362 Литературное наследие. — С. 63.
363 Новь. — 1885. — № 13. — С. 64.
364 Литературное наследие. — С. 59.
365 Хуторна поезія, с. 10.
З початку тієї осені, як вже було говорено вгорі, Шевченко був у Києві. От до сього часу і треба реєструвати першу очевисту знайомість Костомарова з Шевченком і треба признати, що пер-/192/ший з них помилився, говорячи, що спізнався з Шевченком навесні після Великодніх свят р. 1846. Річ неможлива справді, щоб Шевченко, перебуваючи з початку осені р. 1845 у Києві і знаючи, що Костомаров учителює тамечки ж, не спізнався з ним!.. Неможливо знов і те, щоб Костомаров, "знаючи Шевченка яко поета, занадто цінячи його талант" і відаючи, що він у Києві, не інтересовався пізнатися з ним очевисто. Помилку Костомарова легко спостерегти ще й другою стороною. В своїй автобіографії на стороні 63 він каже, що Шевченко "тоді ж", себто з початку р. 1846, приїхав на Україну, щоб тут у Києві знайти собі службу... Згадаймо собі, що в жовтні р. 1845 Шевченко був на службі при київській комісії і нам кинеться в вічі помилка Костомарова.
І так, признаючи певним фактом, що перша очевиста знайомість Шевченка з Костомаровим сталася з початку осені р. 1845, певніш за все у вересні, — не можна не признати певним і того, що познайомив їх Куліш.
Ми вже знаємо, що з того часу, як Шевченко став на службі при комісії, він, аж доки не вернувся з Чернігівщини, себто до квітня р. 1846, перебував на Лівобережжі і ледві чи навідувався до Києва. Тим-то перша знайомість його з Костомаровим проминула задля останнього непомітно, не зоставивши в пам’яті його жодного сліду. А коли він навесні р. 1846 сприятелився з поетом, дак той час і вважав він за першу знайомість. Я, признаючи за час їх першої знайомості — осінь р. 1845, не надаю їй жодної ваги — і за час першої впливової знайомості беру той, який взагалі подає Костомаров — квітень р. 1846. Але, в усякому разі, видатніші твори Шевченка змісту історичного і політичного написані поетом до очевистої знайомості його з Костомаровим і з іншими впливовими "Кириломефодіївцями", опріч хіба Куліша.
Отож, як вернувся Шевченко з Чернігова до Києва, дак закватирував недалечко від дому Сухоставського (на Хрещатику), де поселився Костомаров з своєю ненею. Вона, продавши маєтність свою в Вороніжчині, переїхала до Києва, щоб жити укупі з своїм одинчиком-сином, і гадали вони придбати собі де-небудь поблизу Києва хутір. Отоді-то Шевченко близько спізнався і сприятелився з Костомаровим. "З першого погляду, — каже Костомаров в своїй автобіографії 366, — не було у Шевченка нічого привабливого,
366 Русская мысль. — 1885. — Кн. V. /193/
нічого теплого; навпаки — він був сухий, холодний, хоча простий і нецеремонний: З недовір’ям він міряв мої слова і рухи. Він поводився так, як дуже часто поводиться вельми чесна людина і добрий українець, стрічаючись з чоловіком незнайомим: чим більш останній пильнує виявити свою щирість, тим більш він обережний. Інакше воно й не може бути в народі, що часто бачить округи себе лукавство, оману і двоєдушність" 367. Одначе не треба було ні довгого часу, ні глибокого спостереження на те, щоб помітити, що під тим ніби холодним покрівцем лежить палка душа і чисте гаряче серце. Тим-то художник-історик зараз же так сприятелився з художником-поетом, що вони стали говорити один одному "ти". Щирість і простота Тарасової вдачі, його добросердий гумор, його весела безпечність, помішана з тугою; його ідеалізм, змішаний з практичною розсудливістю; любов поета до людей, готова на самопожертву; тонка вмілість відрізняти сущу щирість від підступності і влесливості — зараз відзначилися перед істориком, відтіняючись тією ознакою поезії, що властива тільки таким душам, як Шевченкова 368. Поет причарував художника-історика, в жилах котрого теж потроху було кріпацької крові демократичної 369. Неня Костомарова Тетяна Петрівна вельми сподобала Тараса, щиро полюбила його і потурала його "слабостям" 370.
367 Основа. — [1861]. — Кн. IV. — [С. 48 — 49].
368 Русская мысль. — 1885. — Кн. V. — [С. 211 — 219]; Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. (597 — 598).
369 Новь. — 1885. — № 13. — [С. 64].
Тетяна Петрівна була кріпацького роду: батько її Петро Мильник був кріпаком Івана Костомарова — Миколиного батька. Ще підлітком пан взяв Тетяну Петрівну доі свого двору в покоївки. Дівчина була красуня, розумна і так сподобалася Костомарову, що він відвіз її задля науки в Москву. Потім він покохав її; вона родила йому сина Миколу. Батьки не давали Йванові благословення взяти шлюб з своєю кріпачкою; але він пішов проти їх волі і одружився. Жінку і свого сина Миколу він вельми любив; але до кріпаків своїх був таким лютим, що вони його замордовали. (Див.: Рус[ские] вед[омости]. — 1885. — № 144).
У Сухоставського, де жили Костомарови, був невеличкий садок вишневий; там Микола Іванович любив сидіти під вишнями. Раз якось, небавом після приїзду Шевченка з Чернігова, історик з поетом сиділи в тому садку. Весняний день був чарівний: вишні й слива розповнилися цвітом, на яблунях пишалися вже пуп’янки, хоч ще й не розпустилися; бузок починав цвісти і наповав садок своїми тонкими па-/194/хощами. В кущах і на деревах щебетали пташки; а попід деревами стояло кільки пнів з бджолами; бджілки своїм гудінням додавали ще більш українського колориту 371.
Запевне, були тут і інші приятелі Костомарова: Білозерський Василь, Пильчиків Дмитро і Гулак, що вже скінчили університети, перші два — у Києві, а останній — у Дерпті 372; були й молоді студенти київського університету Опанас Маркович, Юрій Андрузький і Посяденко. Шевченко приніс зшиток своїх недрукованих ще поезій і почав читати їх. Костомаров не повідав нам про назви тих поезій, але не буде помилки гадати, що то були: "Сон", "Кавказ", "Єретик", "Посланіє" і т. інші. Від тих творів обгорнуло Костомарова, як він каже 373, унивне раювання, але ж разом з тим він перейнявся острахом. Вражіння прочитаних Шевченком творів нагадало йому Шіллерову баладу "Статуя в Саїсі". "Я, — каже він, — бачив, що Шевченкова муза розірвала завісу життя народного. І страшно, і солодко, і боляче, і смачно було зазирнути туди".