: Шевченка "Кобзар", Костомарова "Українські балади" і "Вітка" і Кулішеві "Повесть об украинском народе", "Україна" і "Михайло Чернишенко" заборонити і не дозволяти більш продавати. І граф Орлов, і цар не забули віддячити донощикові Петрову: велено було взяти його на службу в те саме "III отделение", надавши йому права укінченого студента, хоч він і не скінчив університету; видати йому 500 карб[ованців] на одежу ("обмундирование"), а перегодом, уважаючи на його щирість на службі, зробити йому відповідну запомогу грошову. З інших джерел (Рус[ская] ст[арина]. — 1888. — Кн. XI) відомо, що сей Петров, служачи в "III отд[елении]", викрав якусь резолюцію царську про коней жандарського дивізіону і вкупі з анонімним доносом на Дубельта одіслав її до царя "яко доказ, що в "III отделении" за гроші можна добути все". Цар звелів вистежити донощика. Слідство довело, що донос зробив Петров; він повинився і признався, що зробив те, керуючись помстою. Цар звелів закинути його в фортеці в тюрму на цілий рік, а потім заслати під догляд поліції в Олонецьку губернію. Випустили його з заслання лишень р. 1870. Помер він р. 1883; живучи на волі, вже страшенно бідовав, перебиваючись заробіт ком з лекції музики. /243/
Матері Петрова цар звелів давати пенсії не 100, а 200 р. Звернули увагу на матір і на невісту Костомарова: як відомо мені з джерел, ще не оголошених, велено було матері Костомарова і жінці Куліша, доки син першої і чоловік другої сидітимуть в фортеці, видавати ту саму платню, яку брали на службі Костомаров і Куліш до арешту їх. Насамкінець велено було видати грошові запомоги: Мазуровій з дочкою на дорогу в Київ три сотні карбованців, а Білозерському, Посяденку, Андрузькому і Навроцькому по дві сотні кожному "на обмундирование" (на одежу б то). Знаємо, що Білозерський був людина геть не вбога.
30 мая привели в хату "III отделения" Шевченка і товаришів його, щоб вичитати їм царський присуд. Шевченко, як розповів Костомаров 460, нестеменно спокійно вислухав той незвичайно жорстокий присуд і на запитання, що він скаже? — мовив, що почуває, що заробив на тяжку кару і признає справедливість царської волі.
Жодної причини нема не йняти віри словам Костомарова, але ж в словах його ми чуємо єдине іронію, звісно, не з Шевченка. Річ очевидна, що Шевченкової відповідь не можна брати за щиру. Шевченко не сподівався, та й не було жодної причини сподіватися на таку жорстоко-тяжку кару. Почувши такий присуд, він яко людина вдачі перейнятливої, певна річ, зумився. Лишитися спокійним не можна було; чоловік і з риб’ячою кров’ю здригнув би! Спостережений Костомаровим "спокій" дійсне не був спокоєм; то була німа приголомшеність духу і всього організму, несподівано придавленого присудом такої кари. Відповідь Шевченка треба вважати просто за несвідому, автоматичну; вона стає перед нами свідком і того, як " третєодділенські" судді поводилися з нашим поетом! За тими обставинами, за якими перебував тоді Шевченко, іншої відповіді і не можна було висловити. Найпростіша гуманність повинна б була сказати Дубельтові, що не личить йому вдаватися до приголомшеного поета з таким запитанням. Та й до чого і нащо було те запитання? Можливе і потрібне воно тільки в суді, коли вичитують присуд, на який можлива апеляція або касація; а тут про се і речі не могло бути! Поміркуймо тільки: що зробили б Шевченкові, коли б він на запитання Дубельта дав був щиру відповідь? коли б він присуд назвав власним його йменням? Ми маємо спроможність запевне сказати, якої був думки Тарас про висловлений йому присуд. На другий день він написав вірші: "Понад полем іде". В них читаємо: