208 Автор "Истории руссов" невідомий, тривалий час ним вважався Г. Кониський. — Ред.
Вже ж не можна гадати собі, щоб отієї історії не було в Гребінки і щоб він не давав її читати Шевченкові. З листів Шевченка до Бодянського Осипа Максимовича (професора в московському університеті) відаємо, що Шевченко і пізніш, коли історія Кониського була вже надрукована, вельми інтересувався єю.
Знаємо, що ще до визволення з крепацтва Шевченко спізнався з Гребінкою і вже ж певна річ, що останній давав йому читати твори Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки, Бодянського і свої. Все оте годувало і ростило поетичний талант Шевченка. "Наські казки" Бодянського, видані ще р. 1835, напевне, теж мали вплив на Шевченка; найпаче передмова до їх запорожця Іська Материнки, підписана ініціалами Бодянського. В серце до Шевченка не могли не запасти оці слова Бодянського до земляків: "Може, /110/ хочете, щоб який ворог нетруджений нашою батьківщиною поживився? Нас же да нашим же добром почастовав? Глядіть, щоб з нашого хворосту да не загнули нам якої чуденної карлючки" 209.
Вплив всього оцього разом з "диханням волі і місячних ночей", згуртовавшись, розбудив Шевченкову музу. Коли властиво вперше, голосом яких саме віршів озвалася Шевченкова муза — запевне ми сього не відаємо. Шевченко нам сього не сказав, а, опріч його, ніхто й не знав. Він у своїй коротенькій автобіографії 210 повідав нам тільки, що "українська строга муза довго цуралася його смаку, попсованого в кирилівській школі, в панській прихожій, по заїздах да по міських кватирах. Але коли дихання волі вернуло почуттю чистоту перших літ дитинного віку, що перейшов під убогою батьківською стріхою, муза обняла і пригорнула його до лона на чужині".
Оте "дихання волі" — ні що більш, як визволення з крепацтва, а воно сталося 22 квітня р. 1838. Значить, з того часу своє натхнення поетичне Шевченко почав виливати на папір.
Не відомо, який перший твір написав Шевченко, він тільки повідав в автобіографії, що з перших творів його, написаних в Літньому саду, надруковано тільки "Причинну".
Живучи з Сошенком на квартирі, Шевченко писав поему "Катерина" 211. Того ж року він написав "Перебендю", "На вічну пам’ять Котляревському" 212, "Івана Підкову" і інші. Твори свої Шевченко читав Гребінці 213. Річ певна, що у них заходила бесіда і про надруковання їх; але коштів на те не було. Гребінка, одначе, пікловався, щоб видати український альманах 214. Була у його думка, і робив він з ініціативи Квітки деякі заходи, щоб р. 1839 почать видавати мовою українською при "Отечественных записках" Краєвського, "Литературные прибавленая", чотири книжки на рік. Листуючись з Квіткою, Гребінка писав 18 листопада р. 1838: "Є тут один земляк Шевченко, що то за завзятий писати вірші! Як що напише, так тільки цмокни да вдар руками об поли, він дав мені гарних стихів на збірник".
209 "Наські українські казки [запорожця Іська Материнки]. — М., 1835. — С. XIII.
210 Йдеться про "Лист до редактора "Народного чтения". — Ред.
211 Чалий. Жизнь и произведения Шевченка. — С. 32.
212 Котляревський помер в Полтаві 29 жовтня 1838 р.
213 "Украинская старина" [Г. П.] Данилевського. — [X., 1866]. — С. 275.
214 Ibidem. — С. 274. /111/
На жаль, з Гребінчиних заходів нічого не вийшло, і видання сподіваного альманаху, мабуть, через недостачу грошей задлялося; а через те і Шевченкові твори не являлися друкованими. Друкованню їх запомогла знайомість його з Мартосом.
Зимою з 1839 на р. 1840 перебував в Петербурзі полтавський дідич, близький земляк і знайомий Гребінчин Петро Мартос. В Гребінки спізнався він з Шевченком і прохав його намалювати з його патрет. Умовилися. Приїхав Мартос до Тараса на сеанс і бачить: на долівці порозкидано шматки писаного паперу; зняв він один з них, списаний олівцем; бачить, нечітко і дрібненько написані вірші; він читає їх... Там було написано чотири рядки віршів:
Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли круки з поля
Ляшків-панків їсти 215.
— Що оце таке, Тарасе Григоровичу? — спитався Мартос у Шевченка.
— Та се, добродію, не вам кажучи, як нападуть іноді злидні, то я й нівечу папір, — відповів Тарас.
— Так се ваші вірші?
— Еге ж.
— Багацько у вас такого? — питає Мартос.
— Та є чималенько.
— Де ж воно?
— Отам, під ліжком у кошику.
— А кете, покажіть.
Шевченко витяг з-під ліжка луб’яний кошик, повен шматків ізписаного паперу. Мартос почав був розбирати, але бачить — річ трудна, нашвидку толку не доберешся; він і каже до Шевченка:
— Дайте мені додому оці папери, —я їх перечитаю.
— Цур йому! Воно не варто праці.
— Як не варто! Тут є щось дуже доброго.
— Сількись! Візьміть, да тільки, будьте ласкаві, нікому не показуйте і не говоріть нікому.
— Та добре ж, добре.
Взяв Мартос ті папери і повіз їх до Гребінки, і там вони з великою працею уладнили ті папери і що розібрали, те перечитали.
215 Тарасова ніч. — "Кобзар". — 1876. — Т. II. — С. [7]. /112/
На другому сеансі Мартос нічого не говорив Шевченкові про вірші, сподіваючись, що Шевченко сам здійме про них бесіду. А Тарас мовчав собі. Тоді Мартос каже до його:
— Чи знаєте що, Тарасе Григоровичу: я перечитав ваші вірші; дуже, дуже добрі. Хочете — надрукую?
— Ой, ні, добродію, не хочу, не хочу!
Доволі праці зазнав Мартос, заким згодився Шевченко. І от таким побитом, коштом Мартоса надруковано в Петербурзі р. 1840 вперше українські вірші Шевченка невеличкою книжечкою з назвою "Кобзар". До сього "Кобзаря" були заведеш: "Думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "На що мені чорні брови", "До Основ’яненка", "Іван Підкова" і "Тарасова ніч" 216.
Так розповів нам Мартос 217 історію першого "Кобзаря". Ніхто інший не подав нам якої другої звістки, може, через те, що коли Мартос надруковав сю історію, так не було вже на світі ні Гребінки, ні Шевченка. Через те Мартосову звістку я беру яко факт; хоча гадаю, що могло бути трохи інакше. Мені не йметься віри, щоб Гребінка до того часу не розповів Мартосові, що Шевченко пише вірші; і щоб Шевченко був таким недбалим до своїх віршів, що скидав їх в кошику.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
під час від виходу "Кобзаря" до укінчення Академії художеств